У грудні минає рік, як головою Долинської міської ради обрали Івана Диріва. Після адмінреформи Долинська ТГ відчутно розширила свої межі і зросла кількісно, адже територіальна спільнота поповнилася ще 20-ма сільськими населеними пунктами. Зокрема, до неї ввійшли села з колишнього Долинського району: Мала Тур’я, Солуків, Діброва, Якубів, Белеїів, Велика Тур’я, Гериня, Гошів, Княжолука, Надіїв, Новичка, Оболоня, від Болехівської міської ради: Підбережжя, Рахиня, Тростянець, Слобода-Долинська, Тяпче і Яворів, а також Грабів, Крива і Лоп’янка – з Рожнятівщини. Зрозуміло, що й проблем значно побільшало, адже чисельність громади перевищує 51 тисячу – як у невеличкому районі.

– Громада докорінно змінилася,– каже голова Долинської міської ради територіальної громади Іван Дирів. – Якщо до реформування це було місто Долина з двадцятьма тисячами жителів, чотирма дошкільними навчальними закладами і комунальними підприємствами, ще два роки тому – місто і п’ять сіл, то сьогодні це фактично район з різними сферами розвитку: освітою, медициною, культурою, водоканалом і т. д. До децентралізації у Долинській громаді такої структури не було. Тож потрібно було громаду кардинально перебудовувати і відповідно – роботу її адміністрації, управління, відділів і т. д. Словом, навіть нема сенсу порівнювати те, що ми мали кілька років тому, з теперішньою ТГ. А будувати, на мій погляд, простіше, ніж перебудовувати.

– Рік минає. Іване Ярославовичу, що було цього року для Вас як керівника найважчим? Які виклики поставали перед Вами і як вдавалось їх долати?

– Я не пригадую, що було щось конкретне, та все ж… У апараті міської ради і в депутатському корпусі залишалася стара команда. До того ж окремі її представники пропрацювали під керівництвом світлої пам’яті Володимира Гаразда й по 15 років. У них було і своє бачення роботи, своє розуміння і установки. А тут прийшов новий міський голова... Для багатьох – неочікувано. Тож, зрозуміло, були відчутні певний спротив серед депутатів і непросте сприйняття. Отже, впродовж десяти місяців більшість депутатського корпусу була в опозиції до мене як голови. А тепер, дякувати Богу, ми вже налагодили взаємодію з депутатами. Є потепління у стосунках і розуміння спільної відповідальності. Дуже добре, що діалог відбувся, і я це сприймаю як позитивний момент. Хоч він і не дуже простий. Але добре, що напруга, що тривала впродовж місяців, спала.

– Після створення територіальної громади кількість проблем, які постали перед керівництвом, відчутно зросла?

– Процес трансформації тривав не один місяць. У селах люди не розуміли, що таке децентралізація і як вони житимуть в одній громаді, які будуть стосунки з містом тощо. Були у громадах побоювання, що місто поглине навколишні села. Адже на Долинщині ще до об’єднання були і дуже багаті громади – наприклад, у таких селах, як Яворів, Княжолука чи Підбережжя, що мали гарні доходи і багатомільйонні бюджети розвитку. Сьогодні ж маємо один спільний бюджет. І він виявився, на жаль, не таким, як очікували. Децентралізація, яку всі так дуже хвалять, очевидно, має чимало позитивних моментів, але й багато в ній не враховано. Наприклад, однією із найбільших проблем чи викликів для нас стала царина освіти, зокрема, затвердження Кабміном формули освітньої субвенції для нашої територіальної громади і відповідно одного із основних її коефіцієнтів – наповнюваності класів. Для нас його встановили таким – 21 учень у класі. Але ж ми маємо статус міської громади тільки формально, тому що місто є її центром. Насправді ж дві третини Долинської ТГ – сільське населення, 30 тисяч осіб проживає в селах. Тож про які «21 учень у класі» можна говорити щодо сільських шкіл? Ще зрозуміло – 10, 15, 18...

Тож тільки на цьому одному коефіцієнтові, без урахування інших, нам держава не доплатила 36 млн грн. А загалом ми недоотримали понад 42 млн. Це стало для нас величезним викликом. І спровокувало відповідно соціальне збурення в громаді. Як пояснити вчителям? Ви, мовляв, працюєте в місті, маєте по 30 учнів у класах, але не можете отримувати відповідну зарплату, а поряд є інші територіальні громади – сільські чи селищні, які мають надлишок субвенції. Там коефіцієнти значно нижчі, і навіть завантаженість учителів менша, та й діти мають менше різних освітніх здобутків. Цю проблему ми виявили ще на початку року, але всі наші намагання достукатися до Міносвіти були марними. Ніхто не має наміру щось змінювати. Те, що будуть проблеми, передбачали ще два роки тому, а сьогодні вони ще більше загострились.

– Тож як виходите із цієї ситуації?

– Упродовж цього року ми зі свого місцевого бюджету додали освітянам 14 млн грн на зарплату, хоча це є обов’язок держави – заробіток педагогам виплачують в Україні з освітньої субвенції. Та, на жаль, ми «витягуємо» ці кошти з об’єднаного бюджету, а не вкладаємо в дороги, освітлення й іншу інфраструктуру. А щось змінити ми не могли, бо тарифікацію в освітніх закладах затверджують у вересні, й вона діє впродовж усього навчального року. Ми ж до керівництва громадою приступили у грудні, коли вже все було затверджено. А законодавство не давало можливості щось змінити. За літній період ми вже все змінили. І сьогодні економія сягає 2,7 млн грн за місяць. Очікуємо допомоги нашій громаді від департаменту освіти ОДА і профільного міністерства. Адже до кінця року не маємо чим покрити нестачу в сумі 20 мільйонів гривень. Зокрема, департамент освіти ОДА звернувся до Міносвіти з проханням виділити Долинській територіальній громаді 17,3 млн грн, а також рекомендував у межах області переглянути надходження субвенцій у тих громадах, де є їх надлишки, і перерозподілити. Тож, таким чином, нам би мало надійти ще шість мільйонів. Якщо так станеться – завершимо рік без боргів. Проте я сумніваюся, що так буде. Тож треба бути готовими знову вишкрібати все, що можна, з місцевого бюджету і таким чином оббирати інші сфери розвитку громади, щоб виплатити зарплати вчителям. Але зарплати людям – то головне.

Звичайно, в освіті є чимало внутрішніх проблем. Є питання і до позашкільної освіти, і до якості освіти в сільських навчальних закладах тощо. Та все не може бути вирішено одномоментно. Наприклад, є сільська школа, в якій навчається 24 чи 27 дітей, і є стільки ж учителів. Потрібно понижувати ступінь навчального закладу. І це можна зробити. Але виникає проблема довезення учнів, тобто доріг і автобусів. А в нашій громаді, уявіть собі, є всього чотири шкільні автобуси! На місто і 21 село! А бюджету розвитку нема. Освіта ж «з’їдає» вісімдесят відсотків громадського бюджету, і це сьогодні є нашим найбільшим викликом.

– А чи не допомогло б громаді вирішення відомого «нафтового питання» в Долині?

– Погоджуюся, що розв’язання цієї проблеми могло б дати нам одне із джерел фінансування. Тобто кошти, які недонадходять у бюджет громади від «Укрнафти», сьогодні дуже актуальні. Проблема – величезна. Потужне підприємство спочатку орендувало земельні ділянки міста, виснажило їх, а тепер не має бажання продовжувати оренду і хоче відмовитися від двох третин площ. Отже, до кінця року трирічна заборгованість «Укрнафти» перед Долинською територіальною громадою перевищить 60 мільйонів гривень. Справи за позовом прокуратури в інтересах держави перебувають у судах різних рівнів і т.д. Це ще одна з наших найбільших проблем. Було багато раундів переговорів з представниками «Укрнафти», але, на жаль, не вдалося досягнути порозуміння. Спочатку були деякі домовленості, але позиція «Укрнафти» часто змінюється. Очевидно, їх менджмент має інше завдання. Хоч для такої потужної компанії 60 млн – то навіть не гроші. А для громади – величезні кошти, понад 20 відсотків об’єднаного бюджету. Уявіть собі, що цього року на всі дороги ми змогли знайти 1,2 млн грн, з яких ще 600 тис. потрібно залишити для догляду за дорогами взимку у двох десятках сіл.

Звісно, якби були кошти «Укрнафти», то ми змогли б виправдати деякі очікування сільських громад. Проте цього року ми попри все таки дещо зробили для людей. Ми мали перехідні залишки із сільських бюджетів – до восьми мільйонів гривень – і стовідсотково розподілили їх для впорядкування сільських громад. Для кожного села зробили якусь добру справу…

За щоденними проблемами рік минув якщо не як мить, то як тиждень. Уже те, що громада живе і ми забезпечуємо надання всіх передбачених законом послуг, серед яких освітні і культурні, яких до об’єднання у Долинській ТГ не було, вже велике досягнення. Витримали виклики і комунальники, обсяги навантаження на яких значно зросли. Адже штат не збільшився, а через безгрошів’я і техніки не додалося. Та нам вдалося утримати таке велике господарство. Маємо і деякий поступ у міжнародному й міжмуніципальному співробітництві. Ми об’єднали навколо себе всі громади Східної Бойківщини і разом з Асоціацією міст України реалізуємо проєкт співробітництва між громадами: Долинською, Болехівською, Брошнів-Осадською, Калуською, Вигодською, Дубівською, Спаською, Рожнятівською, Перегінською... Відновили і співпрацю на міжнародному рівні, зокрема з Туреччиною, Данією, Литвою. Очікуємо надходження передусім інвестицій. Активізуємо роботу в трьох напрямах: підтримка бізнесу, міжмуніципальне співробітництво і сфера надання адмінпослуг та залучення людей до життя громади. Звичайно, залишаються актуальними й інші галузі співпраці.

– Як громада, образно кажучи, тримає сьогодні «енергетичний удар»?

– Наш позитив у тому, що Долина не лише давно перейшла на індивідуальне опалення, а й запровадила і сьогодні сповідує політику енергозбереження та енергоефективності. Зроблено багато у цій сфері. Тож ми сьогодні не так болісно відчуваємо ціновий злет. Більше того – маємо величезний потенціал і разом з ІФНТУНГ, «Укргазвидобування» працюємо над цікавим проєктом «оживлення» виснажених свердловин і безпеки життєдіяльності громади. Хочемо вивчити, що відбувається у надрах під нашими територіями, а також – можливості використання геотермальної енергії. Та найголовніше – мінімізувати виклики техногенної небезпеки.

– Що для Вас стало найбільшим розчаруванням у децентралізації?

– Так, реформа виявилася не такою, як її малювали. Тож громада не була належно готова до тієї проблематики, з якою зіткнулася після об’єднання. Очевидно, як і інші громади в Україні. Проте у мене нема якогось великого розчарування. Мені просто не вистачає часу, і це моє найбільше розчарування. Це ще один виклик для мене, а отже, – і для громади. Частина моєї вини також і в тому, що надто довго шукав порозуміння з депутатським корпусом, де представлено вісім політсил. Та все ж вірю, що Долинська територіальна громада буде процвітаючою на Прикарпатті і найкращою – гідним осердям Східної Бойківщини. Ми зможемо це зробити. Для мене найголовніше в житті й роботі – ідея справедливості. Жителі ТГ мають бачити, що до них ставляться, як до людей, і відчувати себе людьми.

– А звідки черпаєте сили для роботи?

– Маю два джерела. Найперше – від Бога, а друге – від людей, які вірять, очікують та допомагають мені й, напевно, моляться. Кожен з нас є провідником Божої волі, а все – в Його руках. У Бога є план на кожного з нас. Тож я через себе пропускаю ту Господню енергію, перед якою маліють усі земні виклики.