Не 17 вересня 1939 року, коли сталінсько-комуністичний режим окупував Західну Україну, а 14 березня 1939 року слід означати початком Другої світової війни – з часу проголошення незалежної Карпатської України під час Сойму у закарпатському місті Хусті та її героїчного відстоювання у протистоянні з угорськими окупантами на Красному Полі. Це у той час народилися, на жаль, сумні й популярні нині рядки великого поета, прозаїка, драматурга й літописця Карпатської України Василя Ґренджі-Донського «Плине кача…», а згодом до читачів прийшли його художньо-документальні 12-томні спогади-звинувачення «Щастя і горе Карпатської України».

Ще 13 березня 1939 року Гітлер таємно дав згоду Угорщині на окупацію Закарпаття і тим самим – сигнал Сталіну про готовність до поділу Європи. А 14-15 березня у приміщенні Хустської реальної гімназії (нині Хустська спеціалізована школа №1 ім. О. Августина Волошина) Сойм ухвалив конституційний закон, який затвердив назву держави – Карпатська Україна, державний устрій – президентську республіку, уряд, державну мову – українську, державний прапор – синьо-жовтий стяг і гимн «Ще не вмерла України…», герб – червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині і три золоті поперечні смуги – у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі та ін.

Нагадаємо також, що президентом Карпатської України Сойм обрав греко-католицького священника о. Августина ВОЛОШИНА, а місто Хуст стало столицею новопроголошеної держави. 85 років тому чи не найзапекліші бої проти 20-тисячної угорської навали карпатські січовики, серед яких і значна кількість галичан, добровольці з-поміж колишніх вояків чехословацької армії і юні семінаристи, вели біля Красного Поля неподалік Хуста. На моє переконання, саме після героїчних подій у березні 1939 року назва Красне Поле (нині Меморіальний парк «Красне Поле») й почала асоціюватися не зі своєю первісною означальною назвою, а з набутою – за кольором пролитої крові у боротьбі українців за Незалежність.

Карпатська Україна проіснувала всього кілька годин – вже 16 березня угорські війська захопили Хуст. Молода Українська держава була окупована, сплюндрована й залита кров’ю її захисників, але не скорилася зайдам угорського диктатора Міклоша Горті. Попри те, що Угорщина оголосила про завоювання Карпатської України, спротив загарбникам тривав значно довше. А 17 березня 1939 року угорські гонведи гнали колони полонених українських патріотів у бік Верецького перевалу – окупованих Польщею західних земель України, і передали їх польській прикордонній службі. Та вже 18 березня п’ятсот чи шістсот захисників Карпатської України було розстріляно обабіч перевалу. Там сьогодні – на плаю над селом Нижні Ворота – височіє увінчана величним хрестом символічна могила січовикам, які полягли у боротьбі з угорськими й польськими загарбниками України.

Угорські загарбники знущалися над полоненими й пораненими захисниками Карпатської України, а методи катів диктатора Горті нічим не відрізнялися від знущань над українцями сучасних російських загарбників путіна...

Наругою над історичною пам’яттю українців видалося рішення державної влади в Україні 2008 року дозволити Угорщині звести на закарпатсько-львівському помежів’ї, за кілька сотень метрів від могили січовикам, кам’яну стелу із семи терас-символів на честь 1100-річчя здобуття «нової батьківщини», чи так званого гонфоглалашу, – давнього історичного переходу з Уралу через Карпати у Тисо-Дунайську низовину племен угрів. Недарма ж українські патріоти Закарпаття ніколи не мирилися з такими зверхністю й цинізмом угорців і безхребетністю й заграванням української центральної влади та її місцевих закарпатських посіпак-українофобів. Громадські активісти намагалися і нині прагнуть позбутися символу зневаги над Україною – як не друляють у вирву того чужинського кам’яного боввана, то розмальовують його свастикою, вважаючи сучасні воєнні події в Україні добрим шансом, щоб позбутися тієї ганьби назавжди й нарешті осягнути невивчені уроки української історії.

Свого часу, виступаючи перед велелюдним здвигом на Красному Полі, світлої пам’яті Герой України В’ячеслав Чорновіл наголосив, що столиця Карпатської України Хуст, як і інші міста чи села, що були свого часу у статусі українських столиць – Київ, Харків, Львів, Станіслав, Тернопіль, Ясіня, Чигирин, Батурин та Глухів, – буде навічно вписана золотими літерами в героїчний літопис боротьби за Незалежність України.