25 грудня 1979 року почалася одна з найбезглуздіших і нелогічних воєн в сучасній історії - війна СРСР з Афганістаном, яка закінчилася ганьбою і стала однією з причин розвалу Радянського Союзу (через 12 років 25 грудня 1991 року президент Михайло Горбачов заявив про розпад країни).
Рівно 40 років тому радянські війська під головуванням спецпідрозділу КДБ СРСР без жодного пострілу зайшли в Афганістан. Прорадянський президент країни, лідер компартії Хафізулла Амін вітав вступ радянських друзів.
Поганий знак трапився одразу - при посадці в Кабулі 25 грудня розбився в горах літак Іл-76 з десантом 350-го парашутно-десантного полку. Тоді загинуло 38 осіб, котрі навіть не встигли ступити на афганську землю.
Амін не знав, що радянські вожді і генерали, з котрими він спілкувався і які запевняли його у своїй дружбі, прийняли рішення його знищити як ненадійного партнера і замінити на главу іншої фракції комуністів. Радянське керівництво було відірване від реальності і не розуміло, що Амін був насправді єдиним стримувачем відкритого суспільного вибуху в Афганістані, причиною якого могли стати ворожнечі різних племен, народностей, кланів наркомафії, феодальні відносини, корупція, загальна неписьменність, бідність, ісламський фундаменталізм, наявність іноземних спецслужб і т. д.
27 грудня радянський спецназ узяв штурмом президентський палац і вбив Аміна та його оточення, і у державі настала анархія. Введення в країну радянської армії під приводом боротьби з моджахедами і з гаслами "дружнього братського народу" - "Афгансой дружбе крєпнуть!", "Заданіє родіни виполнім!" насправді було повномасштабною збройною агресією Радянського Союзу проти суверенного Афганістану.
Проте новий режим на багнетах СРСР теж втриматися не зміг, і незабаром вся країна стала зоною бойових дій, куди всі вороги СРСР - США, Китай, Туреччина, Японія, Пакистан, Іран - посилали гроші і смерть. Мільйонам зубожілих афганців втрачати було нічого, і війна стала єдиним місцем їхнього заробітку.
"В Афганістані ми бомбили не повстанські загони і каравани, а наші ідеали. Ця війна стала для нас початком переоцінки наших етичних цінностей. Саме в Афганістані початкова моральність нації увійшла в кричущу суперечність з антинародними інтересами держави. Але невже за прозріння нам слід було платити ціною 15 тисяч молодих життів" - так написав у повісті "Загадкова війна" журналіст, учасник війни Артем Боровик.
За дев'ять років війни до Афганістану було направлено 620 тисяч радянських військовослужбовців, з них 25 відсотків - 160 тисяч - були українцями. Тоді загинуло 15 тисяч чоловік, з яких 3000 - українці. 11 тисяч осіб стали інвалідами, ще 42 тисячі отримали середні і легкі поранення, травми та контузії, котрі дають про себе знати й досі. 115 тисяч перехворіло інфекційним гепатитом, 31 тисяча - черевним тифом. Хворіли і втратили здоров'я майже всі. 8 радянських солдатів і офіцерів перейшли на бік ворога і воювали проти СРСР. 21 військовий потрапив у полон і повертатися в додому відмовився - хтось залишився в Афгані, а деякі перебралися в США.
А з числа місцевого населення окупованої країни загалом, за міжнародними даними, загинуло близько 1,5 млн., або 10% афганців.
У цій війні відразу з'ясувалося, що могутність Союзу - це міф, що радянська армія, незважаючи на чисельну перевагу над противником як щодо зброї й техніки, так і кількості військових, не вміла воювати без великої крові. Армія могла рознести і стерти в порошок гори, але не змогла знищити мотивованого ворога, загони піхоти, які в горах почувалися як удома.
СРСР виявився не готовим до сучасної локальної війни, бо воювати треба було не з НАТО, а з дикими феодальними племенами, котрі відстоювали свою територію, свій дім. Війна була зовсім непотрібною, а армія - непрофесійною, тактика - помилковою. Безліч операцій завершувалися нічим, а неприцільні артилерійські нальоти і авіабомбардування територій лише збільшували ненависть та число бійців спротиву, охочих помститися за невинні жертви співвітчизників.
Боровик писав: "Час минав, і ми поступово стали схожими на Балаганова і Паніковського (герої відомого твору "Золоте теля"), які давно зрозуміли, що золота в гирях немає, але все одно продовжували пиляти їх з ще більшим завзяттям. Війна тривала дев'ять довгих років - майже одну сьому частину всієї радянської історії. Чого ми, захоплені гордовитою ідеєю месіанства, хотіли навчити афганців, якщо самі не навчилися вести як слід власне господарство? Скоріш за все ми експортували не революцію, а застій".
Сидячи в Кремлі, Леонід Брежнєв так само, як сьогодні Володимир Путін в Україні, хотів в Афганістані лише поміняти одного президента на іншого, більш лояльного до Союзу, і зробити країну своєю ресурсною колонією. І це призвело до запеклої війни, міжнародної ізоляції, до мільярдних витрат, а тисячі трун з обох боків барикад вбили довіру до держави.
У політичній рулетці мільйони життів виявилися для Москви лише жменею розмінних монет. Невідомі герої непотрібної війни були непотрібні й своїй державі. І держави не стало.
Учора в деяких містах України відбулося вшанування загиблих учасників бойових дій афганської війни. Ветерани кажуть, що цього дня вони збираються щороку, аби вшанувати пам'ять загиблих воїнів, віддати данину поваги товаришам і соратникам, котрі вірно і з честю виконували свій військовий обов'язок, а насправді, як виявилося, - злочинні накази радянської влади.
"Це пам'ять, це те, що неможливо викреслити з історії України, з історії сердець наших українців, тому що війна зачепила багато наших родин", – зазначив голова Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький на акції вшанування загиблих у Києві, на якій зібралося кілька десятків ветеранів афганської війни та їхніх родичів. Проте почуття провини від гріха пролиття невинної крові, який радянська влада прикривала червоним прапором під гучними девізами спасителів, учасники бойових дій відчувають і досі...
