Бурштинські барви постдецентралізації. Василь АНДРІЄШИН: Ми стратегічно знаємо, куди рухаємося і якою дорогою потрібно йти, а не хапаємося за будь-що чи за все відразу…

Якось я зачув пісню про Бурштин (на слова Володимира Наконечного й музику Ігоря Іванціва), і запали в душу слова з приспіву, адже вони близько асоціюються із враженнями від розмови з головою Бурштинської міської ради територіальної громади Василем АНДРІЄШИНИМ – з нагоди відзначення Дня міста Бурштина та підсумків першого року перебування на посаді керівника об’єднаної громади:

Бурштин, ти – любові криниця,

Бурштин – мого серця криниця...

Голова Бурштинської міської ради територіальної громади Василь Андрієшин.

Очевидно, треба дуже любити це опільське містечко над Гнилою Липою, де труби ТЕС, як три атланти, вже пів століття підпирають небо своїми потужними раменами і затуляють сонце задимленими кучерявими чупринами, щоб так патетично, глибоко і привселюдно зізнаватися у коханні. А в господарських акцентах чільника територіальної громади я відчув велику любов до Бурштина.

Після завершення п’ятирічного процесу створення у потугах Бурштинської ТГ у червні минулого року сьогодні її можна, образно кажучи, справді називати бурштиновим намистом, адже до міста Бурштина, яке є її найяскравішим самоцвітом, приєдналося майже два десятки інших неповторних опільських зразків – навколишніх сіл колишніх Галицького і Рогатинського районів: Бовшів, Вигівка, Дем’янів, Діброва, Задністрянськ, Заливки, Коростовичі, Куничі, Куропатники, Насташине, Новий Мартинів, Озеряни, Різдвяни, Сарники, Слобода, Старий Мартинів, Тенетники і Юнашків.

Рік тому люди зробили В. Андрієшину дарунок до ювілею – 25 жовтня обрали чільником Бурштинської міської ради ТГ. Та водночас об’єднання громад, на наше переконання, майже завжди множить і кількість проблем та завдань для керівництва, які потребують невідкладного чи обов’язкового розв’язання. Тепер Бурштинська ТГ – це, повторимо, 19 локальних громад, кожна з яких, окрім розв’язання традиційно екологічних чи дорожніх проблем, очікує вирішення і своїх осібних наболілих господарських питань. Тож соціальної настороженості, чуток і очікування змін у громадах не бракує. Бо рік минув – і що далі? Чи не опустилися руки у керманича?

– Щонайперше, Василю Михайловичу, скажіть відверто, чи не жалкуєте Ви, що рік тому дістали такий подарунок до свого 60-річного ювілею від жителів Бурштина і навколишніх сіл – мандат довіри як чільника територіальної громади?

– Я абсолютно не розчарований. Адже добре знав, куди й на що йду. Тому що був депутатом чотирьох скликань Галицької районної ради, працював у комунальній сфері, на Бурштинській ТЕС, займався підприємницькою діяльністю і т. ін. Тож добре володів і володію ситуацією в місті, хоч і народився у селі Світанку на Рогатинщині, а живу в селі Новому Мартинові тепер вже Івано-Франківського, а колись Галицького району…

Бачу, що наша громада рухається у добрий бік. Слава Богу, нам вдалося віднайти порозуміння між депутатами, бо спочатку було дуже складно, а особливо – під час прийняття сесійних рішень. За рік я зрозумів, що людей найбільше болить гіркий стан доріг. Навіть у місті, крім центральної дороги, нема належно впорядкованих вулиць, а 90 відсотків дорожніх мереж у громаді – ґрунтові. Маємо два автошляхи державного статусу. А три – обласного підпорядкування, зокрема ними повинно опікуватися підприємство «Дороги Прикарпаття»: «Більшівці – Княгиничі», «Бурштин –Світанок» і «Насташине – Юнашків». Але, на жаль, в дороги обласного статусу не вкладають жодної копійки: не ремонтують, не обслуговують і навіть слухати нас не хочуть. Коли ми готували до здачі в експлуатацію приймальне відділення Бурштинської центральної лікарні, що держава фінансувала за програмою «Велике будівництво», то бракувало шість мільйонів, і ми виділили свої кошти. Але домовилися з обласною держадміністрацією, що ті кілька мільйонів нам повернуть на ремонт дороги «Бурштин – Світанок».

– І вже повернули?

– Ще ні. Але то була би добра справа для громад. Також ми вже взялись і за ремонт доріг і в самому Бурштині. Кошти потрібні чималі – на одну вулицю піде орієнтовно чотири з половиною мільйони, а на іншу – майже сім. А дороги на Озеряни, Діброву чи Юнашків цього року ми вже кілька разів впорядковували грейдером і підсипали щебенем. Вони у дуже доброму стані. Тож з тим, що було, годі й порівнювати. Використовуємо на те й кошти екологічного фонду, який наповнює Бурштинська ТЕС.

– Чи відчутні фінансові вливання енергетиків у бюджет громади?

– Так, відчутні. Кошти надходять за спеціально визначеною формулою – залежно від рівня забруднення атмосфери ДТЕК Бурштинська ТЕС відраховує фінанси не лише до нашого бюджету (25%, або 56 млн грн. – Авт.), а й до обласного – 35% (понад 80 млн грн), а решту забирає держава у свій фонд. А бюджет міста без екологічних коштів становить 176 млн грн. Звичайно, енергетики надають нам істотну допомогу, але ми ділимося нею і з сусідніми громадами – Більшівців, Дубівців... І Галичу ще маємо виділити, але наразі перебуваємо з ним у діалозі – вирішуємо деякі спірні питання, які виникли після завершення процесу об’єднання громад. Та загалом ситуація добра. Кажуть, що ТЕС димить. Та вона вже десятки років димить. Але я кажу, що на рівень захворюваності серед наших жителів впливають не так викиди в довкілля зі станції, як генетика. Дивно, та в нас за статистикою, навіть порівняно з горянами, на тисячу населення найбільше довгожителів. Розумієте, з-поміж усіх проблем нашої територіальної громади екологічні – навіть не у першій трійці. Недавно на наше замовлення моніторингова компанія робила необхідні заміри і не виявила перевищення рівня шкідливих речовин в атмосфері чи у ґрунті. В Європі, звісно, в кілька разів норми допуску забруднення довкілля жорсткіші, ніж в Україні. Але й ми йдемо до того, що до 2027 року свої вугільні ТЕС повинні привести відповідно до європейських норм, або їх закрити. Адже через три роки ми мали б приєднатися до Єдиної енергетичної системи Європи.

Так, фільтри є і на Бурштинській ТЕС, але не такого рівня, як вимагають європейські стандарти. Місто двояко ставиться до екологічного впливу ТЕС – одні дуже критикують, а інші розуміють, що зміни обов’язково відбудуться. А візьмімо Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк... Навіть специфічний присмак з’являється в роті в тих, хто побував у цих містах, від самого переліку їхніх назв – образно кажучи, там присутня чи не вся таблиця Менделєєва. Тож навіть марно порівнювати тамтешню екологію з чистотою довкілля в Бурштині.

Нині триває процес передачі Будинку культури «Прометей» і спорткомплексу від Бурштинської ТЕС на баланс громади. Але передусім вимагаємо, щоб спочатку ці споруди енергетики належно відремонтували. Звісно, нелегко вести діалог, але ситуація спонукає шукати і віднаходити компроміси, щоб рухатися вперед.

– Що вдалося за цей рік зробити для інших громад?

– Багатьом селам ми допомогли з упорядкуванням доріг. Наприклад, на сполучення між Озерянами і Сарниками виділили не менше 300 тис. грн для впорядкування автошляху, а кошти з екологічного фонду – для локалізації звалищ. Дуже велика робота. Жодне село ми не обійшли увагою. Сміттєвози організовано забирають сміття. Наразі для людей ця послуга безоплатна. Але ми вимушено почали процес укладання угод. Тож згодом потрібно буде за послуги платити. Люди неохоче на це йдуть, та ми з терпінням ставимося до того і компенсуємо частину витрат з бюджету.

Була ініціатива збудувати у Німшині, Різдвянах чи навіть Бурштині сміттєпереробний завод, але громади й екологи не підтримали. Та потрібно невідкладно розв’язувати проблему з полігоном для відходів у Різдвянах, який у нас фактично функціонує незаконно, тож виготовляємо проєкт, а відтак виробимо й екологічний паспорт. Хоч порядок там ми зробили – і свої кошти вклали, і агрофірма «Ґудвеллі» профінансувала ремонт дороги до полігона. Й інші великі агрохолдинги також орендують наші землі, тож ми залучаємо їх до реалізації різноманітних громадських проєктів.

Звичайно, не обійшли увагою і церковні конфесії чи клуби і т. ін. Сталося так, що в селах Діброві, Сарниках, Новому Мартинові, Різдвянах, Коростовичах та Куропатниках ми вимушені були закрити шість бібліотек-філій, які не функціонували роками. Таке рішення прийняли у Міністерстві культури України, попри те, що бібліотечні заклади фінансувалися з місцевого бюджету.

Такі, на жаль, закони тепер, що вони вирішують там, тобто у столичному профільному відомстві, а не ми, що нам потрібно, а що ні. Звісно, це не нормально. Люди у наших селах дихають повітрям з викидами від ТЕС, а половину екологічного податку забирає Київ. Місцевим органам дуже бракує коштів, ми, наприклад, не зможемо забезпечити бюджетні зобов’язання до кінця року. Так, ми неспроможні, хоч держава й каже, що спроможні, бо вистачає на зарплати і покриття видатків за енергоносії…

Ситуація дуже непроста. Адже держава чимраз більше нас навантажує зобов’язаннями, а фінансового ресурсу для цього не виділяє. А екологічні кошти не можна використовувати на свій розсуд, а суто на природоохоронні заходи. Тож екологічний податок, акциз чи податок з фізичних осіб потрібно значно більше чи навіть цілковито залишати на місцях. Переконаний, що бібліотеки, освітні та інші культурні заклади в села необхідні, та питання в іншому: як створити умови для підняття наших сіл? Я часто збираю керівників наших великих фірм-орендаторів і щоразу кажу їм, вимагаю, що потрібно не тільки вивозити сировину за кордон, а й обов’язково запроваджувати переробку продукції, щоб створювати робочі місця для людей…

Власне, за рік ми зробили найголовніше – разом з депутатами визначили стратегічні напрями руху нашої громади. Перший – індустріалізація. Ми виділили 32 га для створення індустріального парку і вже виготовляємо потрібну документацію для створення належних умов потенційним інвесторам. Другий напрям – розвиток ягідництва на сільських територіях. Уже виділили 50 га для капіталовкладень під цю справу і надалі розширюватимемо площу потрібних для цього земель.

А також створюємо сільгоспкооперативи. У перспективі плануємо запустити завод з переробки ягід. Вважаю, що цим істотно зможемо підняти наші села і вдихнути в них життя. Третій напрям – туризм. Ми вже розробили бізнесовий проєкт – маршрут «Легенди Опілля», де є 13 локацій. Наприклад, «Садиба Гаймана» у Старому Мартинові, «Релігійний та історичний центр «Гора над Дністром» з унікальною Хресною Дорогою у Новому Мартинові (збудована Василем Андрієшиним. – Авт.), ремісничі майстерні опільських народних майстрів, давні дерев’яні церкви у Тенетниках і Старому Мартинові, козина й овеча ферми в Тенетниках, де буде сучасна європейська сироварня, місце ночівлі і харчування, і т. ін.

У нашій громаді також проводимо чотири постійні фестивалі різного статусу: обласний «Бурштинове намисто» – у Бурштині і регіональні: «Дністрова хвиля» – у Новому Мартинові, «Бурштинова вервиця» – у Старому Бурштині та «Зеленфест» – у Бовшеві. А 17 жовтня відбудеться обласна акція «Бурштинська десятка» – спортивний пробіг на 10, 3 і на 1 км.

– Коли у листопаді звітуватимете про рік роботи головою Бурштинської територіальної громади, то що зі зробленого назвали би найголовнішим?

– Можемо пишатися щонайперше тим, що знаємо, як уже казав, яким шляхом у стратегічному плані потрібно рухатися. Ми не кидаємося врізнобіч, а знаємо свою головну мету. Не хапаємось за все й відразу. На мою думку, це дуже правильно. За рік, напевно, у мене як адміністратора, гадаю, великих помилок не було, а дрібні, звичайно, є – і я їх бачу та намагаюся не повторювати. У роботі від своїх підлеглих вимагаю творчого підходу, виконання своїх обов’язків без нагадування і без примусу. А позитивну енергію черпаю від Бога, з молитов. Глибинна внутрішня молитва – Ісусова молитва – спалює негатив і додає сили.

Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами