Сьогодні «Галичина» – у форматі започаткованого проєкту «Літературна вітальня» – пропонує читачам зустріч з Іриною Мельник, яка вже 20 років очолює Тисменицьку централізовану бібліотечну систему. Недавно пані Ірина відзначила своє 55-річчя. Керівниця книгозбірні ділиться роздумами про роль бібліотечних установ, мистецьких письменницьких спільнот – об’єднань, спілок, згромаджень, гуртків, платформ тощо – у формуванні і збагаченні сучасного літературного простору Прикарпаття.
До Тисменицької ЦБС належать районна бібліотека, районна бібліотека для дітей, по дві селищні масові бібліотеки та бібліотеки для дітей і 35 сільських бібліотек-філіалів.
– На мою думку, – розповідає Ірина МЕЛЬНИК, – сьогодні бібліотеки загалом перебувають у такому становищі, що або роби, або помри. Іншого нема. Тому що потреби користувачів дуже великі. І якщо бібліотеки не робитимуть кроки їм назустріч – розвиватися і модернізуватися, звісно, це стосується і бібліотечних працівників, то вони стануть непотрібними. Адже чимало людей переконані, що бібліотеки своє віджили, а майбутнє – лише за інтернетом. Очевидно, так думають ті, хто, окрім шаблонів вітальних листівок, в інтернеті нічого ніколи не шукав. Бо той, хто, скажімо, писав творчу або наукову роботу, ніколи так не думатиме. Звісно, можна спертися тільки на дані з інтернету, але це ризик наткнутися на плагіат, викривлену чи недостовірну інформацію тощо. Ми вже багато років поспіль працюємо над тим, щоб наша бібліотека та її працівники відповідали вимогам часу. Прагнемо різноманітними формами і методами забезпечити всіх шанувальників друкованого слова. Чи все вдається? Буває по-різному. Бо готових рецептів нема. Більше того, держава не фінансує бібліотеки так, як це має бути, не встигає за прагненнями читачів. Скажу відверто: то просто супер, якщо є фінансування на зарплати працівникам. Бо інколи й того бракує. То що вже казати про забезпеченням матеріальною базою? Очевидно, ситуація типова не лише для наших, тисменицьких, бібліотечних установ. Нам кажуть: якщо нема для всіх, то й для вас нема… Для стимулювання праці бібліотекарів закон передбачає різноманітні надбавки, а от фонд заробітної плати – ні.
– То що ж робите у такій ситуації? Як шукаєте дорогу до читачів?
– Ми вже давно зрозуміли, що потрібно надіятися на себе. Тож почали писати і реалізовувати різноманітні проєкти, щоб виживати. Перший з них створили ще понад 10 років тому. Він був присвячений проблемам – суспільним і родинним – наслідків четвертої хвилі українського заробітчанства. А поштовхом стала презентація книжок письменниці і співзасновниці спільноти колишніх заробітчан Італії «Пієта» м. Івано-Франківська Оксани Пронюк-Кузьми із Клубівців. Ми проєкт виграли, і відтоді наша участь у них стала постійною. За перемогу в одному з них отримали 15 комп’ютерів, 4 сканери, вебкамери тощо. Проєктів було чимало, та перший запам’ятався найбільше. А дружні стосунки з письменницею ми зберегли й досі.
– Чи діють у Тисмениці, зокрема і у вашій бібліотечній установі, літературні згромадження, де митці слова могли б презентувати свої твори чи вдосконалювати творчу майстерність?
– Таких спільнот у нас нема і не було, на мою думку, через географічне розташування Тисмениці і навколишніх сіл – поруч з обласним центром, де митці слова мають значно більше можливостей себе реалізувати. У тому є і плюси і мінуси. Але ми добре розуміємо, що для нас найрідніші і найближчі ті письменники, котрі поруч. Тож стараємося щоразу їх запрошувати. Часто бували у нас і презентували свої твори не лише автори з Тисмениччини – письменниця Оксана Пронюк-Кузьма, поетеса Адель Станіславська чи казкарка Віталія Савченко, а й відомі прикарпатські митці слова Ольга Слоньовська, Ярослав Ткачівський, Оксана Кузів, Марія Ткачівська, Володимир Присяжнюк, Світлана Бреславська, Марія Микицей та ін. Були нашими гостями і Володимир Яворівський, Володимир Шовкошитний, Наталія Гузеєва … Я ніколи не робила і не робитиму поділу між письменниками – членами спілки й аматорами. Навпаки, ми кожному не забуваємо безмежно дякувати за їхню творчість і відвідини нашої бібліотеки.
– Нині, Ірино Петрівно, навіть увага держави до Національної спілки письменників та її обласних підрозділів не належна… То чи, на Вашу думку, у літературному просторі Прикарпаття, і Тисмениччини зокрема, на часі різноманітні письменницькі об’єднання, спільноти, студії, гуртки і т. ін.?
– Як на мене, такі згромадження потрібні. Вони сприяють зростанню авторів слова. А комунікація навколо слова є добрим поштовхом до творчих здобутків. Якщо ми закриємося кожен у своїй мушлі, то нічого доброго з того не буде. Важко нам, пересічним читачам, судити, яким чином таке творче спілкування сприяє виграненню авторської майстерності, але воно конче потрібне. Звісно, багато залежить і від людей, які очолюють ті спільноти, і від атмосфери взаємин тощо. У кожній людині є зерно таланту. Але є керівники літературних спільнот, які собі, образно кажучи, висаджують на голови такі корони пихи чи гордині, за якими не бачать не лише зерен творчості інших, а й навіть паростків. Вони – перешкода для розвитку талантів. Пригадую, як ще у школі мені дуже подобалося декламувати вірші. Це допомогло побороти у собі внутрішній страх перед публічними виступами. А сприяли цьому й зустрічі з відомими прикарпатськими письменниками. Звісно, не кожен автор має охоту витрачати свій час на спілкування зі школярами чи молоддю. Бо то завжди клопітно. Але такого спілкування їм дуже бракує. І люди у кожному селі чи місті мають мати можливість та місце для таких зустрічей. А модерні бібліотеки – з фаховими працівниками – якраз і є таким майданчиком.
– Що, на Ваш погляд, потрібно робити керівникам і працівникам бібліотечних установ, щоб люди для свого спілкування обирали саме бібліотечні зали?
– Як у лікувальні установи, так і в бібліотечні, на моє переконання, не має бути черг. Такі критерії їх ефективності хибні. Але я переконана, що в приміщеннях бібліотек має бути комфортно, тепло і затишно. Ніхто не піде до бібліотеки, приміщення якої роками не ремонтували. Може, раз чи два – не більше. А ще дуже багато залежить від працівників бібліотеки, також від ставлення влади. Влада повинна зрозуміти, що без належного фінансування бібліотечних установ – на заробітну плату працівників, матеріально-технічне забезпечення, оновлення книжкового фонду тощо – і для людей не буде місця, де можна втамувати спрагу до читання, і в бібліотеках не залишиться належних фахівців. Всі роз’їдуться по заробітках.
Скажімо, в нашому містечку є об’єднання підопічних Територіального центру соціального захисту «Гармонія». Вони з радістю приходять до нас щочетверга і просто спілкуються. А ще для них ми організовуємо різноманітні зустрічі. Нехай би ті насмішники, які передрікають швидкий кінець бібліотекам, запитали тих людей, чи потрібні вони їм… Думаю, відтак скептики не були б такими категоричними. Так, у містах і селах є своя специфіка роботи бібліотек. Але їх потрібність у кожній громаді однозначна. Головне, щоб це розуміли не лише працівники бібліотек і читачі, а й чиновники від культури.
– На мій погляд, основним показником розвитку бібліотеки, з-поміж інших чинників, є темпи поповнення книжкового фонду. Як із цим справи у Тисменицькій ЦБС?
– Торік ми не мали фінансування на це. А нині безмежно тішуся і дуже дякую депутатам районної ради – кошти на придбання книжок є. Головне, щоб ми змогли використати ті 100 тисяч і щоб вони не залишилися лише на папері. Бо ж знаємо, що через низку причин надходження до бюджету зменшилися, але сподівамося, що все буде добре, і готуємо потрібні документи.
– Чи можете Ви сказати про себе і своїх підлеглих словами директорки Долинської ЦРБ заслуженого працівника культури України Людмили Фреїв, що не працюєте, а живете у бібліотеці?
– Без сумніву, так. У колективі є і працівники з величезним стажем, і молоді бібліотекарі. І всі вони на своєму місці як фахівці. Дуже важливо, як працівники спілкуються з читачами, особливо в бібліотеці для дітей. Що тільки не придумують наші працівники, щоб зацікавити і привабити юних читачів! І малюють, і співають, і ліплять... У дитячій бібліотеці є інтернет-центр, то наші бібліотекарі опікуються його відвідувачами – не лише допомагають, а й дбають про здоров’я кожного.
– Якби Ви мали можливість щось кардинально змінити у бібліотеці, то з чого почали би?
– Я дуже люблю історичне приміщення, в якому розташована наша бібліотека. Але розумію, що сьогодні воно замале. Тож я почала б із розширення бібліотечного простору. Звісно, якби нам дали нове приміщення. До речі, я навіть вже намріяла собі, де і яким воно мало би бути. Уявляю будинок з великими вікнами, через які здалеку видно книжки. Бібліотека в моїй уяві – завжди емоційно тепле позитивне місце.
…Кожна бібліотека має своє обличчя. І це насамперед її працівники. Для мене відвідини тисменицької скарбниці мудрості – то завжди незабутні миттєвості спілкування. І якщо б довелося коротко охарактеризувати атмосферу в бібліотечних установах Тисменицької ЦБС, то щонайперше я означив би її відкритою до спілкування, а бібліотекарів – працелюбами і оберегами мудрості. Там завжди раді тому, хто не байдужий до слова.
