Від 5 до 14 серпня тривала XVII Міжнародна десятиденна проща родин мігрантів та всіх охочих із Самбора на Львівщині до Духовного марійського центру «Зарваниця» на Тернопіллі. Паломництво, яке традиційно відбувається під патронатом Пасторально-Міграційного відділу (ПМВ) УГКЦ на чолі з владикою Степаном Сусом та духовним провідництвом священника Київської архієпархії УГКЦ о. Антона Бориса, було започатковане світлої пам’яті о. Василем Поточняком.

Через реалії війни цьогорічне паломництво, відоме передусім як міжнародна проща родин трудових мігрантів, уже втретє вимушено відбувалося в дистанційному форматі. Але починалася проща наживо – Святою Архієрейською Літургією у церкві Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Самбора, яку 5 серпня у часі прочанського згромадження очолив куріальний єпископ Києво-Галицького Верховного Архієпископства і титулярний єпископ Зигрісу – глава П-МВ УГКЦ владика Степан Сус. Відтак у перший день прощі відбулася молитовна вервиця прочан за Україну та її захисників, провадження Хресної Дороги стаціями біля катедрального храму Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ.

– Мені надзвичайно приємно, дорогі паломники, молитися разом з вами біля стіп чудотворної ікони Матері Божої Самбірської, – зазначив владика Степан СУС у своїй напутній проповіді учасникам паломництва. – Передаю вам найщиріші вітання і благословення від отця і глави нашої Церкви блаженнішого Святослава з нагоди початку нашої щорічної прощі родин мігрантів «Самбір–Зарваниця» – вже сімнадцятої. А тепер – уже й прощі не тільки трудових мігрантів, а й біженців, тимчасово переміщених осіб і всіх, кого війна примусила покинути свої домівки, кожного українця, хто переживає нині обставини війни. Просимо милосердя у Господа Бога і змилування над усіма нами.

Напевно, ми не сподівалися, що і цього року провадитимемо наше паломництво по-особливому, як і в період пандемії, коли старалися його звершити у різних форматах. Проте цього року провести прощу було ще складніше. Видається, що антикоронавірусні локдауни ніби готували нас до ще більш непередбачуваних викликів життя – реалій в умовах війни, коли не відомо, що нас чекатиме завтра зранку чи навіть сьогодні після Святої Літургії. Разом з Богородицею вирушаємо у паломництво і просимо заступництва, щоб Вона перебувала з нами не тільки десять днів, а й провадила усе життя. Попри всі виклики й обставини ми все ж таки провадимо цю прощу. Тому що здійснювати прощу – то не лише йти і це не лише дорога, а передусім це молитва, навики бути у спільній молитві, довіряти Богові всі свої прохання і питання, на які ще сьогодні ми не знайшли відповідей. У часі прощі маємо нагоду багато пережити і зрозуміти, відкритися Богові і навчитися годитися з Божою волею, знайти правильні відповіді на запитання: «Чому?», «Для чого?».

Євангельська історія, в якій Господь показує свою силу над злом, є для нас прикладом великої надії: яким би страшним не виглядало і грізним не було зло, як би не намагалося нищити людину і людські життя, не руйнувало світ навколо нас, якими ми з вами не почувалися б маленькими, безпорадними, безсилими, але зло довго не живе – приходить мить, коли воно себе знищує, а перед Божою силою взагалі стає нікчемним. Господь сильніший за зло і також допомагає нам його перемагати, допомагає долати немочі, недосконалості, дає нам силу і віру в те, що ми у своєму житті здатні подолати все погане. І навіть війну, в якій єдиною зброєю, яка допомагає нам вистояти, залишається молитва. Ніяка зброя без молитви не здатна перемогти зло, видимих і невидимих ворогів, без молитви не можемо бути стійкими, не можемо не піддаватися сумнівам, не боятися і бути впевненими навіть тоді, коли ворог хоче нас знищити і коли летять ракети, коли нам страшно.

Тільки з Богом ми все подолаємо і переможемо. Господи, помилуй нас. Господи, помилуй наших захисників, помилуй поранених наших воїнів і калік, родини мігрантів і біженців, які переживають прощу з перших днів війни. Ми шукаємо опори в Тобі, будь разом з нами і дай нам сили. Допоможи, Боже, перемогти диявола і бути собою. Почуй наші молитви, Господи, і помилуй тих, хто не вміє і не молиться за себе, огорни ласкою і благодаттю тих, для кого втеча від війни стала важкою прощею життя. Формат онлайн – то формат десятиденної молитви і довіри до Господа Бога, прохань і надій, що Він нас почує. Проща – це й час, коли Господь по-особливому діє у нашому житті. Господи, помилуй нас, Пресвята Богородице, будь з нами.

…Серед тих, хто безпосередньо своїм служінням як попередніми роками у форматі наживо, так і у форматі онлайн останнім часом докладає зусиль до організації і щоденного перебігу прощі «Самбір–Зарваниця» під духовним проводом о. Антона Бориса – чільниця паломницької спільноти Людмила Пушкар з Дрогобича та координатори з різних міст і сіл України.

– Зрозуміло, що після багатьох років прощі наживо теренами трьох областей – Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської – за три роки важко звикнути до прощі у форматі онлайн. Якийсь внутрішній протест таки відчувається, бо люди в часі найбільших бід завжди у молитовному поході творили для сіл і міст духовні обереги. Українці в часі війни хочуть спілкуватися з Богом, обіймати молитвами свої дороги, свідчити у громадах про Божу силу і нести людям надію.

За сімнадцять років існування прочанська спільнота «Самбір–Зарваниця» об’єднала тисячі українців. З благословення і згідно з декретом владики Степана Суса, цьогорічна проща під час війни відбувалась у режимі онлайн, який, зрозуміло, був ще жорсткіший, ніж у пандемію. Проте наша спільнота володіє належним ресурсом для провадження і в такому форматі, адже паломницькому сайту вже одинадцять років, є у нас і сторінки у фейсбуці та інстаграм. А владика С. Сус, який пообіцяв у часі пішого духовного походу після перемоги пройти десять днів разом з нами, тепер і в соціальних мережах дуже активний.

Цьогорічна проща родин мігрантів має ще одне велике випробування чи надзвичайну актуальність – через війну вимушеними мігрантами стали мільйони українців. Цю нову хвилю міграції можна вже називати «п’ятою» чи «воєнною». Тож підготовка до прощі тривала дуже відповідально. Було підготовлено відповідні відеозаписи вранішніх і вечірніх молитов, практикуємо і записи вервиць на кожен день, які роблять спільноти мігрантів у різних країнах і в Україні. Навіть мої рідні Клубівці долучалися. Використовуємо під час прощі і записи катехизм, які провадив світлої пам’яті о. Василь Поточняк, науки нашого духовного провідника о. Антона Бориса та інші духовні вправи і розважання священників. Словом, кожен день прощі у дистанційному форматі мав таку саму попередньо сформовану духовну і культурну програми, як і в паломництві наживо у попередні роки. Цьогорічна проща до Зарваниці відбулася під гаслом: «За перемогу і мир в Україні!». Серед представників нашої прочанської спільноти, які у попередні роки своїм служінням активно сприяли перебігу паломництва, є воїни, які тепер на передовій: Олег Любінецький, Роман Киницький, Володимир Балишин, Володимир Мошовський та ін. Маємо відповідальність обійняти своїми молитвами всіх захисників України та бути поряд з ними на духовному фронті. Захищаючи Україну, вони також переживають прощу до Бога.

…Час прощі у спільноті «Самбір–Зарваниця» – то час особливий, десять днів паломницького апостольства, наповнених молитвою, що сприяють внутрішній задумі і глибині розважань. Проща – добра нагода зустріти Бога у своєму житті і свідчити про Його присутність, чуда поправ та зцілень. А у час «воєнної хвилі» міграції українців, головно – після війни, духовний похід – наживо чи дистанційно – може стати одним із найефективніших шляхів чи способів психологічної реінтеграції та адаптації біженців і тимчасово переміщених осіб. Як свого часу проща стала дієвим способом повернення українських заробітчан в родини і суспільство «четвертої хвилі» української трудової міграції. Саме з цією метою 2006 року започаткував прощу «Самбір–Зарваниця» на той час пасторальний координатор українців греко-католиків в Італії, а згодом екзекутативний секретар Пасторально-Місійного відділу УГКЦ світлої пам’яті о. Василь Поточняк і був її першим духовним провідником. З цього приводу 2009 року він наголошував: «Продовжуючи спільний задум паломництва церковної спільноти українців з Болоньї (Італія) та «Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ», яким і надалі дякую за участь і безпосередню співорганізацію, новоутворений Синодом єпископів УГКЦ Пасторально-Місійний відділ (нині Пасторально-Міграційний відділ УГКЦ. – Авт.) бажає поєднати всі особисті та спільнотні зусилля у служінні нужденним і в Україні, і за кордоном...» А єпарх Івано-Франківський УГКЦ (тепер архієпископ і митрополит) владика Володимир Війтишин, зустрічаючи паломників на теренах Прикарпаття, означив прощу «Самбір–Зарваниця» як «вияв великої любові до Господа» і «основа живої Христової Церкви».