У Долині відбулася святочна академія з нагоди 20-річчя відкриття краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна АНТОНОВИЧІВ. Ще 22 квітня 2001 року було закладено освячений парохом долинської церкви Серця Ісуса і Серця Марії УГКЦ о. Вітольдом Левицьким наріжний камінь під будову музею, а урочисте відкриття – з участю мецената будівництва й уродженця Долини Омеляна Антоновича – відбулося 5 вересня 2003-го у рамках І Міжнародного фестивалю «Бойківська ватра».

Одним з рушіїв цієї музейної ідеї в Долині і першим директором закладу був Олексій Фрищин, згодом цю справу продовжила Тетяна Сенів, а сучасний поступ «Бойківщини» упродовж чотирьох років очолює Ксенія Циганюк. А велику роль у втіленні в життя того задуму відіграли громадська активність і потужні краєзнавчі студії Романа Скворія з Болехова. І тепер музейний заклад, в якому зберігається понад десять тисяч експонатів, попри всі виклики, пов’язані з реаліями війни та адміністративною реформою у державі, є не лише осердям культурного розвою Долинської територіальної громади, а й, мабуть, найпотужнішою скарбівнею бойківської неповторності на Прикарпатті.

– Перший директор музею Олексій Фрищин очолював «Бойківщину» п’ять років, а згодом упродовж сімнадцяти років – Тетяна Сенів, – розповідає Ксенія ЦИГАНЮК. – Я ж обіймаю посаду директорки з 2019-го. До 20-річчя музейного закладу ми (Т. Сенів, Т. Гнатковська, М. Надольська, І. Матіїв, К. Циганюк, С. Янковський та Н. Фендик. – Авт.) видали літературно-художнє видання «Краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів. 20 років поступу» (Львів: Камула, 2023), в якому вичерпно описано історію музею.

Власне, ми відзначаємо 20-річчя відкриття «Бойківщини» в тому приміщенні, в якому музей розташований. Насправді ж його було створено значно раніше – ще у грудні 1997-го, і він кілька років функціонував у будівлі «Просвіти», яку тоді очолював Степан Янковський. Після приїзду до міста Омеляна Антоновича та його спілкування з С. Янковським, О. Фрищиним та іншими активістами музейної справи у Долині вирішили, що музей має бути самостійною структурою – так пасує для великого міста. Тож 2001 року розпочали будувати приміщення для нього. Є рішення міськради про створення саме «Краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів». Пані Тетяна відійшла у засвіти 2001 року, а пан Омелян брав участь в урочистому відкритті музею.

Від 2003-го, коли директоркою «Бойківщини» стала Тетяна Сенів, діяльність музею була шаленою. За 20 років його відвідали численні науковці з різних регіонів України, тут проведено багато наукових конференцій різних рівнів та видано збірники наукових статей. При музеї діяли клуби за інтересами та працювали волонтери. Зокрема за грантові кошти, отримані на реалізацію саме волонтерських проєктів, створено модерну експозицію, яка розповідає про добування солі в Долині.

– У чому, Ксеніє Василівно, на Ваш погляд, особливість музею «Бойківщина»?

– Думаю, по-перше, що наша неповторність – у вмінні трансформуватися. Ми ніколи не заспокоюємося на досягнутому. Наприклад, якщо ви навідаєтеся до нас через п’ять років, то «Бойківщина» вже буде іншою. В музеї відвідувачі не знуджуються. По-друге, ми вміємо поєднувати автентику та сучасність. Адже люди змінюються і хочуть інших форм подачі матеріалів про етнорегіон. Але запроваджуючи новітні технології в роботі, зберігаємо, сказати б, оригінальну старовину, і цим намагаємося якнайяскравіше промовляти до відвідувачів.

Слоган «Бойківщини»: «Ми єднаємо покоління». Це видається на перший погляд ніби й ефемерно, але через експонати, краєзнавчу роботу, світлини, майстер-класи тощо ми це постійно робимо – передаємо тяглість поколінь. Колектив працює над тим, щоб Бойківщину чули не лише на Прикарпатті, тож популяризуємо її й намагаємося, образно кажучи, розширити ці межі – винести поза умовні кордони етнорегіону…

У святочній академії взяли участь представники керівництва територіальної громади, місцевого духовенства, наукової, культурної, просвітянської, освітянської й мистецької інтелігенції, працівники «Бойківщини» різних років, музеєзнавці й бойкознавці та гості з інших областей і міст України. Зокрема, о. Вітольд Левицький назвав музей «великою цінністю, тому що в його експонатах – вся історія Бойківського краю», а голова Долинської міської ради територіальної громади Іван Дирів означив «Бойківщину» «візитівкою Долинщини та її культурною перлиною». Яскраві й гідні для роздумів про рівень підтримки науково-дослідницької роботи у музейному закладі наголоси у перебігу святочної академії зробив старший науковий співробітник «Бойківщини» Іван Матіїв, який представив учасникам свята сигнальні примірники одразу трьох своїх потужних наукових досліджень: «Сакральна Долинщина», «Долинське королівство» та «Коломийки Долинщини». Але щоб ці поважні й багатосторінкові вийшли у світ належним накладом, потрібна й їхня відповідна ресурсна підтримка.