Поет Володимир Кондур – уродженець і житель села Ціневи на Рожнятівщині, художник, краєзнавець, письменник. Митець слова представляє одне з найбільш дієвих письменницьких згромаджень Прикарпаття – Рожнятівське районне літературне об’єднання «Ґорґани», яке очолює член національних спілок письменників і краєзнавців поет Любомир Михайлів.
Презентації дебютної книжки Володимира Кондура «Босоногі вірші», про що свого часу вже писала «Галичина», вже відбулися цьогоріч у бібліотечній світлиці рідного села Ціневи та Рожнятівській ЦРБ. Попри те що «Босоногі вірші» – перша збірка автора, та її вихід став не лише пробою пера, а передусім гідним творчим засівом Володимира Кондура як поета.
Представлення книжки у «Галичині», яке зорганізував Івано-Франківський міжрегіональний поетичний клуб «Об’єднані словом» на чолі з Лесею Геник, лише підтвердило наші міркування, що «Босоногі вірші» – «дорослі» вірші. І не лише тому, що вихід книжки збігся із 60-річчям автора, а передусім – через її внутрішній зміст, суголосний з мовою серця.
– Я думаю, що ця збірка – не завершення, а засів, початок – буде ще продовження. А поезія у мені живе вже майже сорок років, бо перший вірш я написав десятирічним. Я ніколи не писав для себе – завжди для когось. Проте не сподівався, що колись мої твори вийдуть окремою книжкою. Просто душа потребувала, бажала – і я писав. До своєї творчості я ставлюся дуже самокритично. Книжка спочатку мала назву «Босоноге дитинство». Бо у нашого покоління таким воно й було. Але моя донька Надія порадила назвати збірку «Босоногі вірші». Так і сталося. Бо ця назва і мого життя торкається, і власне поезій, які ще не досконалі.
…До першої книжки Володимира Кондура увійшли поетичні твори різних років, як кажуть, без їх сучасного «причісування». Тож рівень їхньої майстерності різний. У «Босоногих віршах» сім розділів, які й вибудовують її тематичну канву: муза, життя, мудрість, війна, любов, присвяти, обжинки.
Потроху осінь повниться колоссям,
І буйна зелень жухне за вікном.
Дощами пахнуть літні вечори.
Щось адресату жовтий лист доносить,
А ясен спокою у вітру просить,
Щоб не згубити крону до весни.
А ти кричиш: «Царице, зачекай!
Можливо, ще не все мені вдалося!
Не все зробив, недолюбив, недокохав!..»
І лиш Всевишній знає, чи почула осінь.
Структурна концепція книжки дуже виважена і вдала – від її цікавої і несподіваної назви, передмови Любомира Михайліва, літературного редагування Наталі Данилюк, художнього прочитання та дизайну Надії Кондур і до змістової палітри. Свого роду «родинним «іконостасом» означив «Босоногі вірші Володимира Кондура присутній на презентації голова обласного осередку НСПУ Євген Баран.
А член НСПУ поет Богдан Томенчук зазначив, що поетичні твори автора дебютної книжки «відтворюють його душу», і слушно, на мій погляд, порадив Володимиру Кондуру, образно кажучи, у подальшому «пропускати свої вірші через млин», щоб зоставалися тільки добірні зерна.
Прослідковуючи упродовж останніх років становлення Володимира Кондура як поета, знаючи його як автора поетичного гумору і аналізуючи його творчість, можу без перебільшення, що прихід автора у письменство як поета-лірика став доброю несподіванкою.
