Своїм новим виданням «Жінка: многосутність душі» – унікальним за задумом і втіленням фотоальбомом, який побачив світ у видавництві «ЯРИНА» Івано-Франківська, Василь ЛЕСІВ нагадав шанувальникам своїх творчих нажитків, що писана скриня збережених ним народних скарбів тримається не на трьох, а на чотирьох китах – окрім журналістики, письменства й етнографії, ще й на фотомистецтві. Серед тих, кого авторові вдалося переконати у доцільності свого амбітного задуму – навіть попри «скептицизм і натяки на абсурдну романтику» деяких колег та «наперекір непевностям і сумнівам», щонайперше були фотомитці Василь Ганущак і Тарас Лесів, художниця і дизайнерка-оформлювачка Ганна Лесів, редактор Йосип Карпів, фахівець з художньо-комп’ютерної справи Андрій Слубський, а також наукові консультанти – світлої пам’яті науковець й етнограф Михайло Паньків, мистецтвознавець Мирослав Аронець та заслужений художник України Василь Корпанюк.

В. Лесів у передмові «Склика надія раду протиріч» пише: «…До дії спонукала підсвідома, творча жадоба зафіксувати у світлинах тривку сув’язь багатогранних жіночих виразів, що віддзеркалюють життя, де повсякчас, відповідно до середовища та емоційних чинників були, є і будуть подив, зваба, любов, смуток, розпука, замирення, благодать… І що найважливіше, в множині психологічних станів повинна бути сутнісна ознака українського жіночого єства, такого чутливо-болісного, скрадливо-утаємниченого, але обов’язково опроміненого Силою Духу. Прагнулось, щоб світлини милували око і торкали серце, спонукали до розмислів про мудрість предків, які у всі часи возвеличували культ жінки у глині, камені, дереві, утверджуючи її родове начало…».

…Нас із В. Лесівим, на жаль, тільки недавно звела докупи наша багатолітня журналістська праця. Але бачимося ми зрідка, а ще рідше – чуємося. Тож Василів дзвінок на початку липня – по Петрі я сприйняв за велику честь – хочу на цьому наголосити саме у статті, бо добре знаю, що той чоловік закрив би мені рота, якби у часі бесіди відчув бодай хоч натяк на хвальбу. Отож Василь запропонував зустрітися і побалакати. Здибалися і вперше наодинці смачно наспілкувалися. А оповідач з Лесіва ще той – як по писаному, від серця, замилувано і талановито, можна оповідання чи бувальщини з натури писати. Оповідав й оповідав…

Думаю, що саме ці півтори години відвертого спілкування, а радше – неспинного Василевого словопливу, відкрили мені очі на неповторність і водночас рутинність його трирічної праці над фоторозлунням – так автор означає свій фотоальбом – «Жінка: многосутність душі». Феномен книжки В. Лесіва, на мій погляд, не у бажанні через фотоштрихи до портрета жінки розкрити культурну спадщину покутського краю – у багатстві вишивки, ткацтва чи інших обрядодій, бо такий прийом вже не дивовижа, а через виразність і багатоликість жіночих емоцій та многосутність душі показати етнічну неповторність і мистецьку вартість самобутньої народної скарбниці.

Для палітри фотообразів з натури автор обрав не фахову і вишколену фотомодель, а свою землячку – молоду і вродливу жінку з села Колінці на Тлумаччині медсестру Мирославу Яковець. У кількох фотосюжетах альбому в розділі «Родинний спадок із писаної скрині», де презентуються давні покутські вишивані сорочки, залучено, крім Мирослави, й Ганну Лесів. Всі фотосцени – постановні, тож за ними – велика і складна праця автора та інших учасників мистецького проєкту на теренах покутських сіл Колінців і Гринівців.

У фотоальбомі представлено п’ять стрижневих розділів: «Поміж відчуження вертаємось до себе», «Голосить відчай прощенням душі», «Вростає намір у суть бажань», «Родинний спадок із писаної скрині» та «Покуття у розлуччі свят, обрядів, звичаїв», які насичені майже трьома сотнями світлин М. Яковець. Фотороботи вражають і кількісно, і якісно. Кожна з них – неповторний відбиток жіночих емоцій. А у «Витязі зі свідоцтва закономірності» В. Лесів означив низку наголосів, чи штрихів з творчої метрики Мирослави, які додали їй у роботі «творчої певності та спроможності»«…Серія світлин, на яких вона в покутській ноші в історико-культурологічному часописі «Ямгорів» (Городенка, 2008), де редактором краєзнавець Володимир Никифорук; представлення у періодичних виданнях «Злагода», «Галичина», «Вечірній Івано-Франківськ» та в понад десяти народознавчих сюжетах кишенькових календарів на 2008 – 2011 роки; добірці тематичних фотографій, що восени 2009 року стала основою обласної виставки, яка була першим оприлюдненням амбітного фоторозлуння «Жінка: многосутність душі». Там представлено понад сотню психологічних фотообразів як суто портретного жанру, так і сюжетних, в основу яких ліг етнічний акцент, виражений як в одязі й головних уборах, нашийних прикрасах (коралях, зґардах, силянках з бісеру), так і в певних обрядових атрибутах та речах господарського побуту, інтер’єру давнього покутського житла. Творчі можливості Мирослави Яковець засвідчують також дві народознавчі програми обласного телебачення «Галичина» з її участю. А художньо-публіцистичну відеострічку «У дзеркалі небес» на ХІІ Всеукраїнському фестивалі «Калинові острови» (2008) у номінації «Душі невичерпна криниця» відзначено дипломом за друге місце. Поетична містерія «Вінкоплин» (Іванокупальське обрядодійство у покутському селі Підвербці, що на Дністрі) теж дипломована. Не менш цікавим за образним втіленням є і телесюжет «Спаса», побудований на світлинах, пов’язаних з галицькою традицією освячення дарів поля і саду (телецикл «Треби»). Ці ж тематичні програми свого часу транслювалися як в Україні, так і в Європі…».

Многосутність жіночої душі ще не означає можливості вичерпного її пізнання навіть через посередництво тисяч світлин, тому що ота многосутність ще й нескінченно багатолика. Але навіть одна і та сама емоція в кожної жінки неповторна, як і етнічні акценти її психологічного вияву в Покутті, Гуцульщині, Бойківщині чи Опіллі. Тож, на моє переконання, такі фотомиттєвості є етнопсихологічними знаками чи відбитками часу.

Автор видання не багатослівний, але глибокослівний – коментарі чи підписи-приповідки, які супроводжують фотосюжети, дуже змістовні. Таке враження, що В. Лесів ненав’язливо залишає нас на самоті зі своїми враженнями – без «поводиря» і дає можливість відчути емоції на світлинах, насититися й насмакуватися ними та зануритися у роздуми. Відзначу модерність дизайну і художнього оформлення видання, композиційну цілісність і просторову перспективу сторінок, природність фарбоподілу, а відтак й актуальну доречність представленого резюме англійською мовою. Все зроблено потужно й поважно – книжка варта захоплення найвибагливіших книгогурманів і подивування етнографів.

Гортаючи фотоальбом «Жінка: многосутність душі», я не раз торопів від усвідомлення, що такий задум – торкнутися світлотінню до многосутності душі жінки-покутянки у часі обрядових і звичаєвих дійств, щонайперше повинен був народитися з любові до вітцівщини, виколисатися і дозріти у думках чи серці його рушія Василя Лесіва – гідного подиву працелюба й оберега народних скарбів Покуття.