В Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація другої поетичної збірки членкині НСЖУ та НСКУ Тамари ЛЕЙБЮК-ПОВАРЧУК «Розфарбовані мрії», яку провадила поетеса Анна Данилюк. Книжка побачила світ у видавництві «Місто НВ» за сприяння міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа та міськради територіальної громади. А ілюстрації до неї від мисткині Надії Теличкан можна без перебільшення назвати художнім прочитанням книжки.

Перша поетична збірка Тамари – «Мереживо осені» – вийшла друком 2013 року, тож її нова книжка – однозначно творчий вислід і нинішніх українських воєнних реалій. Як наголошує авторка, кожне слово – це думки вголос. «У віршах на суспільно значущу, соціальну тематику, – пише у передмові поетеса, – моє авторське «Я» обирає домінування закладених у людських генах чеснот, а не недоліків, життєві уроки, а не помилки, можливості, а не перешкоди. Водночас у «Розфарбованих мріях» «не мовчать» мої життєві орієнтири: загострене почуття справедливості, небайдужість, чутливість до фальші та брехні – у всіх новітніх проявах та обгортках. Вірші про війну, а їх тут чи не найбільше, направду написані серцем...».

Такі видання, на моє переконання, настільки справжні – без фальші, напускної патетики та кон’юнктури часу, що не потребують спеціального літературно-критичного рецензування, але про них хочеться і потрібно писати. Бо вони – відбиток часу крізь призму серця і думок людей. Попри те, що лірика – то передовсім про автора, все ж думаю, що «Розфарбовані мрії» поетеса створила не лише про себе чи для себе. Це поезії і про тих, і для тих, хто ще тримається в часі війни, хто, як свого часу писав отець Піо, «ще живий у своїй надії». Бо авторка оголює ті життєві сенси, які у часі війни з російськими загарбниками надзвичайно близькі і болять більшість українців. Лірична героїня творів Т. Лейбюк-Поварчук – це людина у війні: патріотка, войовниця, берегиня, мати, сестра, кохана.

Видання належно структуроване – у композиції книжки, крім авторської передмови «Світло переможе темряву» та переднього слова поетеси Ганни Данилюк «Хай кожному гарно розфарбовуються мрії», представлено п’ять розділів: «Цінності мої незмінні», «Найлютіший лютий», «Кохання пасує кожній жінці», «Думки вголос» і «Пісні». А поєднання верлібрової і силабо-тонічної віршувальних технік, на мій погляд, привносить у поетичні твори Тамари своєрідну молитовну ритмо-мелодичність. У книжці виразно прослідковуються два домінуючі спектри чи дві палітри поезій – стрижнева публіцистична і периферійна лірична, а об’єднані вони авторством, образно кажучи, одного маляра – часу. І кожен із умовних поетичних рядів має свої змістові і лексичні особливості, які здебільшого контрастні за семантикою, чи значеннями. Наприклад, у розділі «Найлютіший лютий», який є у книжці стрижневим і найбільш представленим, лірична героїня постає незламною і сильною, сміливою і не байдужою. У рядках виразно проступає журналістський стрижень літераторки:

Натомість у поезіях із розділів «Кохання пасує кожній жінці», «Думки вголос» чи «Пісні», навпаки, лірична героїня розкривається як жінка, оповита Небесною і земною любов’ю – чуттєва, ніжна і водночас загадкова. І натяки змісту чи алюзії, і образна палітра, і пісенність, ліричність та мелодика верлібрів, якщо говорити мовою малярів, вирізняються пастельністю поетичних мазків і делікатністю найсокровенніших сенсів. Бо це – мова великого жіночого серця:

Або:

Розділ «Пісні» – це десяток ліричних поетичних творів авторки, написаних у силабо-тонічному розмірі і покладених на музику композиторами Денисом Біблієнком та Остапом Гавришем. Саме у пісенних творах поетеси, зокрема у говіркових вкрапленнях у її текстах, найбільше проступає її неповторна гуцульська вітцівщина. Ось, наприклад, її «Полонинське літо», музику до якого написав О. Гавриш:

А у приспіві до пісні чуємо знайомі і рідні для горян народні переспіви і мотиви надії:

Часто запитую себе – і не знаходжу відповіді, – чому про деяких прикарпатських літераторів – авторів не одного десятка поетичних чи прозових збірок, мені зовсім не хочеться писати – нема трему і таке враження, ніби якісь невловимі сили не пускають, щоб відкрити бодай одну їхню книжку і...помилитися в її літературно-критичній оцінці? А є літератори, чиї твори примагнічують і приваблюють миттю – як кажуть добрі музики, з пів ноти спонукають посмакувати ними. Очевидно, є сенси, непідвладні майстрам письменницької кон’юнктури та книжкового марнослав’я, – автори безсилі у своїх творах приховати від читачів фальш і лукавство. І такі творчі викрутаси завжди помітні читачам вже з першого рядка. А книжка Тамари Лейбюк-Поварчук приваблює правдивістю зболених і пережитих думок.

Довідка «Галичини»

Тамара ЛЕЙБЮК-ПОВАРЧУК – заслужена журналістка України, краєзнавиця, громадська активістка, уродженка села Білі Ослави на Надвірнянщині. Упорядниця книжок про М. Шкрібляка «Мої земляки вартують гідного життя у самостійній Україні» (2002) та М. Вишиванюка – «Його сади рясніють врожаями» (2017). Твори Тамари Лейбюк-Поварчук друкували в численних літературних альманахах та всеукраїнських поетичних збірниках, у періодичних виданнях. Відзначена Грамотою Верховної Ради України, Золотою медаллю української журналістики та «За заслуги перед Прикарпаттям», лавреатка обласної просвітянської премії імені Марійки Підгірянки. Засновниця ГО «Рідне село» (2012–2019) та редакторка і видавниця громадської газети-щомісячника «Рідне село Білі Ослави».