Листи до нашої редакції від людей, котрі як за останню соломинку чіпляються за можливість бути почутими й сподіваються на допомогу журналістів, викликають гіркі роздуми: народ, який виніс тягар війни і післявоєнних страждань, пережив жорна сталінського режиму, виборов незалежність, пройшов барикади Революції Гідности й означений героїзмом у війні з Росією, і сьогодні вимушений поневірятися на своїй Богом даній землі. Тож саме звернення людей спонукали нас дослідити, чому навіть через два роки після того, як Прикарпаття вступило в процес реамбурсації, тобто видачі хворим інсуліну не безпосередньо лікарем, а через електронні рецепти в аптеках, є чимало скарг і звернень незадоволених пацієнтів.
«Ідіть куди хочете – у нас така постанова з Києва»
Жительці Івано-Франківська Ользі ҐОЛЕМБЙОВСЬКІЙ сумно й боляче відтоді, як прочитала в «Галичині» статтю «Щоб не забули нащадки», в якій ідеться про проголошення депутатами обласної ради 2020-го на Прикарпатті Роком пам’яті депортацій українців у ХХ столітті. Жінка розповіла в листі свою історію.
«Наприкінці минулого року, – пише Ольга Василівна, – моєму чоловіку Антонові 1946 року народження, інвалідові І групи «Б» (потребує опіки), діабетикові, в якого частково ампутовано ноги, зателефонували з поліклініки на вул. Довгій і повідомили, що приїдуть брати кров на аналіз на глікований гемоглобін (така процедура відбувається раз на кілька місяців). Ніколи не було такої ласки, а тут! Тож я зраділа, адже живемо ми на п’ятому поверсі у багатоповерхівці без ліфта. Але раділа недовго. Антон понад 30 років раз на місяць безплатно отримував інсулін у свого лікаря-ендокринолога. А тепер це роблю я. Тож прийшла в поліклініку за флаконом «Фармасуліну Н» та трьома картриджами «Айлара» і довідалася, що за «Айлар» потрібно щомісяця доплачувати по 85 грн, тому що рівень глюкозованого цукру в чоловіка перевищує норму. Запропонували інший інсулін – безплатний «Фармасулін Н NP». Але він йому не підходить. Звернулася до головного ендокринолога області. «Ідіть куди хочете, – почула, – у нас постанова з Києва». Пішла я ні з чим. Іду та перераховую: памперси-пеленки – 400-500 грн, шприци по 5 штук щодня – 50, смужки для глюкометра – 350, інші ліки – 300-400, загалом – понад 1000 грн щомісяця. Знайду ще й 85 грн на інсулін. Чоловікова пенсія – 3300 грн, моя – 2250. Та прийшла донька і принесла почитати «Галичину». І перше, що впало в око, – стаття про Брошнів-Осаду і пересильний табір. І стало мені ще гірше. Адже саме там у 1951 році Ґолембйовський Антон Миронович, мій чоловік, зі своєю однорічною сестричкою і мамою Теклею Миколаївною почали свій шлях до Сибіру (Антона Ґолембйовського реабілітовано 19.09.1990 р. – І. Л.). Сестричка там і померла – невідомо де похована. А ті, що не померли, мають умирати вже в незалежній Україні від гангрени, сліпоти чи інших захворювань через ту постанову з Києва? Все розумію: гинуть молоді люди на Донбасі, чекають милосердя хворі діти. Розумію!!! Нічого не прошу, не треба, а матеріальної допомоги – не дай Боже. Що ж хочу? Щоб не доплачував інвалід першої групи і бранець брошнівської катівні навіть 85 грн. Ми звичайні люди. Все добре пам’ятаємо, згадуємо борців за Україну, полеглих у таборах. І нехай добре знають та пам’ятають ті, що сидять у кріслах, завдяки кому і чому вони в них опинилися. А може, не ті люди зайняли крісла? Це головне. Як легко вшановувати полеглих і як важко допомогти ще живим. Не було би вашої статті – не було би цього листа. І заплатила б я ті 85 грн, і мала б спокій. А так ліки не отримала, і це на моїй совісті. І дуже хочу прочитати ту постанову, яка не дозволяє видавати безплатно інсулін, як це робили упродовж 30 років. Може, державі коштів бракує? Чи через погані аналізи?»
Гривневий стимулятор здоров’я
Наказ МОЗ 2019 р. №666 «Про затвердження реєстру референтних цін (цін відшкодування) на препарати інсуліну на 1 лютого 2019 року» прописав, що такі хворі, як Антон Ґолембйовський, за один картридж (заправку) «Айлара» повинні доплачувати по 28 грн. 48 коп. Але не всі і не завжди. А про причини, умови й доцільність такої доплати ми поспілкувалися з головним експертом з ендокринології департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА Оксаною МАРУСИН – кандидатом медичних наук, доцентом:
– Такі звернення хворих не поодинокі. Із 1 січня 2018 року наша область почала запроваджувати новий порядок видачі рецептів хворим на діабет, тобто процес реамбурсації. Лікар уже не видає самотужки інсулін з холодильника, а медзаклад не проводить жодних тендерних закупівель. Всі інсуліни є в аптеках, ендокринолог виписує хворим електронні рецепти. Але в світовій практиці вже давно за здоров’я відповідальні спільно хворий і лікар. Ми йдемо європейським шляхом, тож додаток до постанови Кабміну №890 від 23 березня 2016 року чітко визначає категорії хворих, які можуть отримувати інсулін безплатно. Якщо у хворого рівень глікованого гемоглобіну перевищує 7,5, він повинен доплачувати за інсулін. Вартість доплати незначна – до 40 грн за шприц-ручку. Рівень глікованого гемоглобіну щонайперше є критерієм здоров’я. Щоб людина могла почуватися комфортно, показник його не має перевищувати 7,5. Вищий може призвести до прогресування ускладнень. Безплатно при показникові вище 7,5 (до 8,5) отримують інсулін лише хворі, котрі мали два і більше інфаркти чи інсульти.
Щодо Антона Ґолембйовського, то в нього показник глікованого гемоглобіну на час одержання інсуліну був 8,2 і під жодні винятки хворий не підпадав. Тож повинен був доплачувати. Але якщо далі показник у нього буде нормальний, наступні три місяці він отримуватиме інсулін безплатно. І ще наголошу: ні Антон Ґолембйовський, ні його дружина Ольга до мене по консультацію не зверталися. Я пам’ятаю цього хворого як дуже відповідального і ретельного. Упродовж тривалого часу в нього, очевидно, показник глікованого гемоглобіну був нижче 7,5, тож і доплати не було. Звідсіля й несподіванка. Та головно – неналежна поінформованість населення загалом про запровадження нового порядку одержання інсуліну. І звісно, своєї вини в тому я не відкидаю. Очевидно, нашої роз’яснювальної роботи у ЗМІ було замало. Кожен ендокринолог має цю постанову і пацієнт може з нею за потреби ознайомитися. Але надалі буду ретельніше звертати увагу на поінформованість пацієнтів.
Що означає вищий показник глікованого гемоглобіну? Лише те, що пацієнт неналежно дотримувався дієти і неретельно ставиться до свого здоров’я. Діабет – не захворювання, а модифікований спосіб життя. Звісно, коли він лише діагностований і нема ускладнень. Навіть при найбільш якісному інсуліні, але без виконання щоденних рекомендацій лікаря, без самоконтролю хворого рівень глікованого гемоглобіну буде високий. Наголошую, що ні учасники війни, ні воїни АТО чи «чорнобильці», інваліди, реабілітовані, депортовані та ін. не користуються правом на одержання інсуліну без доплати, якщо показник глікованого гемоглобіну у них вище 7,5.
– Чи поліпшилася статистика за два роки роботи ендокринології Прикарпаття в режимі стимуляції самоконтролю хворих?
– За нашими даними, останнім часом відчутно зросла кількість обстежених пацієнтів, чого не було раніше. Це самоконтроль діабету. Що ж до ускладнень – ампутацій, втрати зору тощо, то тенденція до зменшення триває вже не два, а упродовж кількох останніх років.
…Поспілкувавшись із хворими на діабет, ми зробили такі висновки. По-перше, і через два роки після того, як наша область однією з останніх запровадила концептуальні засади постанови Кабміну 2016 року, значна їх частина морально і світоглядно ще не готова до сприйняття європейської філософії самоконтролю діабету. А з другого боку, на наш погляд, до того, як запроваджувати практику реамбурсації, щонайперше потрібно було забезпечити можливість взяття лабораторного аналізу не лише для міських хворих чи жителів райцентрів, а й сільських – головно лежачих. Та й аптеки у райцентрах чи селах не завжди мають все різноманіття інсулінів. Тож той факт, що наша область останньою розпочала запровадження реамбурсації, я би вважав плюсом, а не мінусом, тому що технічно медицина Прикарпаття два роки тому не була готова до європейських новацій. Адже й сьогодні лабораторна мережа для дослідження рівня глікованого гемоглобіну ще не в належному стані, а частина діабетиків вважає запроваджену європейську практику неефективною.
По-друге, ендокринологи в поліклініці на вул. Довгій в Івано-Франківську всі свої дії провадили у законодавчому полі. Але через неналежну поінформованість для частини хворих відвідини лікаря, навіть якщо той чинив правомірно як фахівець, можуть завершитися недовірою до медпрацівників.
І, наостанок, по-третє. Самоконтроль європейського взірця – задоволення не з дешевих, та й «доважок» до інсулінів є різний, а в хворих кожна копійка на рахунку. Але якщо б Ольга Ґолембйовська звернулася по роз’яснення щонайперше до лікаря-ендокринолога в своїй поліклініці, не було б того гіркого зболеного листа до «Галичини». А факт розмови з дружиною хворого у «білому домі», зокрема в департаменті охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА, головний ендокринолог не підтвердила. Урок для авторки звернення до «Галичини»: шановна Ольго Василівно, у нашому житті і добро, і зло, образно кажучи, мають прізвище, ім’я і по батькові, і ті, що «сидять у кріслах», – також. У цьому контексті розмова з головним ендокринологом області Оксаною Марусин – лише на добро.
