Через агресивність північної сусідки і захоплення наших територій у 2018-му році Україна вирішила не пускати своїх спортсменів на змагання та тренувальні збори до Росії. Однак неоднозначним виявився наказ Міністерства молоді та спорту. Одні до Росії не їздили, а другі заробляли там не так титули, як гроші. Про це йшлося в матеріалі «Галичини» «На заборони не всі зважають» (18–24 січня 2019 р.). Цю розмову я вирішив продовжити в трохи іншому ракурсі із депутатом обласної ради і спортивним експертом «Галичини» Дмитром ЛАЩУКОМ.

– Керівники українського спорту насправді поводяться якось дивно щодо участі/неучасті наших спортсменів у змаганнях в Росії, – каже Дмитро Лащук. – Візьмімо, наприклад, Всесвітню універсіаду в Красноярську. Спочатку перший заступник міністра молоді та спорту Ігор Гоцул заявляє, що ніхто з наших спортсменів-студентів туди не поїде. А згодом його ж міністерство це спростовує, підкреслюючи лише те, що не фінансуватиме поїздку до Росії, мовляв, нехай все вирішують федерації. Де тут серйозна позиція державної установи?

– Пане Дмитре, через таку половинчастість наші спортсмени не тільки вирушають на змагання до ворога, а також через невизначеність міністерства його окремі чиновники спокійно спостерігають за тим, як провідні спортсмени міняють українське громадянство на російське, або в гонитві за кращими умовами і грошима охоче переходять у російські команди.

– Розпочнімо нашу розмову з такої інформації. Торік збірна України з баскетболу зазнала великої втрати. Уродженець Донецька Джоель Боломбай після того, як підписав трирічний контракт із московським «ЦСКА», прийняв російське громадянство і вирішив виступати за збірну Росії. До Росії Боломбай переїхав зі США, де грав за «Юту». Перед переїздом до «ЦСКА» він уклав угоду зі ще однією командою чемпіонату НБА – «Мілуокі», але розірвав контракт і не вийшов на баскетбольне поле в жодному офіційному поєдинку.

– У НБА грають талановиті українці Олексій Лень і Святослав Михайлюк, а Ви також кажете, що важливим для української збірної був і Джоель Боломбай?

– За словами Станіслава Медведенка, колишнього баскетболіста збірної України, дворазового чемпіона НБА, це серйозна втрата для нашої команди: «Боломбай – гравець високого рівня, один із небагатьох, хто має досвід виступів у чемпіонаті НБА. Джоель виступав за нашу збірну на позиції важкого форварда. Його козир – вміння грати під кільцем на підбиранні. А тепер він підсилив збірну Росії».

– А як щодо матеріальних чинників?

– Росіяни запропонували донеччанину шалені гроші. Більші, ніж платять у деяких командах НБА. Московський «ЦСКА» просто засипає баскетболістів матеріальними благами. Нині цей клуб – один з найбагатших в Європі. Середня зарплата у «ЦСКА» сягає мільйона доларів на рік. А ще є величезні преміальні.

– Спокуса, звичайно, дуже велика, а як гадаєте, чи намагалася Україна втримати цього баскетболіста?

– Станіслав Медведенко відзначає, що Федерація баскетболу просто неналежно спрацювала з Боломбаєм. Баскетболіст робив кар’єру в НБА. Треба було постійно тримати з ним зв’язок, залучати до різних заходів, давати зрозуміти, що він потрібен нашій країні.

– Українці були пасивні, тому цим скористалися росіяни…

– На рішення спортсмена вплинули і фінансові умови. Згідно з моєю інформацією, за матчі збірної наші баскетболісти не заробляють ані копійки. Це неправильно. Треба стимулювати гравців бодай за перемоги. На жаль, федерація не має грошей на зарплати баскетболістам, і на страховку також.

– Пане Дмитре, український спорт зазнав ще однієї вагомої втрати. Нашу збірну з легкої атлетики залишила Наталія Погребняк – одна з найсильніших бігунок на коротких дистанціях. Вона теж набула прав російського громадянства.

– Як сказав тренер збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник, основна підстава переїзду титулованої спортсменки до Москви – сімейна. У 2017 році українка вийшла заміж за російського легкоатлета Дмитра Сорокіна.

– Це зрозуміло, але навіщо міняти громадянство? Нині зірки, і у спорті також, досить вільно почуваються в сімейному житті, намагаючись не залежати одне від одного. А тут аж зраджувати свою Батьківщину… Видно, «русскій мір» настільки переважив патріотичні почуття людини, що вона легко перейшла на бік ворожої сторони.

– Дуже шкода, звичайно, бо Наталія Погребняк виграла чемпіонат Європи, була призеркою світової першості, триразовою чемпіонкою України в бігу на стометрівці. Щодо легкого «перефарбування», то про перехід до Росії наше спортивне керівництво дізналося відразу після Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро. Наталія тоді написала заяву на звільнення зі штату збірної України за власним бажанням.

– І чому її не втримали від виїзду наші спортивні функціонери?

– Намагалися, але не зуміли. Федерація легкої атлетики пропонувала Наталії виступати за нашу збірну навіть після переїзду, готова була фінансувати її підготовку в будь-якій точці світу, окрім Росії. Як писала одна з газет, всі вірили, що Наталія житиме в Росії, тренуватиметься в Європі, але виступатиме за Україну. На жаль, спортсменка зробила свій вибір на користь іншої держави.

– І навіть при тому, що не зможе за неї виступати?

– Справді, найближчим часом українка не зможе представляти Росію на міжнародних змаганнях. Адже має бути дозвіл від нашої команди. Федерація легкої атлетики України такого дозволу росіянам не дала. І якщо Міжнародна федерація легкої атлетики навіть чомусь дозволить Н. Погребняк продовжувати кар’єру без згоди України, то спортсменка зможе виступати лише під нейтральним прапором.

– Перейдімо до футбольної тематики. Про зміну громадянства загалом поки що тут не йдеться, хоча й це можна припускати. Зокрема багато галасу у вболівальницьких колах у ЗМІ наробив перехід захисника Ярослава Ракицького з донецького «Шахтаря» до санкт-петербурзького «Зеніта». Незважаючи на осуд уболівальників, Ракицького це все, здається, не дуже хвилює. Людина, яка публічно демонструвала зневагу до Державного Гимну, котра часто ухилялася від викликів до національної збірної, переїхала до країни, що ненавидить Україну.

– «Шахтар» від переходу свого захисника у «Зеніт» заробив 10 млн. євро (плюс ще 2 мільйони бонусами, якщо пітерська команда здобуватиме трофеї). Сам Ракицький вибив собі річну зарплатню у 2 млн. євро і йому байдуже, що для України назавжди залишиться зрадником. Втім, Ракицький перебрався в рідне середовище. З’ясувалося, що в Санкт-Петербурзі живе і працює його батько (колишній «гірник», щоправда, зізнався, що мало з ним спілкується), це місто любить його дружина, тут футболіст має друзів. До «русского міра» йому не звикати, він і сам не лише в Донецьку, а й у всій Україні був таким собі його виразником. Поїхав туди, де почуватиметься комфортніше. А вдома – відверто невдалий сезон у «Шахтарі», де почав більше помилятися і «привозити» команді голи. Як писали українські медіа, у Ракицького погіршилися стосунки із тренером Паулу Фонсекою. Тобто атмосфера в команді для нього стала далеко не ідеальною. Ще й уболівальники «ватником» називають. Наразі немає взагалі шкали, за якою хтось може виміряти рівень патріотизму. Ракицький цілком має право залишитися «ватником», але висновки все одно варто зробити. Про Анатолія Тимощука ми забули. Навіть почесним громадянином Луцька він більше не є. Подібне до цього станеться і з Ракицьким…

– «За нинішніх обставин неприпустимо переходити в чемпіонат Росії, – сказав захисник львівських «Карпат» Артем Федецький. – Як би там не було, потрібно поважати свій народ, свою землю, свій край. У мене просто немає слів. Щодо виступів Ракицького за збірну України, то це, звичайно, вирішувати головному тренерові». І, здається, все вже вирішено.

– На офіційному сайті ФФУ, де йдеться про оновлений склад збірної, немає прізвища Ярослава Ракицького. Цікаво, що таке його зникнення більше «припекло» футбольних уболівальників у Росії, ніж в Україні. Коментуючи таку оказію, наші сусіди не шкодують жовчі, особливо вправляються в цьому прихильники «Зеніта». Ще б пак, керівники футбольного клубу брали збірника добротної європейської команди, а вийшло, що в них опинився персонаж, якого в Україні відправили на футбольну пенсію.

– Однак якщо відкинути політичні підтексти (а вони в цій справі все-таки відіграють вирішальну роль), то, відверто кажучи, часи Ракицького і в збірній, і в «Шахтарі», і загалом в українському футболі минули. Ось скажіть, чим він кращий, наприклад, від свого колеги по амплуа Хачеріді, якого теж викреслили зі збірної?

– А вболівальникам української збірної замість того, щоби вкотре згадувати про Ярослава Ракицького, варто дивитися в майбутнє. Як і головному тренерові національної збірної України Андрієві Шевченку. Будь-якому футболістові рано чи пізно можна знайти заміну.

– Але найприкріше те, що не лише Ракицький – зрадник. У Росії грали і грають багато наших футболістів-співвітчизників, яким, як кажуть, «до лампочки» те, як так звані «зелені чоловічки» Путіна захоплювали Крим або що діється на лінії розмежування на Донбасі.

– Причому географія таких «безбатченків» доволі широка: від безпосередніх представників Криму та Донбасу до уродженців центральної частини України, півдня і навіть патріотичних Галичини і Волині.

У російській прем’єр-лізі у першій частині сезону виступало шестеро українців-перевертнів. Насамперед доречно згадати чемпіона Росії у складі московського «Локомотива» Тараса Михайлика. Хлопець з волинського Любешова ще в Україні «прославився» прихильністю до комуністичних ідей, навіть свого часу брав участь у виборах до Верховної Ради, активно підтримуючи на Волині кандидата від тоді ще дозволеної комуністичної партії.

– Правда, футболіст київського «ЦСКА», «Закарпаття», «Динамо» і національної збірної України переїхав до столиці сусідньої держави ще до початку революційних подій – 2013 року.

– Однак у його нечастих висловлюваннях про українсько-російські відносини відчувається кремлівська пропаганда, вплив ворожого телеефіру на мізки волинянина. Таке саме можна сказати і про іванофранківця Ярослава Годзюра, який виступає за команду «Урал» з Єкатеринбурга. У російський футбол він перебрався ще далекого 2006-го і відтоді звідти не вилазить, забувши про рідні терени. Більше того, галичанин поміняв українське громадянство на російське. Із 2015-го за цей уральський клуб на поле виходить й уродженець міста Ізюм Харківської області Денис Кулаков (захисник «Шахтаря», «Іллічівця», «Ворскли», «Дніпра», «Металіста» і збірної України різних вікових категорій). До речі, головним тренером єкатеринбурзької команди є колишній футболіст «Чорноморця», «Дніпра» і національної збірної України Дмитро Парфьонов. Не маючи в душі нічого святого, люди відверто продаються за гроші. Словом, кому війна, а кому …

– Є ще персонажі, які перебралися не лише через гроші, а й з інших причин до ворожого сусіда.

– У таку категорію якнайкраще вписується кримчанин Ігор Калінін. Він втік з України, коли в луганській «Зорі» його офіційно назвали організатором матчів із повним маніпулюванням результатів. У 2015-му луганці провели внутрішнє розслідування у своєму клубі, і під час анонімного опитування футболісти ледь не одноголосно вказали на Калініна, котрий тісно співпрацював з букмекерськими конторами. Із 2017-го Калінін опинився в астраханському «Волгарі», а згодом транзитом через «Краснодар» переїхав в казанський «Рубін», де й донині переважно гріє лаву запасних. Очевидно, «букмекерського маніпулятора» і в Росії не люблять.

– Пане Дмитре, а крім елітної прем’єр-ліги, багато українців грає і в другому за рангом російському дивізіоні. Вони є в командах «СКА-Хабаровськ», «Тамбов», «Томь», «Нижній Новгород», «Луч», «Хімки». А чи можете, приміром, навести свіжий приклад запроданства?

– Мало таке статися, але не сталося з нападником Владиславом Кулачем, який на контракті з донецьким «Шахтарем» і в останній оренді грав за полтавську «Ворсклу», звідки свого часу його викликали і до табору національної збірної. І ось не так давно Кулач замість домовленостей з «Олександрією» хотів перейти в «Єнісей» – до аутсайдера російського чемпіонату без особливих перспектив.

– У відповідь, кажуть, українські соцмережі вибухнули праведним гнівом. Після Ярослава Ракицького і захисника Олега Данченка (теж належить до «Шахтаря» і опинився в «Єнісеї») третій зрадник України за такий короткий час – це вже занадто…

– Подейкують, що деякі футбольні люди взялися напоумити Кулача: мовляв, якщо перейдеш у російський футбольний клуб, то про національну збірну і просто про любов і підтримку уболівальників взагалі можеш забути. Складно сказати, який із аргументів – патріотичний чи фінансовий (підписав контракт з «Олександрією») – відіграв важливішу роль, але в підсумку він таки вирішив до Росії не переїжджати. Чи надовго залишиться в Україні? Зрештою, життя покаже. А наприкінці розмови скажу таке: якби уболівальники завжди бурхливо реагували на кожен факт зрадництва, то його, можливо, було б значно менше.