Туринська плащаниця — один із найзагадковіших артефактів людської цивілізації — знову опинилася в епіцентрі наукового дискурсу. Цього разу не через чергову суперечку про автентичність зображення чи радіовуглецеве датування, а завдяки революційному метагеномному аналізу, який розкрив біологічну історію тканини з неймовірною деталізацією. Дослідження, опубліковане у журналі Scientific Reports видавництва Nature, продемонструвало, що волокна плащаниці, взяті ще в 1978 році, зберігають у собі цілий всесвіт: ДНК десятків людей, сотень мікроорганізмів, десятків рослинних і тваринних видів, а також — найнесподіванішу знахідку — сліди середземноморського червоного корала.

Це не просто ще один пункт у довгому списку досліджень найвідомішого християнського релікварія. Це спроба прочитати плащаницю як живий біологічний архів, де кожна молекула ДНК — це закладка в книзі часу, яка вказує на конкретну руку, конкретний ґрунт, конкретне море.

Методологія: від зразків 1978 року до технологій 2026-го

Основу нового дослідження склали льняні нитки та органічні залишки, зібрані під час офіційної експедиції 1978 року під керівництвом покійного професора П'єрлуїджі Байма Боллоне. Саме він, відомий італійський судовий медик, тоді вперше систематично взяв зразки з різних ділянок тканини, включаючи зони зображення «Людини з Плащаниці» та краї полотна. Проте технології того часу не дозволяли провести глибокий аналіз зібраного матеріалу.

Сорок вісім років потому міжнародна група вчених на чолі з професором Джанні Баркачча з Університету Падуї застосувала сучасне метагеномне секвенування нового покоління (PCR-free NGS) — метод, який дозволяє ідентифікувати всі генетичні послідовності в зразку без попереднього ампліфікування ДНК. Це критично важливо для стародавніх зразків, де будь-яке копіювання може спотворити картину.

Результати виявилися вражаючими: плащаниця — це не просто льон, це комплексна екосистема, що формувалася століттями.

Людські сліди: хто торкався плащаниці?

Одним із ключових відкриттів стала ідентифікація кількох людських мітохондріальних гаплогруп у зразках. Серед них — K1a1b1a, характерна для ашкеназьких євреїв, яка, як з'ясувалося, повністю відповідає мітохондріальній ДНК самого професора Байма Боллоне. Це свідчить про те, що значна частина «людського» сигналу походить від збирача зразків 1978 року та його команди, які працювали без сучасних засобів захисту від контамінації.

Разом із тим були виявлені й інші лінії:

• H2a2 — західноєвразійська
• H1b — поширена в Західній Євразії
• H33 — типова для населення Близького Сходу, зокрема друзів

Ця мозаїка людських ДНК нагадує про те, що плащаниця протягом століть перебувала в руках сотень, якщо не тисяч людей — від священиків і вчених до паломників і реставраторів. Наявність незвичайно високої кількості гетероплазмій (варіантів мітохондріальної ДНК в межах однієї клітини) та співіснування різних мітохондріальних варіантів підтверджує інтенсивний багатолюдний контакт. Вчені констатують: ізоляції «оригінальної» ДНК, яка б могла належати особі, загорнутій у плащаницю, наразі неможлива через багатошарову контамінацію.

Мікробний всесвіт: що живе на святині?

Метагеномний аналіз розкрив багату мікробіому плащаниці. Дослідники виявили бактерії, типові для людської шкіри: Cutibacterium acnes, Staphylococcus epidermidis, Corynebacterium tuberculostearicum та інші. Їхня присутність, особливо у зразках із периферійних ділянок і зони зображення руки, однозначно вказує на тривалий і частий фізичний контакт з людьми — під час богослужінь, реставраційних робіт, наукових досліджень.

Однак справжнім сюрпризом стала домінування галофільних архей класу Halobacteria та дріжджів Debaryomyces hansenii — організмів, пристосованих до життя в умовах високої солоності. Це може вказувати на давні практики обробки льону в солоній воді (так зване «водяне тріпання»), яке було поширене в античності значно більше, ніж росове тріпання. Або ж — на періоди зберігання плащаниці в умовах підвищеної вологості та солоності. Присутність цвілевих грибів роду Aspergillus та Malassezia restricta, пов'язаної зі шкірою людини, свідчить про коливання умов зберігання та постійний людський доступ до реліквії.

Рослинний слід: від пшениці до арахісу

Аналіз рослинної ДНК виявив вражаюче різноманіття культурних видів. Найбільшу кількість контигів (генетичних фрагментів) — майже 31% — становила морква (Daucus carota). Генетичний аналіз показав, що це не дика морква, а сорт, близький до ранніх культурних форм, виведених у Західній Європі між XV та XVI століттями. Це вказує на відносно недавню контамінацію, пов'язану з агрокультурними практиками Європи нового часу.

Поряд із морквою дослідники знайшли ДНК хлібної пшениці, твердої пшениці, кукурудзи, жита, бананів, арахісу, картоплі, помідорів, перцю, апельсинів, мигдалю, волоського горіха, винограду та інших культур. Особливо цікавою є присутність так званих «постколумбових» видів — кукурудзи, картоплі, помідорів, перцю та арахісу, які походять з Америки і були завезені до Старого Світу лише після подорожей Христофора Колумба. Їхня ДНК на плащаниці — це беззаперечний доказ контакту тканини з європейським оточенням уже в нові часи, адже ці рослини просто не могли бути присутніми в Європі раніше.

Разом із культурними рослинами виявлено сліди диких видів: кропиви, ялини, дикого артишоку. Це створює картину складної взаємодії плащаниці з різноманітними ландшафтами — від середземноморських садів до альпійських лісів.

Тваринний царство: корали, коти та кури

Серед тваринних ДНК найбільш несподіваною та домінуючою стала знахідка червоного корала (Corallium rubrum) — ендеміка Середземного моря, який становив 33,3% ідентифікованих тваринних контигів. Цей вид відомий людству з часів Римської імперії, його використовували для виготовлення прикрас, амулетів і лікувальних засобів. Присутність його ДНК на плащаниці може вказувати на кілька сценаріїв: контакт із кораловими виробами під час одного з численних переміщень реліквії, використання коралу в реставраційних матеріалах або просто накопичення мікроскопічних частинок із середземноморського повітря та пилу.

Поряд із коралом дослідники виявили ДНК домашніх котів і собак (понад 20% кожна), курей, великої рогатої худоби, свиней, кіз, овець, коней, оленів і кроликів. Серед риб — сірого кефаля (Chelon labrosus) та атлантичної тріски (Gadus morhua). Навіть морські рачки-остракоди Notodromas monacha, типові для зоопланктону, залишили свій генетичний слід. Комахи — мухи, попелиці — та кліщі (зокрема Demodex folliculorum, що мешкає в волосяних фолікулах людини) доповнили цю екологічну мозаїку.

Усі ці знахідки разом створюють портрет не стільки походження плащаниці, скільки її подорожі. Вона торкалася рук рибалок і фермерів, проходила через міста, де жили коти і собаки, перебувала в приміщеннях, де їли хліб і моркву, вирощену на місцевих городах.

Радіовуглецеві розділові лінії: ремонти 1534 та 1694 років

Окремим важливим елементом дослідження стало радіовуглецеве датування двох ниток, узятих не з основного полотна, а з релікварія, в якому зберігається плащаниця. Результати показали, що ці нитки датуються 1534 та 1694 роками нашої ери. Ці дати ідеально збігаються з історично задокументованими ремонтними роботами після пожеж: знаменита пожежа 1532 року в Шамбері, під час якої плащаниця вціліла, але зазнала пошкоджень, і подальші реставрації. Це підтверджує, що принаймні деякі з виявлених біологічних слідів пов'язані з матеріалами, використаними під час ремонтів у XVI–XVII століттях.

Що це означає для загадки плащаниці?

Важливо підкреслити: автори дослідження категорично заявляють, що метагеноміка не може дати відповідь на питання про вік чи автентичність плащаниці. Методологія не здатна підтвердити ні середньовічне походження, ні давність у дві тисячі років. Натомість вона пропонує щось інше — унікальну можливість побачити плащаницю як «живий запис» людської та екологічної історії.

Кожен генетичний маркер — це шепіт минулого. ДНК індійських ліній, виявлена в попередньому дослідженні 2015 року (38,7% людського сигналу), може вказувати на історичні зв'язки через торгівлю льном або пряжею з долини Інду, згадувану в рабинічних текстах як «Hindoyin». ДНК близькосхідних гаплогруп нагадує про перебування реліквії в регіоні Леванту. Європейські культурні рослини та домашні тварини фіксують століття її перебування в монастирях і соборах Західної Європи.

Плащаниця як дзеркало цивілізації

«Туринська плащаниця продовжує захоплювати істориків, учених і широку публіку. Ми раді розкрити нову інформацію про біологічну складність, збережену в зразках, зібраних майже 50 років тому, застосовуючи новітні технології форензичної ДНК. Плащаниця являє собою багатий архів генетичної інформації, що накопичувався протягом століть людської взаємодії та екологічного впливу», - каже професор Ноемі Прокопіо, Університет Ланкашира

Туринська плащаниця продовжує залишатися на перетині віри та науки. Для одних вона — свідок Страстей Христових, для інших — унікальний артефакт середньовічного мистецтва чи технології. Але незалежно від теологічних чи історичних позицій, нове дослідження додає ще один вимір її значущості. Воно показує, як сучасна форензична геноміка може розшифровувати біологічне минуле матеріальних об'єктів, перетворюючи їх на генетичні архіви.

Можливо, саме в цьому полягає найглибша цінність цього дослідження. Навіть якщо ми ніколи не дізнаємося напевно, чи була ця тканина погребальним покривалом Ісуса Христа, чи майстерно створеним образом середньовічного майстра, ми тепер знаємо точно: цей льон пройшов крізь руки людей з різних куточків світу, зберіг у собі частинки середземноморських морів, європейських городів, американських рослин, занесених після Колумба, і мікроскопічних мешканців людської шкіри. Він — свідок не однієї події, а цілої епохи. І в цьому сенсі Туринська плащаниця є справжнім дзеркалом цивілізації: вона відбиває не тільки наші релігійні прагнення, а й наші торгові шляхи, агрокультурні практики, домашніх улюбленців і навіть мікроби, з якими ми співіснуємо.

Наука не дає остаточної відповіді на питання «звідки?», але вона надає щедрий матеріал для роздумів про те, «куди» прямує наше розуміння минулого. І в цьому шляху кожна ДНК-нитка — не менш цінна, ніж сама плащаниця.