Першоювілейним сільськогосподарським роком став 2019-й для підприємця Богдана ЛУТЧИНА з Чукалівки поблизу Івано-Франківська, точніше, керівника фермерського господарства «Беррі Прикарпаття», яке спеціалізується на вирощуванні полуниць. Адже він узявся було за ягідний промисел іще 2014-го, себто рівно п’ять років тому. Попервах мав у своєму розпорядженні лише дві сотки. Тепер же полуниці Лутчина дозрівають на 1,5-гектарній площі.

Причому чверть тієї земельної ділянки займають теплиці, в яких ягоди певних сортів плодоносять до середини… листопада. Тим-то пан Богдан, по суті, лише недавно завершив жнива. Втім, як з’ясувалося, цього року він уперше збирав на своїй землі не лише полуниці.

– Наші плантації облаштовано системами поливання, – розповідає Богдан Лутчин. – І коли цього року на одній з ділянок полуниці відродили, – а плодоносять вони максимум три роки, – ми не демонтували її систему поливання, а з експериментальною метою посадили там кавуни. І що гадаєте? Баштанні гарно вродили на всіх десяти сотках, які ми відвели під них. А завдяки чому? Бо їх постійно поливали.

До речі, нині в багатьох селах на Прикарпатті садять кавуни. Проте ті зазвичай виростають маленькими. І причина цього, можу тепер упевнено заявити, що їм бракує вологи. Загалом у нашому регіоні достатньо вологий клімат, тому кавуни й ростуть. Але щоб вони й добре розвивалися та давали високий урожай, їх потрібно додатково поливати протягом усього періоду вегетації – від червня, коли їх садять, до серпня-вересня, коли збирають. Лише за тижнів два до жнив на баштані, треба припиняти поливати, аби плоди набрали належної цукристості.

Цю особливість кавунів мені підказали колеги з Херсонщини. Коли на моєму полі заврунилися паростки баштанної культури, мені порекомендували трішки підживити їх селітрою, щоби вони спершу дали належні кущі, бо лише й у відповідній зеленій масі можуть виростати великі плоди, а відтак – дбати, щоб їм постійно було вдосталь води. І це вся технологія.

А ще, як сам пересвідчився, треба садити лише ранні сорти. Вони дають тонкостінні плоди, тобто не такі транспортабельні, як середні й пізні, що мають зазвичай товсту шкірку. Але для нас це не відіграє ролі, бо ми – під містом, тож далеко везти товар на продаж не треба. А для споживачів нашої продукції це тим паче на краще. Як і для тих селян, котрі вирощують кавуни для себе. Правда, орієнтуватися варто на високоякісні сорти відомої компанії Syngenta, такі, зокрема, як топган, каристан тощо.

Отож так і склалося: коли в нас херсонські кавуни закінчилися, ми вийшли на ринок зі своїми баштанними, заповнили спорожнілу нішу… Між іншим, наші кавуни набагато смачніші, ніж херсонські. Принаймні так твердять ті, хто їх скуштував. Є щось у тутешніх ґрунтах таке, що дає особливий смак усьому вирощеному на них – від картоплі й до яблук, те, чого, можливо, бракує в південних регіонах України чи деінде на планеті. Якби, чомусь подумалося, така земля була в Китаї, то аграрії Піднебесної давно б закидали Європу смачними дарами полів...

Словом, ювілейного для себе «полуничного» року Б. Лутчин започаткував новий сегмент свого бізнесу – вирощування кавунів, що, як відомо, теж мають статус ягід. Наступного року сподівається розгорнути баштанну плантацію на пів гектара. Проте, звісно, збільшить ту площу не за рахунок ділянок з полуницею. А навпаки, розширить і їхній ареал. Зокрема до чотирьох теплиць, у яких фермер вирощує полуниці, додасться ще кілька таких споруд. А в підсумку його тепличне господарство займатиме 75 відсотків орендованих земель. І лише на решті ягоди вирощуватимуть у відкритому ґрунті.

Зрештою, й теплиці «Беррі Прикарпаття» – не традиційні, а модерні, іспанського типу. Це не глухо закриті плівкою чи склом овальні каркаси, а споруди, відкриті знизу (до метра заввишки) по всій довжині, а також на вході-виході. Зроблено так, аби всередині виробничих приміщень циркулювало повітря, щоби температура в них не підвищувалася до 30 градусів, за якої цвіт самостерилізується, а плоди дістають стрес і не достигають вчасно…

– Оптимальна температура для вирощування високих врожаїв полуниць – 25 градусів удень і 12 – увечері-вночі, – ділиться тонкощами свого ремесла керівник «Беррі Прикарпаття». – Це ідеальні кліматичні умови для вирощування не лише максимальної величини плодів, й для досягнення своєрідного балансу в смакових властивостях, цукристості зокрема. В небагатьох місцях світу є такі обдаровані природою місця – на півночі Італії, приміром, чи у штаті Каліфорнія (США) поблизу моря: там збирають і до двох кілограмів ягід із куща… В нас же 800 грамів – це межа. Не витягнеш більше, якщо клімат не дозволяє. Хіба створювати теплиці з гідропонікою, зі штучним природно-кліматичним середовищем з ідеальними технологічними показниками. Але то така затратна справа, що й братися не варто.

Наразі ми виграємо на тому, що вирощуємо не звичайні полуниці, а так звані ремонтантні сорти її, які здебільшого використовують для отримання, сказати б, позасезонних ягід для ринку свіжої продукції, для ресторанів та кав’ярень. Особливість їхня в тому, що, висаджені в теплицях наприкінці липня, вони починають плодоносити вже у травні наступного року. І цвітуть, і родять з невеликими паузами, з періодичними піками і спадами, майже до зими. Завдяки цьому для нас не є конкурентами ні підприємці-ягідники з тієї самої Херсонщини чи Закарпаття, ні місцеві «виробники» чи то полуниць звичайних сортів, чи й ремонтантних – правда, в нашому регіоні таких майже немає, а якщо й є, то вони працюють на рівні любительському, а не промислового вирощування.

По суті, тут непочатий край роботи. Адже територія ймовірного збуту свіжих ягід, на які є попит і пізнього літа, і навіть восени, сягає від гірськолижного курорту «Буковель» до знаменитого ринку «Шувар» під Львовом – до речі, в сусідній області теж майже ніхто не займається ремонтантними ягодами.

Зрештою, нічого дивного. Щоби покласти це діло на конвеєр, необхідно кваліфіковано підійти до нього. Треба мати хоч трохи теоретичної підготовки й бути готовим застосувати метод проб і помилок, який попервах не обходиться без втрат. Адже є різні сорти цих полуниць – від дуже врожайних, але несмачних, і до навпаки. А між цими крайнощами існує безліч різних варіантів. Якщо орієнтуватимемося, скажімо, лише на вирощування «смачних» сортів, які зазвичай низьковрожайні, то працюватимемо «на нуль», але ж маємо на цьому промислі щось заробляти, аби розвивати бізнес.

Звісно, не маю на оці сорт альба, який переважно використовують закарпатські фахівці з ягідництва і який дає великі плоди, що дуже добре для бізнесу, бо в його ягодах мало цукру, тобто вони несмачні. З одного боку, мусиш орієнтуватися на смаки споживачів, бо хтось хоче солодких плодів, а хтось віддає перевагу твердим, а з другого – враховувати стійкість сортів до хвороб. Останнє особливо актуальне, коли літо видається дощовим. У цьому ключі, приміром, порекомендував би початківцям сорт хоней…

Навіть після завершення збирального сезону, коли холодна погода вже не дає можливості ягідникам задовольняти попит на свіжі полуниці, виробничий конвеєр у «Беррі Прикарпаття» не зупинився. Тут і далі експериментують: скажімо, взялися ще влітку цього року виробляти із дрібних некондиційних ягід натуральну пастилу для дітей. Тепер же беруться нарощувати випуск цієї продукції, а на перспективу подумують і про виготовлення полуничного варення.