Минуло 20 років відтоді, як Іван Павло ІІ Папа Римський під час візиту в Україну проголосив блаженними священномучениками єпископів Івано-Франківських УГКЦ – Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка. Їхніми іменами названо нині парохію Пресвятого Серця Христа Чоловіколюбця в обласному центрі під духовним провідництвом отця-настоятеля Ігоря Пелехатого та отців-сотрудників Василя Слободи і Петра Козака. Духовенство і парохіяни означили храмовий празник передусім пошануванням і даниною світлої молитовної пам’яті про незламних воїнів Христових і своїх святих небесних покровителів.

– В одній даті – 27 червня – збіглося кілька великих подій. По-перше, вже два десятиліття відтоді, як ми творимо пам’ять про єпископів Івано-Франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка як блаженних священномучеників. Саме того дня у Львові їх такими проголосив Іван Павло ІІ Папа Римський під час візиту в Україну серед 27 інших новомучеників.

По-друге, 27 червня вшановуємо всіх святих Вселенської Церкви, а в особливий спосіб – Серце Ісуса. А наша парохія якраз і посвячена Серцю Христовому і трьом нашим блаженним – Григорію Хомишину, Симеону Лукачу та Іванові Слезюку. Перед нашим храмом ми споруджуємо, до речі, перший на Прикарпатті пам’ятний знак Григорієві Хомишину. Місце поховання єпископа й досі не встановлено і ми не знаємо, де спочивають його святі мощі. Безбожна комуністична система настільки боялася Григорія Хомишина, що навіть після його смерті сховала останки цього апостола наших днів. На церковному подвір’ї у мармурі постане молода людина – щойно інтронізований єпископ приблизно в 40–45 років і у традиційному католицькому облаченні. Адже все, що тут постало, – і храм, і Хресна Дорога навколо храму, і краса церковного двору тощо – то плоди небесної духовної праці наших покровителів Григорія, Симеона та Івана…

Ісус Христос казав, що немає пророка у своїй вітчизні. І це цілком стосується життя владики Григорія Хомишина. В Івано-Франківську немає ні вулиці, ні провулочка, немає жодного духовного архієпархіяльного закладу, які було б названо його ім’ям. Хоча для такого увічнення його пам’яті, на наше переконання, підстав більш ніж достатньо.

Скажімо, владика не лише духовно розбудовував наше місто, а й залишив по собі поважний будівничий спадок. Серед зведених ним архітектурних споруд – славнозвісний готель «Дністер», який колись називався «Варшава» чи «Австрія», монастирський комплекс сестер василіянок, церква Христа Царя на «Майзлях», колишня бурса для хлопчиків-сиріт, де нині розташовується музучилище, духовна семінарія, де Католицька школа Василія Великого, і т. ін.

Це велетенська праця, а духовні його труди неоціненні. 42 роки владика Григорій віддав духовному подвижництву в нашому місті. В УГКЦ він надзвичайно високо підніс культ Святої Євхаристії, мріяв у кожну громаду принести євхаристійного Христа і особисто провів 125 євхаристійних місій. Єпископ-місіонар – унікальне явище в історії УГКЦ.

Під час проголошення блаженними священномучениками єпископів Івано-Франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка у Львові о. Ігор Пелехатий 20 років тому був поряд не лише з чинним тоді єпархом Івано-Франківським УГКЦ світлої пам’яті преосвященним владикою Софроном Дмитерком, а й з Іваном Павлом ІІ Папою Римським, коли він відправляв Святу Літургію серед велелюддя на іподромі, тож добре пам’ятає ті дивовижні миттєвості:

– То була надзвичайна Божа благодать, навіть маленьке чудо. Свідчу, тому що тоді був на відстані доторку руки від Івана Павла II Папи Римського. Я супроводжував владику Софрона Дмитерка до Львова на Святу Літургію. Пригадую, як вийшов Папа, як піднімався східцями до престолу. Навколо – півтора мільйона молільників, а тиша – чути дихання людей. За кілька десятків метрів від нас із владикою я почув, як помічник Папи каже: «Святий отче, там єпископ Дмитерко...».

Папа зупинився і питає: «Де?». А той показує очима праворуч у наш бік. І враз Папа змінює свій маршрут – прямує не до престолу, а до владики Софрона Дмитерка. Я беру владику попід руки і майже підношу ближче до Папи. Владика Софрон заплакав від хвилювання і тремтячим голосом промовив: «Святійший отче, моліться за мене...» Папа поцілував владику і сказав: «Пам’ятай, що ти завжди є у моєму серці...». Ми були благословенні і щасливі…

У часі перебігу храмового свята пам’яті про згадану подію о. Ігор Пелехатий у співслужінні з отцями Василем Слободою та Петром Козаком відправили Святу Літургію та молебень до Найсвятішого Серця Ісуса. А вихованці вокальної студії «Солоспів» (керівник Христина Дарвай) Муніципального центру дозвілля міста Івано-Франківська обдарували парохіян яскравими піснеспівами.