Не поспішайте іронічно посміхатися, шановний читачу, мовляв, це давно доведений і задокументований факт. Про масові природні замори риби на озері не раз писали і місцева преса, й інтернет-ресурси, доповнюючи ті дописи промовистими фото. Але ж риба, як і людина, – жива істота, тільки що німа. А от якби вона вміла говорити, то ймовірно, що спростувала б ту офіційну версію франківських чиновників про той нібито природній замор риби на озері в центрі нашого міста.

Написати цю статтю мене спонукала шокуюча картина замору риби, яку я побачила в неділю 17 травня цього року на озері, а також думки з цього приводу одного місцевого іхтіолога, який з певних причин поки що побажав залишитися неназваним…

Але почну все ж із висновків з цього приводу тих самих чиновників. Скажімо, заступник директора з технічних питань комунального підприємства (КП) «Центр розвитку міста та рекреації» Тарас Слободян заспокоює небайдужих франківців тим, що це, мовляв, нормально, коли в нерест (!) на поверхню озера майже щодня спливає кілька мертвих товстолобів, які нібито дохнуть від старості…

Погодьтеся, що не треба бути іхтіологом, аби поставити панові Тарасові таке запитання: а інші види риби (а їх в озері більше десяти) що – безсмертні?

І ще нагадати йому, що якби товстолоби гинули від старості, то середня вага рибин, які спливли на поверхню води, була би приблизно 20-40 кілограмів, тоді як насправді вага дохлої риби цього виду десь у межах 10-15 кг, а є серед них і зовсім молоді особини товстолобу вагою не більше п’яти кілограмів.

Тому можна стверджувати, що риба в міському озері гине зовсім не від старості. І дуже схоже, що й не від якихось там рибних хвороб. Так, принаймні, завідувач сектору тваринного світу та біоресурсів Державної екологічної інспекції Карпатського округу Руслан Чорненький запевнив, що всі проби води в озері не містили в собі нічого такого, від чого риба мала б так масово дохнути. А потім він «нічтоже сумняшеся» додав: «Була одна риба – товстолоб вагою 12 кг, масової загибелі риби чи замору не було». Що тут скажеш – мабуть, з високого кабінету пана Чорненького видно значно краще, ніж франківцям на їхні власні очі, і десятки дохлих рибин на поверхні озера – то лише міські теревені…

Та й без того «не виїзного» з власного кабінету чиновника випливає, що середовище перебування для товстолобика на міському озері Франківська майже ідеальне: чиста проточна вода та більш ніж достатньо водоростей – кормової бази цього виду риби.

Отже, якщо риба на водоймі гине не від старості, браку кисню у воді та хвороб, то залишається одне – їй хтось допомагає гинути в неприродний спосіб, причому допомагає безкарно та регулярно, в тому числі й тепер, під час нересту, коли продати ікряну рибу значно легше.

Відразу поспішаю заспокоїти необізнаних читачів: це не якісь там диверсії ворожих спецслужб, бо ж браконьєри нібито беруть із собою всю ту рибу, яку добувають забороненими засобами. Але ж є один вид браконьєрства, за якого ті двоногі цинічні хижаки не можуть забрати й третини знищеної ними риби – це її вбивство електрострумом, коли далеко не вся риба гине та спливає на поверхню води відразу, а лише через кілька годин, коли тих покидьків з електровудками вже й слід пропав.

Скажете, таке неподобство неможливе на міському озері майже в самому центрі міста, де «пресинг» рибоохоронних патрулів (як державних, так і громадських) просто зашкалює! А от у дійсності виходить, що ще й як можливе! Так, один мій знайомий рибалка зловив там близько двох років тому у вересні коропа, який був повен переднерестової ікри! А це – вже пряме свідчення того, що рибина того року під час нересту була вражена електрострумом. Такі особини всіх видів риби у водоймі, що пережили електрошок бариг-браконьєрів, утрачають свою репродуктивну функцію назавжди.

Але тут виникає питання: якщо струм уражає всі види риби, то чому на поверхні озера ми бачимо тільки майже самі тушки товстолоба? По-перше, тому, що він є найбільш товарною рибою на міському озері. По-друге, тому що товстолоб до того ж іще й найбільш стадна риба в тій водоймі, і його величезні скопища добре видно не тільки в ехолот, а й при освітленні води потужними ліхтарями. І по-третє, тому (і це найбільш трагічно саме для товстолоба), що він єдиний із видів риби на озері, що не харчується вночі, а стоїть (спить) на місці – кращої мішені для нічних «електриків» важко навіть вигадати!

Але якщо пильніше придивитися до мертвих тушок риби на міському озері, то можна побачити не лише тушки товстолоба. Так, тієї пам’ятної неділі неподалік човново-рятувальної станції я помітила двох дохлих судаків вагою приблизно три та два кілограми – найбажаніші трофеї місцевих рибалок, яким ловити рибу там заборонено півдюжиною всіляких законів та підзаконних актів!

І ті судаки також загинули зовсім не від браку кисню або старості, адже в останньому випадку вони важили б десь під 10 кілограмів. Тепер спробуємо вирахувати тих, хто так цинічно та безкарно нищить фауну головної франківської водойми під самим носом в обласної контори рибоохорони. Для здійснення своєї чорної справи вони обов’язково повинні мати човни та дозвіл на пересування ними під час нересту на озері, бо бити рибу струмом з берега, а тим більше збирати її з поверхні води без човна – справа, м’яко кажучи, невдячна.

І те, й інше мають на водоймі лише дві організації. Перша – то Спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з човнярського спорту. Її алібі, як то кажуть, залізобетонне, бо юні веслярі тренуються тільки в денний час, та й їхні вузенькі байдарки та каное зовсім не пристосовані для того злочинного промислу.

А-от з другою організацією цілком можливі певні варіанти. Це добре відома всім відвідувачам озера човново-рятувальна станція якогось там КП Франківського міськвиконкому. Їхні масивні човни дозволяють займатися тією темною справою, а головне – те, що та станція працює цілодобово, а бити рибу струмом у центрі міста, як ви вже здогадалися, безкарно можна лише саме вночі…

Я не правоохоронець і не маю права звинувачувати, ба навіть підозрювати співробітників станції у браконьєрстві, а лише припускаю, що такі дії з їхнього боку можливі. І навіть якщо вони не винні, то все одно в мене як у франківки є до них запитання: чому вони не прибирають з поверхні озера тушки мертвих рибин – чекають, поки тієї дохлої риби не стане достатньо, щоби сморід від неї розповсюдився на все те улюблене місце відпочинку франківців?

Є в мене запитання і до міських чиновників, які щороку закладають у й без того гостро-дефіцитний бюджет Франківська чималенькі суми на утримання тієї рятувальної станції на озері, де ніхто не купається і навіть не думає купатися, бо воно достатньо замулене для того, щоб відбити охоту до цього в будь-кого?

То кого ж рятують за наші бюджетні кошти ті рятувальники? Невже тих поодиноких «моржів» та плавців-розрядників, які занурюються зранку по єдиних вузеньких сходах в озеро? Так ті здоровані-чоловіки самі кого завгодно врятують, і тих самих рятувальників у тому числі! А штатний розклад рятувальної станції налічує, між іншим, не одного-двох, і навіть не трьох співробітників – це добре видно навіть неозброєним оком з берега.

Я розмовляла на озері з рибалками з приводу замору риби. Абсолютна більшість із них упевнена, що це справа рук саме рятувальників. Лише один із них сказав, що нібито бачив, як уночі на територію міського озера заїхало два джипи, молодики з яких надули два човни і зникли в них на воді в темряві, а через годину-дві повернулися на тих човнах уже з кількома величезними мішками, повними риби.

Рибалки на міському озері рибалять і вночі, а тому, швидше за все, знають, про що говорять. Тут мимоволі напрошуються запитання вже і до головного рибоохоронця Франківщини Любомира Стрембіцького, і до керівництва поліції обласного центру.

А насамкінець поставлю риторичне запитання всім нам: який сенс мають ті численні обмеження та заборони для законослухняних франківських рибалок, якщо при тому так вільно почуваються на тому ж озері ті, кому можна в той самий час безкарно бити рибу струмом і продавати її мішками, залишаючи після себе мертву рибу по всій водоймі?