Переконаний, що то було дуже відповідально – взяти до назви літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси», яке вже 15 років, від 27 травня 2006-го, провадить творчі студії при Галицькій ЦРБ, ім’я легендарного й непокірного давнього поета-співця. Власне, не тільки через це, а й тому, що так само називалася відома літературно-мистецька група у Львові, яка діяла 100 років тому (протягом 1921 – 1922 рр.), видавала місячник «Митуса» й була означена іменами відомих українських творчих особистостей минулого століття: Романа Купчинського, Олеся Бабія, Василя Бобинського, Юрія Шкрумеляка, Миколи Матвіїва-Мельника, Левка Лепкого, Павла Ковжуна.

– То хто ж вони, сучасні галицькі «Нащадки Митуси», і чи гідні так називатися? – поцікавилися ми у поважної гості світлиці «Галичини» поетеси Любові БОЙКО (Людкевич), яка завідує інформаційно-видавничим сектором Національного заповідника «Давній Галич» та очолює літературно-мистецьке об’єднання «Нащадки Митуси» при Галицькій ЦРБ.

– Усе починалося з літературної сторінки «Акорди Митуси» в газеті «Галицьке слово», заснованій 1989 року, де друкували твори наших галицьких авторів, – відповіла вона. – А хто придумав назву – важко сказати. До літературної сторінки свої твори надсилали автори не тільки з Галича, а й із Івано-Франківська, Тернополя, Львова, Одеси і т. д. Наприклад, там часто публікували поезії світлої пам’яті Григорія Витвицького, уродженця Галича. Він чи не найбільше відповідав назві нашого літературного згромадження, бо ніколи не загравав з владою. А коли 1995 року я перейшла працювати у Національний заповідник «Давній Галич», то ми до 2003-го робили сторінку в газеті «Дністрова хвиля», але вже з назвою «Нащадки Митуси». Авторів було багато – і дорослих, і дітей. Серед них чимало дуже талановитих. Наприклад, хочу згадати поетесу Надю Трач, поета Михайла Качанського, Тетяну Мацкевіч.

2006 року ми видали наш перший колективний збірник, а його презентацію провели у фойє Галицького районного народного дому. До речі, саме Іванна Сорочинська-Городецька, яка сьогодні обіймає посаду директорки Галицької центральної бібліотечної системи, була ведучою того представлення. Тоді ж колишня директорка бібліотеки Любов Сєдова і запропонувала запровадити роботу нашого творчого згромадження «Нащадки Митуси» при бібліотеці. Спочатку це був фактично клуб за інтересами, але ми завжди мали належну аудиторію завдяки працівникам бібліотеки. Вони організовували різні зустрічі у Галичі, Бурштині, Більшівцях, Івано-Франківську.

Чимало наших колег уже відійшли в інші світи. Але ми про них пам’ятаємо. І про Г. Витвицького, і про Семена Возняка, Омеляна Ліуша, Мар’яна Грінера, Марію Букавин. Потужне творче поле об’єднало не тільки жителів Галича, а й навколишніх сіл. До речі, ми з Володимиром Наконечним та Семеном Возняком – уродженці Бурштина, Іван Драбчук – з Сільця. Є автори, які мають по кілька книжок, дехто – по одній. Та, на мій погляд, вони не менш талановиті.

Я редагувала численні збірки, й були такі досконалі, що мені майже не доводилося втручатися. Загалом вийшло друком понад 30 колективних збірок. У кожної – своя історія. Перший літературно-мистецький альманах об’єднання так і називався – «Нащадки Митуси» і побачив світ 2006 року. Це, до речі, єдиний наш колективний збірник, який вийшов друком за підтримки влади.

У моєму житті щасливо поєдналися у любові і моя робота, і моя творчість. Вдячна безмежно за підтримку і розуміння ваги об’єднання «Нащадки Митуси» не тільки колишній директорці Любомирі Сєдовій, а й теперішній – Іванні Сорочинській-Городецькій і Тамарі Перекліті, котра якийсь час очолювала бібліотеку, а ще – бібліотекарям Тетяні Гусак, Богдані Кривоніс, Марії Венгрин та Галині Петраш…

– Як історик, скажу, що ім’я Митуси у назві нашого об’єднання несе велике навантаження. Та й сам Галич – дуже цікавий, бо, як магніт, притягує таланти. Досить згадати, наприклад, Маркіяна Шашкевича, який присвятив йому поезію, Якова Головацького, котрий збирав тут фольклор. Були у місті Іван Франко, Михайло Драгоманов, працювали вчителями свого часу Костянтина Малицька, Іванна Блажкевич і т. д. Я не випадково прийшов до об’єднання «Нащадки Митуси» – спочатку писав поезії, а відтак доля розпорядилася, що працюю в Галичі і маю змогу брати участь у творчих зібраннях.

Такі зустрічі – то живе спілкування. Їх важко оцінити для творчих людей, зокрема і для мене. Коли зустрічаються письменники чи поети, то їм завжди є про що поговорити. Адже кожен – то неповторний світ. Творче слово нас завжди об’єднувало. Пригадую, як тішилися в часі таких зустрічей Марія Букавин чи Семен Возняк кожним із нас. Скажу відверто: часто ми навіть відкривали для себе самих себе. Адже в кожних вустах поезія звучить неповторно.

До нас приходили діти з гімназії, школярі. Ми їх ніколи не обділяли увагою і залучали до творчості. Думаю, що і після нас «Нащадки Митуси» будуть осердям творчої інтелігенції Галича. Логіка проста: якби такі літературні згромадження були не потрібні чи себе віджили, то їх би просто не було. А вони є, і вони на часі. Особливо, коли люди спраглі спілкування. Так і з книжками. Якщо я в обласній бібліотеці побачив, наприклад, потерту і зачитану книжку поезій Любові Бойко, то однозначно – вона потрібна людям...

Галицька центральна бібліотека не тільки свого часу, образно кажучи, дала прихисток «Нащадкам Митуси», а й упродовж 15 років керівники і працівники культурного закладу були і є активними учасниками та творцями численних творчих студій літературного об’єднання.

– У нашу бібліотечну систему входять сьогодні вже бібліотеки всієї об’єднаної громади: 12 діючих бібліотек-філій у Крилосі, Козині, Вікторові, Височанці, Брині, Залукві, Комарові, Медині, Блюдниках, Курипові та Німшині і Галицька центральна бібліотека та Галицька дитяча бібліотека – у Галичі. Наголошу, що у всіх бібліотеках нашої системи є різноманітні вітальні чи згромадження того чи іншого формату. І всі ці мистецькі утворення – осібна ініціатива кожного бібліотечного закладу, а найголовніше – вони діючі. І в нашій центральній бібліотеці є декілька творчих спільнот: літературна вітальня «Джерело», клуб за інтересами «Візерунок» і літературно-мистецьке об’єднання «Нащадки Митуси».

– На мій погляд, ознакою «живучості» будь-якої бібліотеки є стан її книжкового фонду?

– І для нас також. Питання дуже чутливе. Комплектування книжкового фонду відбувається не так, як би ми хотіли, а особливо бракує періодики. Наприклад, цього року маємо деякі газети й журнали тільки завдяки людям доброї волі, які нам допомогли. Зокрема завдяки Павлові Лодину. У бюджеті наразі коштів для поповнення книжкового фонду не закладено. Допомогу – понад вісімсот дуже гарних примірників – ми отримали безплатно від Інституту української книги, а ще дарують автори.

Колись ми самі вибирали за потребою, а влада закуповувала нам як подарунок книжки на 20, а то й 30 тисяч гривень до Дня бібліотек. Що буде далі через реформування – ще наразі не знаємо, тож перебуваємо у «підвішеному» стані. На оновлення бібліотеки, на ремонти – жодної копійки. Таке враження, що нас залишили на самовиживання. Проте ми намагаємося йти в ногу із сучасними вимогами і доводити потрібність бібліотек, активно залучаємо молодь. А до 30-річчя Незалежності України започаткували інноваційний проєкт «Відкриваймо Україну через бібліотеку»…

– Цього року відзначаємо десятиріччя від часу першого нашого засідання 2011-го. Для кожної зустрічі, а це чотири чи п’ять щороку, готуємо спеціальний буклет-програмку. У заходах ми передусім пропагуємо книжку і головно орієнтуємося на ювілейні дати українських письменників. У роботі вітальні беруть участь працівники нашої бібліотеки, Національного заповідника «Давній Галич» і, звичайно, читачі різного віку. Наприклад, цьогорічні зустрічі були присвячені творчості письменників Ганни Медвідь, Василя Шкляра, Андрія Кокотюхи та Марії Дзюби. Маємо достатню кількість їхніх книжок. Засідання відбуваються за круглим столом, стараємося, щоб виступи кожного із представників «Джерела» спонукали охочих до читання. А клуб за інтересами «Візерунок» очолює наша працівниця Тамара Перекліта...

На першому поверсі Галицького районного народного дому в невеличкій кімнатчині вже не перший рік тулиться Галицька бібліотека для дітей. Там дуже затишно, але надзвичайно тісно, тож умови дуже і дуже далекі від вимог до такого типу українських культурних закладів. І це в центрі об’єднаної громади!.. У місті з найпотужнішою історичною метрикою!.. Бракує слів...

– Тільки три роки я очолюю Галицьку дитячу бібліотеку і відповідаю за роботу з дітьми в ЦБС. Наші умови бачите самі: основне приміщення дитячої бібліотеки в Галичі в аварійному стані ще від 2008 року – цілковитий занепад. А ми працюємо в тимчасовому приміщенні, де діти не мають ні простору, ні комфорту, нема жодного комп’ютера чи іншої сучасної оргтехніки тощо. Як дітей запрошувати в такі умови? Маємо надію, що, може, зрушиться з місця. Я дуже люблю книжки, пропагую їх і постійно беру участь у літературних студіях об’єднання «Нащадки Митуси» чи літературної вітальні «Джерело». Цього року наш книжковий фонд дитячої бібліотеки завдяки Інститутові української книги поповнився на 510 екземплярів. Це надзвичайно гарні й сучасні видання. А тим, хто каже, ніби книжка помирає, зазначу: книжка була споконвіку, є і завжди буде.

...На думку працівниці краєзнавчого відділу бібліотеки Богдани КРИВОНІС, дуже важливо, щоб «була закладена любов до книги молодому поколінню», а завдяки об’єднанню «Нащадки Митуси» чи літературній вітальні «Джерело» провадиться багато спільних заходів у цьому напрямі: «Хочемо донести до читачів нашу любов до книжок та інформувати їх про творців літературних скарбів українського письменства».

– Дуже слушно себе запитати, хто були ці люди – представники літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси» різних років чи літературної вітальні «Джерело»? Хочу згадати, наприклад, світлої пам’яті поетесу Марію Букавин – жінку, яка випромінювала оптимізм. Свого часу голова «Нащадків Митуси» назвала її «галицькою Ліною Костенко», а я хочу сказати, що це людина-душа, творець героїко-патріотичної поезії і глибокої лірики. Коли вона приходила на творчі зустрічі, то своєю усмішкою осявала всіх і все.

А ще не забути б Семена Возняка – вимушеного переселенця з українських Бескидів і літописця лемківських доль, великого патріота України і глибокого інтелігента. Поміж сучасних представників «Нащадків Митуси» – і яскрава постать Володимира Наконечного з Бурштина, який поєднав у собі дивовижні таланти – хірурга, поета і музиканта. До речі, його син Володимир також пише вірші.

Добрі слова хочу сказати і про Лідію Українець зі Слобідки Більшівцівської – заробітчанку в Італії і щиру поетесу, а також про Віру Катрич, Ольгу Візнович, Богдана Лисака, Омеляна Ліуша.... Світлої пам’яті Григорія Витвицького можна назвати совістю і каталізатором спротиву проти несправедливості, викривачем брехні й лукавства і т. д. І цей перелік представників «Нащадків Митуси» – стрижень об’єднання, можна продовжувати і продовжувати. Такі літературні згромадження – дорога до духовного збагачення, живе спілкування і окрилення.

...Певним чином із «Нащадками Митуси», очевидно, пов’язані сотні творчих доль прикарпатців. До вже згаданих літераторів хочемо додати і прізвища Зіновії Карпенко, Миколи Істина (Дідошака), Ірини Маціборської, Петра Нарівного, Ганни Сушко, Квітослави Тимус, Надії Трач, Галини Януш, Віри Багірової, Надії Ополянки (Романюк), Володимира Романюка. Для кожного представника літературної спільноти найкращим відгуком про творчий доробок є читання їхніх творів, як наприклад, у часі першого 15-річчя об’єднання звучали поезії Марії Букавин чи Любові Бойко у виконанні працівників Галицької ЦРБ.