Минуло 100 років від дня жорстокого вбивства більшовицьким комісаром отамана Української Галицької Армії Ярослава ВОЄВІДКИ. Цей відомий український військовий діяч, який командував першим артилерійським полком у складі 1-ї бригади Українських Січових Стрільців, активний учасник сокільсько-січового руху, доктор права, родом із села Петранки на Рожнятівщині. Народився Ярослав Воєвідка 1882 р. у родині о. Корнилія Воєвідки та Олександри Строцької і свій перший рік життя провів у Петранці. Хрестив його в церкві Перенесення мощей св. Миколая дід о. Григорій Воєвідка, парох села Голинь на Калущині.

З метою вшанування пам’яті славетного односельця на будівлі священничої резиденції петранчани встановили меморіальну дошку. Освятили її місцеві священники, через карантинні обмеження не залучаючи до цього дійства велику громаду села. Дошку встановлено коштом релігійних громад Петранки. А ідея належить начальникові відділу культури Рожнятівської РДА Володимирові Боровичу, яку він означив ще рік тому під час зустрічі у Рожнятові з племінницею, похресницею і дослідницею родоводу блаженнійшого Любомира Гузара – Марією Рипан з Канади. До речі, дружина Ярослава Воєвідки Люба походила з роду Гузарів. Рішення про встановлення пам’ятної плити ухвалили депутати сільської ради, підтримавши спільне звернення місцевих священників о. Володимира Лесюка і о. Юрія Сеничака й уродженців села – дослідника Української Галицької Армії Сергія Перепічки та члена Національної спілки краєзнавців України Дарії Ониськів.

Історична довідка

Я. Воєвідка закінчив Академічну гімназію у Львові, навчався у Львівському та Карловому (Прага) університетах. Працював адвокатом у м. Чорткові. Активний учасник сокільсько-січового руху.

За виявлені надзвичайні хоробрість і відвагу в чортківському наступі, а головно за переможний наступ і здобуття Бережан, керівництво УГА піднесло його до ступеня отамана (майора). Після поранення червоним комісаром у містечку Піщанці біля залізничної станції Попелюхи у повіті Балта отаман помер у лічниці з 28 на 29 березня 1920 року. Останні його слова були такі: «Перекажіть моїй дружині і родині, що я вмираю невинно. Нехай вони виховають мого сина-єдинака на доброго українця». Убивцю було покарано одразу ж: на залізничній станції Вапнярка стрільці з другої сотні 4-го куреня 11-ї Стрийської бригади під проводом підхорунжого Романа Лісковацького «скочили до вагона, розоружили ескорту, випровадили вбивника за стацію і там виконали самосуд: один стрілець двома стрілами поклав вбивника трупом у рові як собаку».

А отаман Ярослав Воєвідка, хоробрий командант гарматного полку, який упродовж шести років фронтових боїв заглядав смерті у вічі, назавжди залишився в пам’яті не лише вдячних земляків, а й усього українського народу, якому вірно служив аж до загину.