Цьогорічний національний мультипредметний тест (НМТ) знову довів, що українська освіта здатна тримати удар наперекір логістичним викликам та безпековим ризикам. Хоча тестування 2026 року вже стало історією, проте досі ведуться запеклі суспільні та політичні дискусії – від вимог розділити іспит на два дні, «забрати» з переліку обов’язкових предметів для складання математику й пропозицій знизити прохідний бал для майбутніх медиків та юристів до спроб повернути вступні іспити у класичному форматі. Про особливості тестування поточного року, «метод прожектора» у пропаганді недоліків мультипредметного тесту, маніпуляції навколо завдань та головний діагноз українській школі розмовляємо з директором Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) Богданом ТОМЕНЧУКОМ.

– Богдане Михайловичу, як Ви можете охарактеризувати цьогорічну сесію НМТ? Що принципово відрізняло її від сесій попередніх років?

– Думаю, найхарактерніша особливість цієї сесії НМТ в тому, що вона відбулася наперекір усьому. Я вже давно говорив, що кожен цьогорічний подвиг системи наступного року стає нашим обов'язком. І в очах громадськості вимоги до нас лише зростають, попри те, що зовнішнє оцінювання у формі НМТ проходить у надзвичайно складних обставинах.

Також стою на боці дітей, яких усі чомусь раптом починають жаліти. Але, як на мене, більше смутку й жалю було б, якби в цих дітей відібрали право – бодай у таких складних умовах, але все одно рівноцінно та рівноправно – конкурувати за місце у вищій школі. Скажу ще раз, розуміємо обставини, але не система зовнішнього оцінювання їх придумала, і не ми задаємо правила гри. Ми стежимо тільки за тим, аби всі були рівними перед цими правилами.

– Проводити масштабний іспит під час воєнного стану, м’яко кажучи, непросто. З якими найбільшими технічними та логістичними викликами ви зіткнулися як організатори процесу цього року?

– Не знаю випадку на всі двісті чи двісті з чимось країн світу, де в таких умовах проводився б відбір. Якщо у нас і трапляються похибки, а вони є однозначно, то глибоко переконаний, що вони в межах статистичної допустимості. Розумію, що хтось казатиме, мовляв, за кожним проміле (одна тисячна, – авт.) стоїть жива людина. Так, за кожним проміле стоїть жива людина, стоїть чиясь біографія, але поки що в тих умовах, у яких існуємо, не маємо механізму, доступнішого для держави і, зрештою, для самих дітей, щоби зробити цей відбір. І не треба думати, що ми тут справді вибираємо чи визначаємо найталановитіших чи наймудріших. Ми просто фотографуємо в цей конкретний час здатність конкретної дитини порівняно з іншими йти і здобувати вищу освіту.

Повторюю ще раз, мені глибоко болить, як і всім, те, в яких умовах це робиться. Але якщо зробити крок убік, – хоча комусь це й може видаватися кроком уперед, – ми втратимо те, що здобули. Дуже прикро, що ця ситуація пахне політичною спекулятивністю. Політичні спекулянти завжди беруть якийсь конкретний випадок, конкретне відхилення від норми і починають змальовувати його як системний.

Є такий прийом у пропаганді як метод прожектора. Образно він полягає ось у чому. Уявіть, що раптом на стадіоні згасло світло, темінь непроглядна, і тут промінь вихоплює одну ділянку на трибуні, де видно, що двоє вболівальників колошматять один одного – аж гай гуде! Потім цей промінь прожектора переходить на іншу точку, і в ній також один одного лупцюють. І коли отак показують три-чотири точки, де б'ються, у спостерігача виникає думка, що весь стадіон тлумиться. Так само й тут. Не треба множити те, що множенню не піддається. Тобто не треба множити ті недоліки, ті мінуси, які будуть завжди і які, до речі, завжди були.

– Якою була явка на тестування у чотирьох областях, які курує ІФРЦОЯО: Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській?

– Це плюс-мінус дев’ять відсотків неявки на НМТ. З огляду на воєнний час і на те, що значна частина абітурієнтів зареєструвалася тільки для того, аби порівняти, хто страшніший – РЦОЯО чи ТЦК. Зрештою, навіть якщо повернутися в мирні часи, можемо вважати, що це цілком зіставні цифри неявки.

– А скільки порушень дисципліни зафіксували під час основної сесії, зокрема розкажіть про «цікаві» випадки на Прикарпатті?

– Якихось вкрай «цікавих» випадків бути просто не може, тому що ми присутні скрізь. Налаштували відеоспостереження в кожнісінькій аудиторії. І те, чого не бачить або не хоче бачити інструктор, помічають наші оператори моніторингу. В усіх чотирьох областях не знайдеться й десятка людей, яких «вилучили» за нестатутну поведінку під час оцінювання в тимчасовому екзаменаційному центрі.

– Як Ви вважаєте, чому абітурієнти досі ризикують усім своїм вступом заради банальної шпаргалки чи телефона, чудово знаючи про жорсткий контроль і металошукачі?

– А які це ризики?! Умовно кажучи, 45 тисяч народу, і нехай двадцятеро з них хочуть продемонструвати здатність поводитися нестатутно. Це нікчемна частка. Хоча не виключаємо того, що хтось там щось пробував, пробує і пробуватиме. Але я повторюю ще раз: коли ця цифра перевалить за межу статистичної похибки, ось тоді треба буде бити на сполох. А так треба просто, зціпивши зуби, дивитися на ці процеси, розуміючи, що інакшими вони бути не можуть.

– Щодо максимальних результатів на іспиті. Учасники, котрі змогли набрати 200 балів із 200 можливих, є щороку. Але якщо аналізувати кількість двохсотбальників, то в цьому питанні спостерігається регрес чи прогрес?

– Думаю, якщо відбудеться якийсь стрибок в один чи в інший бік, це означатиме нечистоту процесу. Тобто є вже стала межа, емпірично зафіксована частка одних та інших, вона нормально лягає на криві розподілу. І тому різкий зсув свідчитиме про нечистоту процесу або про «спалах інтелекту» десь в окремо взятих точках.

– Щороку серед абітурієнтів, батьків та навіть вчителів говорять про надмірну складність тестів на НМТ. Чи справді завдання перевантажені, чи проблема в іншому?

– Тести рівносильні для всіх. І якщо вони, умовно кажучи, складні, то вони складні для всіх. Навіть якщо є якесь некоректно поставлене запитання, то воно продублюється і буде властиве принаймні для 20-30 тисяч абітурієнтів. Це як мінімум. На ці речі, як на мене, треба дивитися по-англійськи, а англійці кажуть, що і в гриві лева водяться блохи. Нічого немає ідеального, і нічого ніколи не буде ідеального. І це треба чітко розуміти.

Завжди будуть ті, хто щось недовчив і буде думати, що його скривдили, бо саме йому попалося таке запитання, а будуть ті, хто чемно працював усі 11 шкільних років. Бо я не вірю в те, що за рік можна підготуватися до зовнішнього оцінювання чи до НМТ.

І ще одне: ми з вами вже сто разів говорили: якщо готуватися до тестування, просто розв'язуючи мільйон тестів, то тобі обов'язково трапиться мільйон перше запитання, на яке ти не знатимеш відповіді. Тобто предмет треба вчити не як предмет тестування, а як дисципліну, що описує світ з усіма його закономірностями й залежностями.

– Цьогорічна сесія НМТ супроводжувалася яскраво вираженою політичною та суспільною турбулентністю. Зокрема, народні депутати заговорили про виключення математики з переліку обов’язкових предметів, звучали й інші пропозиції щодо «вдосконалення» іспиту. Які зміни в НМТ Ви особисто вважаєте доцільними, а які – відверто шкідливими? Чи потребує нинішній формат коригування вже у 2027 році?

– Держава давно вже мала би зрозуміти, що НМТ – це надовго. А якщо НМТ надовго, то повинні існувати постійно готові до організації роботи пункти тестування, аби не звозити в пожежному порядку ноутбуки чи комп'ютери, щоб укомплектувати черговий центр. Це однозначно. Я вже не кажу про сховища та укриття – про це вже горобці під кожною стріхою кричать. Це також вкрай необхідні речі.

Наступне – розподіл повноважень. Вони розподілені, але чому той чи інший регіональний центр має вислуховувати на свою адресу закиди, мовляв: «Тривога, а діти не в укритті?». Жоден регіональний центр не відповідає за наявність укриттів! Це давним-давно, з перших днів повномасштабної війни – обов'язок влади. Дайте спокій цим трьом сотням людей, які організовують в Україні зовнішнє оцінювання. У нас своїх обов'язків – вище найвищого даху.

Кожен має чітко розуміти, що повинні працювати не особистості, і не, умовно кажучи, ім'я Томенчука має впливати на якість організації тестування, а – повага до правил, які існують у державі, з боку всіх, хто їх мав би виконувати.

Тепер ще раз про багатостраждальну математику та ще більш стражденних абітурієнтів. Пригадайте, як вас – силою чи переконанням – намагалися залучити до шкільного хору. Тоді відбувалося прослуховування: тих, хто мав слух і голос, правдами й неправдами залучали до того хору, а всім іншим просто не забороняли співати на весіллях, днях народження, хрестинах чи десь у підворіттях. Так-от, не думаю, що для когось є секретом, що через обов'язкову масову математику відбувається «прослуховування» інтелекту країни. Не лише діти обирають свій шлях, а й сама держава отримує інформацію про потенціал, який у майбутньому рухатиме вперед її точні та природничі науки. І ніхто нікого в такий спосіб не дискримінує. У кожного є вибір: розв’язати п’ять елементарних завдань і назавжди «забити» на математику або ж напружити все, що дано Господом Богом, і шукати в собі та навколо себе нових «Ейнштейнів», «Резерфордів» чи «Пулюїв»...

– Ще одна гаряча тема сезону: активні дискусії про те, щоб розділити тестування з чотирьох предметів на два дні. Мовляв, НМТ має перевіряти знання вступників, а не їхню стресостійкість та фізичну витривалість. Як Ви ставитеся до таких заяв і чи є вже реальні кроки до дводенного формату, чи це поки просто популізм?

– Якщо хтось візьме на себе сміливість гарантувати, що дводенне тестування буде таким же безпечним, як одноденне… Ви ж розумієте, що ризики зростають удвоє. Я думаю, що просто треба навчити покоління мобілізовувати внутрішні ресурси і з цим жити. Тому про тестування у два дні по два предмети говорити легко, але складно реалізовувати. Тепер сесія НМТ триває майже місяць, а буде тривати два. А коли ж тоді вступна кампанія? А коли людям, які організовують тестування на місцях, передихнути, у відпустку піти?

Колись, коли я тільки-но став начальником управління освіти, жорстко поставився до спроб «неосвітянських» керівників керувати освітою. Я сказав, що той, хто двічі підготував школу до навчального року та опалювального сезону, зможе керувати областю. Але не факт, що той, хто керував областю, зможе самотужки підготувати школу до цих процесів. Я знаю і те, й інше, тож можу порівнювати.

– Омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся до Кабінету Міністрів та Міністерства освіти і науки із закликом знизити мінімальний конкурсний бал для вступу на окремі спеціальності зі 150 до 130. На Вашу думку, чи є в цьому доцільність і про що це свідчить?

– Це може свідчити тільки про те, що Лубінець знає, що у разі чого він лікуватиметься не в Україні. І лікуватимуть його не майбутні українські лікарі, котрі вступали до вищої школи, відповівши заледве на 20-30 відсотків запитань, а фахівці, які пройшли потужну відбіркову стадію та жорстку конкуренцію за місце в медицині.

А коли врахувати, що за тим закликом видніються постаті ректорського лобі – а Лубінець же й не приховує, що ректори про це просять, – то починаєш задумуватися. Освіта має працювати на заповнення аудиторій студентами чи на наповнюваність голів знаннями?!

– Який головний діагноз українській середній освіті поставила цьогорічна сесія в умовах тривалих відключень світла, «дистанційки» та хронічного стресу?

– Пацієнт скоріше живий, аніж мертвий. Не вбивайте в ньому мотивацію жити!