Дні Жертви Великої відзначимо відповідними думками, почуттями й діями. Раніше думали, що достатньо дотримання обрядів і звичаїв, аби вшанувати пам’ять про це. Але істинне відзначення Великого Подвигу – не у традиціях, а у святобливому внутрішньому стані людини та її зовнішній відповідності до нього.

Вважаючи Великого Духа померлим, тим, хто залишив Землю й покинув людство напризволяще, допускаємо блюзнірство, бо Він Сам Сказав: «Я з вами завжди, в усі дні, до завершення віку».

Дні Жертви Великої вшануємо усвідомленням того, що й нині Він полум’яно Стоїть на сторожі щастя всіх народів Землі, щоби дати людству до настання того судженого дня те, що Обіцяв два тисячоліття тому…

Частіше згадуйте й більше думайте про Нього, котрий усе віддав людям і взяв на Свої плечі відповідальність за Землю. Думка про Нього буде помислом про Світло й дотиком до Світла. І тоді ми самі починаємо світитися.

Спершу це наше світло буде запозиченим, віддзеркаленим, а потім стане таким, що виходитиме від нас самих. Це знаменуватиме певну висоту піднесення. Лампа Пустелі – така назва цього рівня. Дух такої людини світить довкола й освітлює сутінки земного світу в його повсякденній звичности. Внесення Світла у звичайне життя вважають подвигом сонцедайним...

Той, Хто Взяв на Себе відповідальність за Землю, Зобов’язався піклуватися про розвиток людства. Важко навіть уявити собі, який великий і важкий цей Тягар. Розуміння цього, хоч би навіть часткове, дає силу кинутися на допомогу Тому, Хто Несе надмірну Ношу…