У селі Пороги на Богородчанщині добігає кінця будівництво реабілітаційного центру «Франко-Ґражда» для ветеранів війни, їхніх сімей та родин полеглих. Автор проєкту – родина художників-керамістів Олени й Володимира Рожнових з Івано-Франківська. І вже півтора року волонтери з благодійного фонду «Франко-опір», засновником якого є В. Рожнов, та БФ «Допомагаємо Україні разом» на чолі з Володимиром Курієм реалізують ідею «Франко-Ґражди» – облаштовують приміщення придбаного приватного обійстя з краєвидом на гори.
Трудотерапія «Під Комином»
…Літо. Субота. Разом із В. Рожновим і його помічницею Марією Мориновою та В. Курієм, а також із волонтерами – засновниками БФ «Україна незламна» Наталією Перцович і Сергієм Чумаком, сім’ями українських воїнів та родинами полеглих у рамках редакційного проєкту «Людина у війні» їдемо у Пороги. А точніше – на тамтешні пороги, або ж водоспади: так місцеві називають річкові мілководні кам’янисті ділянки на Бистриці Солотвинській, яка протікає попри село, вони характеризуються перепадом висот і значною швидкістю течії. У Порогах тих порогів, які, за традиційною краєзнавчою версією, і дали назву селові, не бракує. Ось найменування лише деяких – «Під Комином», «Під Комином верхній», «Липники», «Біля Пасіки», «Перемога»…
Їдемо, щоб попрацювати «Під Комином» й водночас оздоровитися під покровом гори Причіл. Дорогою в авто звертаю увагу, що трійко неповнолітніх дітей Н. Перцович та С. Чумака не просто слухають цікаві українські мелодії, а просять батька увімкнути саме їх. Це добрий знак.
– У лютому 2023 року ми придбали у Порогах будинок, а в серпні почали пошукові роботи, – розповідає Володимир Рожнов. – Із В. Курієм ми знайомі ще з 2022-го – як волонтери возили ліки, обладнання й гуманітарку у східні регіони. Відтоді разом реалізовували щоразу більше задумів і програм. Зрозуміли, що для втілення у життя такого проєкту потрібно будувати цілий профільний центр. Звісно, як думали, реабілітація військових і цивільних триватиме переважно через творчість пацієнтів, але й не тільки. Бо походи в гори – це також складова тієї програми, а ще, як вважаємо, підходить сюди й так звана бодинаміка, тобто тілесно-орієнтована психотерапія, чи усвідомлення себе через тіло.
Будуємо й керамічну майстерню, яка, по-перше, слугуватиме для відновлення дрібної моторики кінцівок, по-друге, – для реалізації різних мистецьких ідей, а по-третє, виготовлятимемо й реалізовуватимемо кераміку для підтримки функціонування реабілітаційного центру.
Уже маємо охочих навчатися виготовляти керамічні вироби. Є шанс, що наш центр запрацює з жовтня цього року. Звісно, якщо зберемо потрібні кошти. Величезні обсяги роботи вже зроблено, але це приблизно третина необхідного. Проте хоч реабілітаційний центр ще не завершили й не причепурили, та він уже виконує свою функцію – оздоровлює людей завдяки різним заходам.
– Для будівництва всеукраїнського реабілітаційного центру, безоплатного для ветеранів війни, їхніх сімей і родин полеглих, ми з В. Рожновим об’єднали наші фонди, – зазначив Володимир Курій. – Маємо багато планів. Про деякі Володимир уже сказав, а ще будуть у нас і бджоли, й коні та інша свійська живність. Наразі завершуємо перший етап – облаштування корпусу орієнтовно на 50 осіб. Буде згодом і другий етап – будівництво поряд ще двох корпусів, тож акумулюємо необхідні ресурси. Хочемо до осені зробити головне – запустити мережу водопостачання й каналізацію, вставити вікна, двері, облаштувати ліжка, щоб можна було жити. А приїжджатимуть хлопці на реабілітацію, то допомагатимуть доводити побутові моменти до завершення. Нас побільшає, то й легше буде втілювати у життя задум. Такі заходи на водоспаді «Під Комином» проводимо уже не вперше – об’єднуємо всіх охочих для доброї справи. А ще як волонтер періодично їжджу у прифронтові регіони. Вже 90 рейсів за плечима…
Після коротких оглядин «Франко-Ґражди» – триповерхового перебудованого дерев’яного будинку у центрі села з усіма його приміщеннями й керамічною майстернею – нам усім роздають рукавиці й лопати. Працівник центру Іван Глубіцький «запрягає» у своєрідну «фіру», облаштовану для перевезення людей, свого китайсько-українського залізного коня – і рушаємо на «Під Комин». Цей поріг так називається, бо він – під невеличкою скелею Комин.
Головне завдання, яке озвучують для волонтерів – очистити русло водоспаду від непотребу. Працюють усі – й керівники, й дорослі чоловіки та жінки, й малі діти, навіть дуже малі. Бо всі – волонтери, тож добровольці. Навіть бельгійська вівчарка Ельза – учасниця бойових дій під Гуляйполем – не пасе задніх, а допомагає витягати намокле гілляччя своєму господарю ветеранові війни Святославу. Хоч надворі й спека, але джерельна вода й лісова прохолода дають можливість працювати натхненно й продуктивно. Знаємо ж, що попереду – обідня літня купіль у Бистриці Солотвинській. І не просто купіль, а купання з сюрпризом.
«Алилуя!»... з купіллю
Спочатку чуємо звуки бубна і труб, а вже згодом ближче до річкової купелі вирізняємо чудову мелодію «Христос воскрес – алилуя!» й аж потім помічаємо на вже знайомій «фірі» івано-франківський гурт «Пенсія», який під орудою Яреми Стецика видає акорди бодинаміки. А диригує… Володимир Рожнов. Відтак музиканти перебрідають річку на протилежний берег й облаштовуються на одному зі скельних виступів. Все довкілля наповнює музика духового оркестру. А люди злагоджено то у воді, то на березі синхронно повторюють за Я. Стециком спеціальні рухи й щонайголосніше – коротенькі слова пісні. Так учасники дійства не лише наповнюються позитивними емоціями, а й очищаються від негативних.
– Ми із Сергієм створили наш фонд у травні 2022 року, – розповідає Наталія Перцович. – Наша основна діяльність – допомога підрозділам ЗСУ, зокрема постачаємо їм дрони, автомобілі, унікальні бронетранспортери «Гризлі» для евакуації поранених тощо. Допомагаємо й медичним закладам, насамперед військовим шпиталям, а також установам, де лікують поранених. Працюємо як безпосередньо з лікарнями, так і з волонтерами, котрі опікуються ними. Забезпечуємо їх завдяки співпраці із БФ «Рок-Майдан» у Рочестері (США) медичними засобами й обладнанням – як елементарними, так і дуже унікальними. Наші партнери працюють потужно й не ведуться на різну фейкову інформацію, як чимало схожих європейських організацій, які вже або взагалі не діють, або провадять роботу не так активно, як на початку великої війни в Україні.
Із Володимиром Рожновим ми знайомі, певно, ще з 2014 року – коли почалося моє волонтерство, а він також уже провадив аналогічну роботу. Виготовляв глиняні розмальовані тарілки та інший керамічний посуд, продавав їх на аукціоні, а вторговані кошти віддавав на ті добрі справи, які ми разом чинили для батальйону «Госпітальєри». Згодом він як художник-керамік взявся за реабілітацію через арттерапію.
А з Володимиром Курієм ми познайомилися 2023-го, коли відправляли авто на Бахмут. Торік у травні нам терміново потрібні були три водії, щоби перевезти на Херсонщину човен, легковик, великий генератор та інші предмети нашої допомоги на лівий берег Дніпра. Тож Володимир, який щойно повернувся з поїздки на схід, погодився без слів – подрімав годину чи дві й поїхав. Відтоді ми добре співпрацюємо. На балансі нашого фонду є два автомобілі та бус, подаровані британськими друзями, які ми надаємо для потреб будівництва «Франко-Ґражди».
Створення реабілітаційного центру у Порогах – це дуже актуальна й добра справа. За такі речі я била у всі дзвони ще з 2015 року. Бо бачила, в якому стані був після повернення з фронту мій брат тоді, то що казати тепер, коли триває війна повномасштабна. Потрібно відновлювати сили й підтримувати фізичний і психологічний стан наших воїнів. На жаль, бачимо, що на державному рівні існує лише видимість творення реабілітаційних центрів, а якщо й відкривають, то головно – для фізичної реабілітації. А про психологічну й не думають. Адже в Україні й досі, на 11-му році війни, немає жодного навчального закладу, який готував би фахівців з військової психіатрії. Більшість персоналу, що виконує ці функції, – перекваліфіковані спеціалісти. Тим часом наслідки дуже важкі. Навіть у США після війни у В’єтнамі не впоралися з цією проблемою: багато її ветеранів наклали на себе руки.
Будівництво «Франко-Ґражди» не має жодної державної підтримки чи інвестиції – все своїми силами і з допомогою волонтерів. Такий заклад хоч і локальний, та виконуватиме велику роботу. Але ще потрібні дуже великі вкладення у будівництво. Та спільноту вже створено, й вона дає раду не лише собі, а й іншим. Адже ми всі травмовані війною. Та є люди, які вміють віддавати себе, свій час і матеріальні блага на добрі справи, вміють товаришувати, а не просто абстрагуватися від реалій. Наприклад, Ярема Стецик з дружиною Наталею, яких ми бачили у Порогах, втратили сина, але не замкнулися, а й далі творять доброчинні справи...
«Франко-Ґражда» ще у риштуванні, купах піску і каміння, дощок і брусів, бо на кожному кроці тривають будівельні чи опоряджувальні роботи. Та вона вже створила унікальну спільноту волонтерів і благодійників, ставши відкритим простором для добрих справ та милосердя.
