В Івано-Франківську відбулася регіональна науково-практична конференція «Митрополит Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ – духовний батько, світоч української нації», присвячена 155-річчю від дня народження цього великого нащадка старовинного боярського роду Шептицьких, який подарував Україні плеяду ієрархів Греко-католицької церкви, серед яких єпископ у Львові Варлаам Шептицький, єпископи львівські, а потім київські митрополити Анатасій і Лев Шептицькі, що були фундаторами-засновниками кафедрального собору Св. Юра у Львові. Ініціювали проведення цього поважного наукового зібрання управління культури, національностей та релігій ОДА, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, міська рада, ПЗВО «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого», обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка та ГО «Громадсько-християнський рух «Клич».
Прагнучи охопити якомога більше віх багатогранної діяльності митрополита Шептицького – від складання ним чернечих обітів до останніх його слів перед відходом у вічність: «Виджу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давної та буде обнімати цілий наш нарід», промовці говорили про неоціненний внесок владики Андрея у формування на галицьких теренах у першій половині минулого століття національно свідомої та патріотично налаштованої української еліти, про його меценатську та педагогічну діяльність тощо.
Не оминули увагою вони і діяльність митрополита Андрея на ниві християнської освіти та його сприяння у розвитку української кооперації в умовах чужинецької займанщини. Та, як на мене, найбільш колоритним, позбавленим напускного академізму був виступ на цьому заході співробітника Музею історії Надвірнянщини Андрія Василіва з приводу Послання митрополита Андрея до гуцулів, яке він виголосив вишуканою гуцульською говіркою. Звертаючись у цьому Посланні до «своїх любих гуцулів», митрополит зокрема зазначив, що знайшов поміж них щирих і добрих християн, та застерігав їх від блуду, який необхідно викорінити з життя народу, бо «супружество цім стоїт на Законі Божім»…
«Один лише рік праці в Станиславівській єпархії враз із візитацією митрополита на Гуцульщину полишили у духовному й національному житті галицької землі незабутні спомини і створили довкола постаті єпископа Андрея невмирущу легенду», – пригадались у цьому контексті слова одного із сучасників митрополита А. Шептицького отця І. Яцьківа. Він також констатував, що «по гуцульських хащах, при ватрах, на високих полонинах, над Черемошем і Прутом, скрізь старі гуцули розповідали про молодого гарного владику, що на білому коні об’їжджав найдальші села під Чорногорою і Шпицями й благословляв їх…».
Своєю чергою, голова обласної «Просвіти» Степан Волковецький зазначив, що «митрополит Андрей Шептицький відіграв вирішальну роль у духовному, громадському та політичному житті довоєнної Галичини. Здійснив зокрема реформу богословської освіти, увів у церковне богослужіння живу українську мову. Шість його послань до вірян написано українською. Крім того, митрополит усіляко сприяв створенню курорту в Черчі на Рогатинщині та захищав православних Холмщини». Згадав він і пророчі слова князя Української Церкви щодо Росії про те, що «якою б Росія не була, вона ніколи добровільно не зречеться України»…
Йшлося на конференції і про те, що владика Андрей усіляко сприяв ознайомленню галицьких греко-католиків із церковними практиками і традиціями вселенського православія. Заради цього він брав активну участь у всеградських з’їздах, метою яких було сприяння об’єднанню католиків та православних. Саме тому у вересні 1906-го владика на чолі півтисячної делегації галичан побував у Єрусалимі. З приводу паломництва А. Шептицького на Святу Землю тогочасні газети писали: «На чолі групи стояв як другий Мойсей митрополит Андрей, який уділяв благословення над Йорданом. Це було перше національне українське паломництво до Святої Землі».
Акцентували учасники зібрання на ще одній грані розмаїтої діяльності українського митрополита – на його праці як «професійного» книголюба, котрий розпочинав свою діяльність на цій ниві бібліотекарем при Добромильському монастирі, а потім - на єпископській кафедрі у Станиславові - став першим меценатом богословської семінарії. Зокрема він передав станиславівській капітулі власну книгозбірню із 3870 томів вартістю 16,5 тисячі корон у золоті, частину з якої «доблєсниє чекісти» просто розікрали. А ту частину, яку не встигли розікрасти, передали на початку 90-х років Івано-Франківському єпархіяльному управлінню УГКЦ тодішні голова облдержадміністрації Степан Волковецький та заступник начальника відділу у справах релігій ОДА Марко Путько, які, до речі, сприяли поверненню у власність УГКЦ її довоєнних споруд.
Згадали присутні і про долю дорогоцінних фоліантів із книгозбірні А. Шептицького, які, за словами директора бібліотеки Івано-Франківської академії Івана Золотоустого Іванни Стрихар, зберігаються у фондах їхньої бібліотеки, співробітники якої працюють над створенням каталогу вцілілих творів із книгозбірні владики.
А завдяки вчителеві англійської мови одного з ліцеїв Івано-Франківська Світлані Лютак учасники дійства довідались багато цікавого і про перебування А. Шептицького на Американському континенті, де він, як стверджували його сучасники, «домагався порятунку Західно-Української Народної Республіки та організував збір пожертв для галицьких сиріт, яких було понад 20 тисяч». Відвідав митрополит і головні терени українського розселення в Канаді, а потім зустрівся із президентом США Ворреном Гардінгом, якого поінформував про мілітарну окупацію Західної України поляками.
На завершення дозволю собі невеличкий відступ від тематики конференції, присвяченої українському Мойсеєві, щоби читачі глибше усвідомили всю велич та державницьку поставу цього, за словами Лонгина Цегельського, «аристократа, який почувався українцем», котрому належать такі слова: «Як колись наш історичний ворог на заході – Польща – був поранений у саме серце і мусів сконати, так зараз конає наш ворог на півночі – Москва, бо і він поражений у саме серце і вже ніколи не підніметься до попередніх сили й величі. Він ще буде намагатися урятувати себе, продовжити своє життя, відродитись, що йому, може, поведеться на деякий час, але майбутність йому вже перекреслена…».
Ці слова великий митрополит виголосив після його звільнення з царської неволі на засіданні Центральної Ради у золотоверхому Києві. Воістину наш митрополит на століття випереджав свій час.
