Рожнятівське районне літературне об’єднання «Ґорґани», яке упродовж п’яти років працює при центральній районній бібліотеці, на наш погляд, нині одне з найбільш плідних творчих згромаджень такого формату на Прикарпатті. Попри багаторічний шлях у літературному просторі краю – як за часів радянщини, так і незалежності України, саме цього року «ґорґанівці» відзначили 5-річчя з часу відновлення своєї спілки. Очолює об’єднання знаний поет Любомир Михайлів, а партії перших скрипок у рожнятівському літературному оркестрі виконують також відомі поетеси Леся Шмигельська, Наталя Данилюк, Ольга Парадовська та ін. Сьогодні відомий прикарпатський письменник, краєзнавець, журналіст і громадський діяч Любомир МИХАЙЛІВ – в гостях у «Літературної світлиці» нашого часопису. А стрижнева тема розмови – про шлях «Ґорґан» від літстудії при районній газеті у радянські часи до сучасного літературного об’єднання.
– Любомире Львовичу, 2020-й для представників літоб’єднання особливий: минуло п’ять років з часу відновлення роботи цієї творчої спільноти. То які вони, сучасні «Ґорґани»?
– Щонайперше я б відзначив наші здобутки – навіть не за 2020-й, а загалом за ті п’ять років. Сучасне літоб’єднання є продовжувачем традицій колишньої літстудії, яка ще у 70-х роках минулого століття діяла при районній газеті «Нові горизонти» (нині «Новини Підгір’я». – І. Л.) і мала на меті допомагати творчим людям. Студія працювала успішно і мала свої набутки та хороші перспективи. Вона є своєрідним корінням сьогоднішнього літоб’єднання «Ґорґани», яке відновило діяльність 15 листопада 2015 року. На першому засіданні було вісім чи десять осіб. Ініціаторами були ми з Лесею Шмигельською, колишні літстудійці. Серед тих, хто п’ять років тому разом з нами активно відновлював літстудію «Ґорґани», була і Ольга Парадовська із Лецівки. Також ми залучили поетесу Наталю Данилюк із Перегінська, яка на той час вже мала першу збірку поезій, Світлану Діденко з Рожнятова, о. Дмитра Халуса з Берлогів, Володимира Кондура та Любу Василечко із Ціневи.
Хочу наголосити, що наше літоб’єднання стало не лише школою майстерності, а й школою відкриття нових талантів. Отож згодом до роботи долучилися поетеси Ольга Мацьків із Ціневи, Наталя Кривун з Ясеня, Мар’яна Король із Перегінська... Минулі п’ять років були дуже успішними для «ґорґанівців». Ми видали чотири колективні збірки творів «Карпатська симфонія», ще й кожен зокрема мав поважні творчі набутки. Скажімо, власну книжку видала талановита поетеса з Перегінська Богдана Пілецька. Велику роль відіграє і той фактор, що ми маємо на кого рівнятися. Літературне об’єднання було належно представлено в одному з номерів журналу «Дніпро». Там опубліковано твори представників творчої спільноти і добрі відгуки про об’єднання. «Горґанівці» дуже активні в літературному житті не лише Прикарпаття, а й загалом України, їх відзначено різноманітними нагородами, вони переможці численних літературних конкурсів, лауреати мистецьких форумів тощо. Я вважаю, що за п’ять років ми відкрили на Рожнятівщині нову літературну епоху.
– Виглядає, що «Ґорґани» передусім – поетичні? Адже серед їх лідерів головно поети...
– І так, і не зовсім. Я б краще назвав «Ґорґани» багатоголосими. Адже більшість поетів нашого літературного об’єднання творять і художню прозу. Є й у мене книжка «малої прози» «Зазимки», є прозові твори у поетів Лесі Шмигельської, Ольги Парадовської, Наталі Кривун, Володимира Кондура. А чому переважає поезія? Тому що цей жанр дуже динамічний, мобільний, презентабельний і публічний. Проза ж буває різною – важкою, широкою, розгалуженою. Вона вимагає відстоювання в часі і випробування часом. Проза – це картини життя, у ній менше лірики, а більше правди й болю. Тож ми творці художнього слова, які можуть працювати в різних жанрах. Просто потрібне бажання і потужні емоційні поштовхи. Серед «ґорґанівців» є як письменники старшої плеяди, так і молоді автори. Ми всі – як ті кам’яні розсипи на вершинах гір, що виблискують своїми гранями і кольорами.
– Нині по-різному ставляться до літературних згромаджень, спілок, студій тощо. Одні вважають їх пережитками радянщини чи обмеженням для творчості, інші – кузнею майстерності…
– Об’єднання творчих людей – об’єктивний, закономірний і потрібний процес. Самому дуже важко торувати собі шлях у літературу. У творчих згромадженнях можна почути слушну, а головне, щиру пораду. У колективі творчих людей, в атмосфері сприяння людина визріває. Я досвідчений літератор, але ніколи не цураюся належної поради чи підказки. Прислухаюся до думок своїх колег по перу – Лесі Шмигельської чи Наталі Данилюк.
Нині у нас четверо членів Національної спілки письменників. Стали членкинями НСПУ поетеси Наталя Данилюк і Ольга Парадовська. Це успіх.
– Сам пишу, сам редагую, сам коректую, сам організовую позитивні відгуки... Скажіть, будь ласка, звідкіля такі віяння серед частини літераторів? Від безгрошів’я, браку таланту, амбіцій?
– Є різні причини для сповідування такої філософії в літературі. До такого, наприклад, може спонукати зарозумілість, коли автор вважає свою оцінку якості власної творчості єдино правильною. Інші нікому не довіряють свої твори для огляду чи редагування. Є й такі, які сповідують філософію «сам п’ю, сам гуляю…» через відчуття слабини рівня своєї творчості, страх перед критикою. Якось мав нагоду стикнутися і з таким... На мої думку і переконання, вихід книжки можна порівняти з випіканням хлібини. Щоб вона з’явилася на столі, має пройти кілька важливих етапів. Свого часу я працював у відомому видавництві «Карпати» в Ужгороді, тож знаю, що вихід книжки у світ – дуже кропіткий процес. Над нею працюють редактор, старший редактор, завредакцією, головний редактор, директор видавництва. Аж відтак друкують. А коли до народження книжки причетна одна людина, на мою думку, то хибний шлях.
– А яка, на Ваш погляд, у сучасному письменстві роль літературної критики? Бо і тут думки кардинально різняться навіть серед відомих авторів...
– Літературна критика є органічною складовою літератури, як поезія, проза чи драматургія. І відсутність чи слабкість одного з означених сегментів обов’язково позначиться на якості літературного процесу загалом. Вважаю, що літературна критика потрібна. І не лише для того, щоб підносити авторів чи аналізувати літературний процес, а й для зростання майстерності письменників, розуміння свого місця і ролі в літературному просторі, для орієнтації в русі і перспективі. Останнім часом літературна критика в українському письменстві мінімізувала свою роль, матеріалів обмаль. Ті, що є, або замовні, або необ’єктивні. А в літературній критиці найголовніше – об’єктивність. Для автора твору важливі не лише позитивні відгуки, йому треба знати й недоліки. Суцільні хвальба чи критиканство жодної користі літературі не принесуть. А літературна критика повинна сприяти розвитку літератури.
– Більшість літературних згромаджень нині працюють при бібліотеках. Проте думки про роль сучасних книгозбірень дуже контроверсійні: одні заперечують їх доцільність, інші вважають осередками культурного життя. Ба більше, деякі недалекі керівники райдержадміністрацій у час карантину скорочують зарплати працівників бібліотек, тому що вони, мовляв, недопрацьовують без читачів... Що думаєте з цього приводу?
– Сучасні бібліотеки, і наша Рожнятівська ЦРБ зокрема, вже давно стали центрами культурного життя у селах чи містах. Бібліотека – дзеркало літературного процесу, скарбівня мудрості віків, епох і народів, духовний спадок і коріння. Наголошую: бібліотеки потрібні. І вважаю неправильним, що в часі карантину магазини працюють, а бібліотеки – ні. Хто таке бачив, щоб позакривати бібліотеки? А у форматі онлайн, до речі, ще важче працювати, ніж наживо.
– Цей рік «ґорґанівці» завершують яскравим акордом – четвертою збіркою творів «Карпатська симфонія», презентація якої відбулася просто неба в одному із зелених куточків Рожнятова. У чому самобутність цього колективного видання?
– Порівняно з попередніми, ця збірка найбільш розлога і містить твори 21-го представника літоб’єднання і ще вісьмох гостей. Вирізняється зрілим словом, хорошою якістю творів. «Карпатська симфонія» – це рясний сніп літературного ужинку «Ґорґан» і свідчення, що за п’ять років представники творчої спільноти відчутно зросли у своїй майстерності, дозріли як майстри слова. Кожен із авторів по-своєму цікавий і самобутній, а разом – неповторний оркестр, довершена симфонія слова.
