Село Вікняни на Тлумаччині, мабуть, єдине в Україні має вулицю, якій названо ім’ям не просто вояка УПА, а й громадянина іноземної держави. Це герой української національно-визвольної боротьби – Августо Донніні, і він – італієць.
За яких обставин уродженець «вічного» міста Рима влився в ряди борців за волю України? Точної інформації про це автору нової книжки «Ave Maria, або Життя, віддане на вівтар» – письменнику і журналісту Михайлові Батогу з Тлумача, який досліджував історію упівця-італійця, через її давність встановити не вдалося, та все ж є цілком імовірні припущення. Як відомо, під час Другої світової війни Італія була союзницею німецьких нацистів і її 8-ма армія, що складалася з 10 дивізій, перебувала на території колишнього СРСР. Восени 1942 р. вона налічувала 235 тис. осіб.
Правда, після боїв за Сталінград і на початку відступу гітлерівців звідти радянські війська знищили на Дону 4 дивізії італійської армії. Її залишки, яким вдалося прорватися крізь кільце оточення, покинули фронт і втекли на захід. Тим більше, що до вояків дійшла звістка про державну кризу в Італії і серед них поширюється заклик: «Усі додому!».
Отак група молодих італійських військовиків, яка різними обхідними шляхами пробиралася до своєї країни, потрапила десь наприкінці 43-го року на Прикарпаття й зупинилася в Чорному лісі, де й відбулася їхня зустріч з такими молодими, як і вони, українськими повстанцями. Своїм італійським ровесникам хлопці пояснили, що УПА боролася спершу з німецькими окупантами, а тепер воює з большевицькими зайдами. І 23-річний Августо вирішив зостатися тут з українцями, щоб допомагати їм у боротьбі, його гаслом було «Бити ворога – большевизм, допоки він не дійшов до кордонів Італії».
У складі повстанських куренів Донніні в 1944 – 1945 рр. брав участь у важких боях проти військових підрозділів «совітів» – воював пліч-о-пліч з українськими побратимами під орудою полковника Василя Андрусяка («Грегіт», «Різун»), котрого пізніше було призначено командувачем 22-го Станіславського тактичного відтинку УПА воєнного округу «Чорний ліс». Автор документальної повісті зібрав свідчення колишніх упівців про те, що «Михась» – таке псевдо дали йому українські друзі – зарекомендував себе і хоробрим бійцем, і вправним медиком, який рятував життя пораненим. За завданням командування УПА курінь «Довбуша», у якому перебував Донніні, здійснив похід у Карпати і ввечері 30 листопада 1945 р. – атаку на Делятин. Упродовж бою, що тривав годину, повстанці шквальним вогнем знищили 20 автомашин, цистерни з бензином, мінометними пострілами підпалили тартак (пилораму) і будинок, де «совіти» розмістили НКВД. Було вбито 30 солдатів цього карального відомства, а сам повстанський курінь вийшов з того бою без найменших втрат. Але відтак у горах несподівано випав перший сніг і завдяки слідам на ньому вороги вистежили курінь, і під горою Синяк біля села Луг зав’язався запеклий бій. Усе ж командир «Довбуш» таки зумів вивести своїх стрільців з оточення.
Та через три тижні, вночі 21 грудня 1945-го, «Михась» зі ще кількома повстанцями у Вікнянах на Тлумаччині потрапили в засідку енкаведистів, яких навів зрадник. Тут, на сільській вулиці, і перестало битися серце Августо, ураженого кулею з кулемета…
Читаєш на одному подиху епізоди повісті, в основу якої лягли зібрані Михайлом Батогом упродовж років документальні свідчення й записані ним спогади очевидців – наших краян, які колись мали нагоду запізнатися й спілкуватися з упівцем-італійцем, бути його пацієнтами (хоча до Августо зверталися по допомогу як до лікаря, але, найімовірніше, він, виходець з незаможної сім'ї, мав не вищу, а середню медичну освіту, яку здобув у Римі).
2004-го про історію італійського громадянина – українського повстанця, яку дослідив й оприлюднив Михайло Батіг, дізналися на Апеннінах. У номері християнського часопису українців в Італії «До світла» (виходить у Римі з 2001-го) надрукували передану його редакції тлумацьким журналістом статтю про Августо Донніні разом з фотографією могили повстанського лікаря у Вікнянах. Ця публікація особливо зацікавила українську заробітчанку Ларису Орсуляк з Флоренції, лікарку за фахом, котра у вільний від догляду за старою жінкою час переклала статтю на італійську мову й ознайомила з нею свого доброго знайомого – професора філософії, історії й італійської філології в гімназії м. Піза та письменника Даніло Збрану. І в нього виникло палке бажання побувати в невідомій йому до того Україні.
Отак 2005 р. Михайло Батіг привітав на прикарпатській землі гостя з Італії. Синьйор Даніло Збрана у Вікнянах усипав квітами й висипав привезену з собою жменьку італійської землі на могилу полеглих у борні за волю України свого співвітчизника і жителів цього села. Коли схилив коліно перед хрестом з табличкою на могилі учасників визвольної боротьби, похованих біля столітньої церкви, його щокою стекла скупа чоловіча сльоза…
Збрана мав розмови зі ще живими тоді людьми, з якими разом «Михась» воював в УПА або які просто могли знати італійця чи щось чути про нього. У наступні роки синьйор Даніло ще не раз приїздив на українську землю, щоб тут пізнати глибше традиції, культуру, душу народу, за свободу якого загинув від енкаведистської кулі його земляк, щоб зустрітися з друзями, яких у нашій державі з’явилося чимало у педагога і письменника.
2007-го Збрана привіз і подарував українцям свою нову книгу «Ідеалом було страхіття» (з підзаголовком «Студентська боротьба у країнах Східної Європи»), яка стала подією культурного й політичного життя Італії. Велику частину цього видання присвячено майже невідомим жителям Апеннінського півострова сторінкам української історії, висвітлити які автор вважав для себе моральним обов'язком, як пише він у цій книжці. 2008 року власним коштом видав її в перекладі на українську мову у Львові, частину накладу роздарував усім сільським та шкільним бібліотекам Тлумаччини. 2015-го побачила світ ще одна книга, в якій Даніло Збрана розповідає читачам про історію України і національно-визвольну боротьбу нашого народу в 40–50-х роках минулого століття і яка так і називається – «Україна: любов і боротьба». Михайло Батіг у своїй книжці «Ave Maria, або Життя, віддане на вівтар» також вмістив перекладені на українську мову тією ж Ларисою Орсуляк чотири поезії в прозі Даніло Збрани, в тому числі під промовистими заголовками «Україні» та «Два мужі» з присвятою С. Бандері і Р. Шухевичу.
Наш італійський друг, дізнавшись під час свого чергового приїзду на Прикарпаття про факт публічної страти енкаведистами у січні 1945 р. на тлумацькому ринку двох юнаків з українського націоналістичного підпілля – Степана Мандзюка та Володимира Кріля, сам запропонував міській владі, щоб за його кошти встановили на вшанування їх пам'яті гранітний знак на території колишнього міського ринку, а нині подвір'ї загальноосвітньої школи. Цю стелу урочисто відкрили 2009 року на свято Архістратига Михаїла. Тож не випадково Даніло Збрану, якому присвячено другий розділ повісті «Ave Maria, або Життя, віддане на вівтар», називають сучасним італійським «бандерівцем», він є президентом культурного Центру «Італія – Україна» в місті Пізі.
Презентація книжки М. Батога в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбувалася в контексті проголошеного облрадою на Прикарпатті 2022-го Роком 80-річчя Української Повстанської Армії (як відомо, датою її створення офіційно вважається 14 жовтня 1942 р.). Зі сторінок цього видання багато читачів не без подиву відкриють для себе факт перебування в лавах УПА протягом майже двох років громадянина Італії А. Донніні. Тож високо оцінили велику дослідницьку працю автора, вкладену в цю документальну повість, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, літературний критик та есеїст Євген Баран, поет і журналіст Іван Гаврилович, директорка ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій.
* * *
Того ж дня письменник, гуморист, краєзнавець Василь Бабій теж представив присутнім у залі книгозбірні свою нову книжку на гостроактуальну тему, що перегукується з боротьбою вояків УПА проти зайд-московитів, – його сатира спрямована своїм вістрям проти нинішніх рашистських окупантів українських земель. Про зміст випущеного в серії «Кишенькова бібліотека» віршованого видання «Діти будяка», в якому автор широко використовує художні прийоми іронії і сарказму щодо орків, читаємо на першій же сторінці: «Ця невеличка книжечка-«метелик» стверджує, що українці – діти квітів, а москалі – поріддя будяка-чортополоха. Вони орда, а ми Європа!». Видання це можна розглядати як продовження попередньої книжечки Василя Бабія «І лють, і сміх, і джавеліни», про презентацію якої ми розповідали в «Галичині».
Усі охочі мали нагоду купити нові книжки Михайла Батога і Василя Бабія –кошти від їх продажу буде передано на підтримку Збройних сил України.
