Уперше, тож по-різному і без готових рецептів, апробованих на практиці й перевірених часом, відбуваються децентралізаційні реформування в ТГ Прикарпаття. І Заболотівська – не виняток. Вона попри загальні і стрижневі спільні для багатьох громад риси має своє неповторне й самобутнє обличчя, свої добрі справи й першочергові проблеми. Про це та інше – у щирій розмові з головою Заболотівської селищної ради територіальної громади Петром МАЛІБОРСЬКИМ. Насамперед скажу, що Петро Маліборський всього кілька місяців обіймає означену посаду і своєю філософією відповідальності у господарюванні, серйозністю та переконливістю наведених аргументів у керівній тактиці й стратегії справив на мене добрі враження.
– Петре Васильовичу, що таке сьогодні Заболотівська територіальна громада, яку очолюєте?
– Це громада, утворена шляхом реорганізації колишньої об’єднаної територіальної громади, створеної 2017 року. Тоді вона з адміністративним цетром у селищі Заболотові об’єднувала села Олешків, Любківці, Ганьківці, Вишнівку, Шевченкове, Рожневі Поля, Зібранівку, Тростянець, Троїцю, Рудники та Іллінці, а 2020-го до неї долучилися, сформувавши нову громаду, села Борщів, Борщівська Турка, Хлібичин, Балинці, Бучачки, Трофанівка, Тулуків і Келихів.
Громади сіл Борщева, Балинців і Тулукова до об’єднання вирізнялися тим, що були заможними, самодостатніми і мали добрі доходи в межах чотирьох –п’яти мільйонів гривень щороку переважно через акцизний збір – на територіях цих громад розташовані АЗС. Тож вони й не поспішали об’єднуватися. Поки був Снятинський район, то районна мережа бюджетних установ була на утриманні снятинської влади. А означені села змогли зробити чимало добрих господарських справ на своїх територіях. Як взірець цих справ – дороги в Тулукові, Келихові й Борщеві. А ще громада Тулукова отримала новий дошкільний навчальний заклад, дорогий, гарний, добротний і сучасний. Також до виборів 2020 року у Келихові відремонтували й відкрили навчально-виховний заклад, а в Хлібичині Борщівської сільської ради з допомогою агровиробників і бюджетного фінансування було проведено ґрунтовні ремонтні роботи в клубі, бібліотеці, ФАПі.
Як на мене, то сьогодні наша громада за станом господарювання є середньою і, звичайно, не може рівнятися з Ямницькою, Брошнів-Осадською, Коломийською чи іншими тотожними ТГ. Та водночас ми маємо виконання бюджету.
– До речі, а який об’єднаний бюджет громади?
– Його обсяги перевищують 140 млн грн. Але це сума, яка забезпечує поточне утримання всіх наших бюджетних установ та часткову фінансову підтримку комбінату комунальних підприємств. Робити, наприклад, якісь великі капіталовкладення ми наразі не маємо можливості. Тому у виконавчому апараті створили відділи, які сприяли б залученню інвестицій, зокрема відділ проєктного менеджменту. Працівники цієї структури повинні займатися написанням ґрантових проєктів і залученням фінансових ресурсів із різних джерел.
Оскільки наша громада має сільськогосподарський профіль, то працюватимемо із земельними ресурсами, щоб одержати відповідні доходи, і, звичайно, з платниками податків на доходи фізичних осіб, які зобов’язані їх сплачувати в межах території нашої громади. Поки що робимо перші кроки для зміцнення нашого виконавчого апарату, добираємо необхідні кадри на посади керівників і так вибудовуємо певну управлінську вертикаль. На всі напрями приймаємо людей на основі конкурсного відбору. Зокрема, у відділи освіти, соціального захисту населення, архітектури, просторового планування, містобудування, капітального будівництва, земельних відносин та ін. Ми доукомплектували центр надання адміністративних послуг, який досі не працював належно. У його штаті були спеціалісти, а не адміністратори, вони не мали права надавати адмінпослуги. Тож ми перебудували цю роботу, залучивши нових людей – фахових адміністраторів. Але для цього знадобився відповідний час. І вже з наступного півріччя в об’єднаній громаді працюватиме повноцінний ЦНАП, як і належить.
– Чи передбачено віддалені робочі місця для надання адмінпослуг, бо ж, погодьтеся, що понад два десятки сіл – чимала територія й обсяги роботи?
– Сіл багато, але відстані до Заболотова невеликі – до десяти кілометрів. Віддалені робочі місця передбачено, але ставку ми робимо на головний офіс ЦНАПу в селищі Заболотові і відповідно його зміцнюємо. Зважаючи на те, що громади мають добрий доступ до адміністративного центру, у майбутньому, думаю, працюватимемо саме зі ставкою на головний офіс. Як і працюють у більшості інших громад.
– Але, на відміну від тієї ж більшості, Ви, наприклад, вирішили у Заболотівській громаді не запроваджувати означеного творцями реформ інституту старост?
– За чинним законодавством України, старости не наділені функціями колишніх сільських голів. На мою думку, старости – то невдала спроба заміни сільських голів. Тому що старости головно мають функції представницькі чи діловодні, але без господарських обов’язків. Нам видається, що в територіальній громаді треба підсилювати комунальні служби. Адже в кожному селі люди потребують як упорядкованих доріг, так і ладу в усьому, якісних послуг, зокрема з вуличного освітлення тощо. Тож ми вирішили не запроваджувати інституту з десяти старост, а заощадити кошти на їх утримання, а це понад два з половиною мільйони гривень. Бо ж у старост солідні посадові оклади, а обов’язки – мінімальні. Можливо, з часом і в нас будуть старости, але сьогодні ми зуміли в селах так вибудувати роботу, що їхні функції здебільшого виконують діловоди. Маємо також заступницю голови з адміністративних послуг, яка згідно з графіком працює в кожному селі з діловодами і має відповідні обов’язки працювати з заповітами чи різноманітними довідками і т. д. А також кожен із населених пунктів у виконкомі має свого представника – жителя села. Це і засіб донесення інформації про ті чи інші проблеми, і зворотний зв’язок із виконавчим комітетом.
– Обмеження старост у повноваженнях – це законодавче недопрацювання? Чи може щось змінитися?
– Так вирішив законодавець в Україні, наділивши старост простими обов’язками. Так проголосувала Верховна Рада, і ми повинні до цього звикати. Але наразі у нашій громаді даємо собі раду і без старост. І це працює.
– Чи Ви зверталися кудись із проблемою такої обділеності старост у повноваженнях? Чи Вас, може, не почули?
– Своє бачення ми оприлюднювали публічно через ЗМІ і також доносили до профільного парламентського комітету. Але законодавець означені речі бачить по-своєму. Якщо знизу голос не доходить догори, то це означає, що з центральною владою немає належної комунікації. Та, очевидно, у тому й перевага місцевого самоврядування, що ми можемо господарювати самостійно і на власний розсуд, даючи громаді той результат, на який люди очікують. Якщо законодавство не забороняє так працювати, то свої методи ми будемо випробовувати на практиці. Виправдають себе – продовжимо, а не виправдають – повернемося до моделі, яка є у всій державі. Але наразі у форматі нашої громади старост не потрібно. Є й інша причина. За законом, кандидатуру старост схвалюють депутати селищної ради за поданням голови. А депутати – представники політичних партій, які лобіюють свої інтереси. Тож виходить, що голова не завжди може провести ту чи іншу кандидатуру, яка виражала б його інтереси. Люди ж хочуть, щоб кандидатури уособлювали інтереси громад, а не партій чи голови. Тож точиться природна трикутна боротьба між партіями, головою і громадами сіл. Та навіть в одному селі не просто вибрати старосту, який влаштовував би всю громаду й водночас був фаховим управлінцем.
Заболотівська громада входить до Асоціації міст України, тісно співпрацює з її Івано-Франківським регіональним відділенням в особі її виконавчого директора Юря Стефанчука. Тож коли ми на сесії приймали відповідне рішення, то звідти делегували до нас експерта, який виступав перед депутатами. Асоціація з нашими аргументами погодилася. Можна сказати, що підтримка була. З їх допомогою і роз’ясненнями було донесено до депутатів і громадськості наш посил. Якби старост законодавчо було наділено правом вирішувати господарські питання на території сіл і вони мали для того ресурси, то нам було б легше. Але ж цього нема. Тож ми пішли, як уже казав, шляхом зміцнення комунальних служб, щоб у кожному селі був інспектор із упорядкування. Нам доцільніше утримувати фахівця, котрий займатиметься безпосередньо впорядкуванням у селі, ніж мати там керівника, який для того не матиме ресурсу. А розширювати кількість адмінперсоналу? Не думаю, що це правильно. Треба робити те, на що очікують люди в громадах.
– Але ж можливі законодавчі зміни?
– Звісно, у нашій державі можливо все. Можуть внести зміни. Процес потребує вдосконалення. І тільки життя покаже, де і що треба виправити. У кожній громаді господарюють по-своєму і розв’язують проблеми також. На мою думку, старост потрібно довантажувати та інтегрувати в господарську роботу. А мати просто адмінпредставника у громаді – недостатньо.
– Від чого сьогодні, образно кажучи, найбільше болить голова в голови?
– Я до виконання своїх посадових обов’язків приступив 27 листопада 2020 року. І довелося дуже швидко включатися в життя громади. Наша громада – по-своєму хороша. Але те, що мені впало тоді на плечі, можу оцінити як дуже серйозну вагу і відповідальність. Громада перебувала, образно кажучи, в розібраному стані, тому що на керівних посадах бракувало кваліфікованих людей, в апаратній роботі потрібно було налагоджувати чимало моментів, у комунальній службі, яка ледь жевріла, існувало чимало невирішених питань і т. д. Ми починали з «мінусів» – понад 2,7 млн грн недовиконання бюджету. Також мали серйозні проблеми в системі водопостачання і водовідведення. А про стан доріг годі й казати.
Та ми й із такої ситуації вийшли з гідністю і з честю пройшли зимовий період. Потрібно ще багато відрегулювати в питаннях оренди землі й майна, у містобудівній справі, в земельних відносинах. Складнощів дуже багато. А найбільше людей турбує стан доріг. Ситуація така, що для її вирішення навіть п’яти років замало. На жаль, складно достукатися в дорожні служби. Все впирається у брак коштів. Не завжди нас чують і бачать. Може, з об’єктивних причин, а може, й ні. Ми хотіли б, щоб за п’ять років стан доріг став кращим. Як мінімум – на відтинку від села Трофанівки до села Тростянця дороги «Озеряни – Кути» чи від Тулукова до Ганьківців на автошляху «Тулуків – Стецева» і т. д. Є проблема й із об’їзною дорогою в Заболотові, яку не ремонтували роками. Та й у самих населених пунктах вулиці здебільшого ґрунтові, вибоїсті, а вирівнювати їх нема чим.
Дуже багато проблем виникає із захистом сіл від повеневих загроз із боку річки Прут. Словом, не бракує господарських питань, які потрібно вирішувати. Люди ж не питають, що й кому належить, а питають голову за конкретні результати.
– Звідки черпаєте життєвий і керівний позитив у роботі?
– Робота селищного голови – то прямий контакт із людьми, щоденні зустрічі й розмови. Потрібно мати велике терпіння, відповідне виховання і склад характеру, щоб давати всьому раду. Для мене це новий досвід, який мав би загартувати. Але є віра, що за п’ять років ми зробимо багато добрих справ. Бо, крім ворогів і недоброзичливців, є багато порядних людей – їх значно більше, які щодень підкладають плече допомоги. У тому сила громади. Люди хочуть відкритої і чесної влади. Ми перебудовуємо стиль управління з колишнього, який тут був, на стиль, відкритий до людей. І люди цінують це. В цьому і є моє джерело натхнення. Я не маю права втратити довіру, тож попри всі труднощі чиню так, як обіцяв. Дива ми не сотворимо, але щодня робимо добрі й правильні кроки, щоби ставало краще і впадала в око відмінність між тим, що було «до», й тим, що маємо «після». Треба молитися, і Бог нам однозначно допоможе в щоденній праці.
– І я цього ж бажаю Заболотівській територіальній громаді.
