У кімнаті-музеї Івана Франка краєзнавчого відділу МЦБС відбулося творче знайомство з письменницею Галиною КОРИЗМОЮ (Михайлюк) – уродженкою села Замулинців на Коломийщині, співорганізаторкою Українського творчого об’єднання «Наше слово» у Мадриді, активною волонтеркою, редакторкою численних українських альманахів за кордоном, але найперше – матір’ю воїна ЗСУ. Організатори дійства – представники літературної платформи «Об’єднані словом» на чолі із членкинею НСПУ поетесою Лсею Ґеник за сприяння завідувачки краєзнавчого відділу МЦБС Ганни Паркулаб.
У творчому набутку письменниці Г. Коризми – три книжки поезій: «На крилах надії» (2002), «Далекий берег журавлиний» (2009) та «Жінка з далекої дороги» «2020), а також видання есеїв у співавторстві з житомирським письменником Петро Кухарчуком «Подарунок. Маленький вузлик щирих почуттів» (2021). Але перше знайомство літературного Прикарпаття з творчістю пані Галини як поетеси відбулося свого часу завдяки «Об’єднаним словом» у світлиці редакції газети «Галичина».
Можна констатувати, що кожна наступна збірка авторки ставала вагомим кроком до її становлення як письменниці. Тематична палітра поезій Г. Коризми різних років надзвичайно розмаїта, але всі вони вирізняються унікальною мелодійністю, перегукуються з мотивами усної народної поетичної творчості – стрілецькими чи козацькими піснями, тож недарма значна кількість її творів покладено на музику. Навіть тема війни знайшла свій відбиток у зажурливій пісенній творчості поетеси.
Світить місяць, сяють зорі, нічка йде землею,
Сивий туман налягає білою змією.
Тихо-тихо, ні шелесне, в думах птах дрімає.
Під крислатою вербою воїн варту має.
І ліворуч, і праворуч, в темноті скрізь тихо,
Хай засне за полем крайнім все московське лихо.
Світить в небі Ведмедиця, в’ється Віз Чумацький,
Юнакові пригадався Крим та Шлях Козацький.
Пахне зіллям молочаю, хмелем та вербою,
Стережи, юначе, землю, – Ангел над тобою.
Дике поле під Луганськом, де шуміло жито –
Кров’ю, потом просочилось вже четверте літо.
Стережи, юначе, в нічку кожен клаптик в полі
Й за плечима – Україну від орди лихої.
Смутні очі не закриє також рідна мати,
Молить Бога беззупинно – сина дочекати.
Світить місяць, сяють зорі, холод обіймає,
Ген у полі край дороги де-не-де світає.
Заспівала птаха лунко, серце аж пройняла.
Світе Божий, Краю милий, наче вдома, стало...
(Із збірки «Жінка з далекої дороги» 2020 р.)
Серед тих, хто того вечора у по-різдвяному причепуреній Франковій світлиці брав участь у мистецькому спілкуванні, були Леся Ґеник, Наталя Данилюк, Оксана Кузів, Галина Коризма, Наталія Баницька, Ярослава Харук, Оксана Пронюк, Галина Різничук, Володимир Габала та інші представники творчої інтелігенції краю.
Окрім інших виступів, на мій погляд, змістовним було і слово про Галину Коризму від авторки передмови до її книжки «Жінка з далекої дороги» письменниці Оксани Кузів: «Як людина і письменниця Галина Коризма чесна і справжня. У її творчості і у ній як особистості дуже багато світла, якого нам сьогодні надзвичайно бракує. Вона – жінка Божа, яка живе і творить за покликом серця...».
Чудовим музичним акордом вечора стало звучання пісенних творів Галини Коризми у виконанні музикантки і співачки Галини Різничук. Насамкінець зазначу, що письменницька творчість Г. Коризми – це не лише неповторність почуттів, захоплення рідною землею чи романтичні крила надії у першій поетичній збірці, написаній в Україні, чи відтак смуток, зажура і печаль чужини у наступних, а й дорога додому, відбиток часу й нинішніх українських реалій на її житейських стежках у книжках поезії і прози останніх років. Адже авторка – не втікачка від сучасної війни, а вже чверть століття як представниця четвертої хвилі трудової міграції в Іспанії і, образно кажучи, дієва амбасадорка українськості у чужих світах. «Хочу своєю творчістю нести людям тепло, щоб українці усміхалися і тішилися життям...»,– слова Галини Коризми, які стали її життєвим кредо.
