Жителі Хриплина, розташованого за кілька кілометрів від обласного центру на правобережжі ріки Бистриці Надвірнянської й підпорядкованого Івано-Франківській міській раді, у неділю відзначили День села – 583 роки з часу першої письмової згадки про нього. Головною і яскравою подією свята стало довгоочікуване відкриття у селі першої черги новозбудованої загальноосвітньої школи І-ІІ ст.

Жителі Хриплина, відомого як поселення з ХV століття, переконані: хто хоч раз побував тут, той неодмінно захоче приїхати сюди ще раз – зустрітися з його привітними та гостинними мешканцями, які безмежно люблять своє село, дбають про нього, не забувають свою славну історію і примножують його яскраве сьогодення. На думку сільського голови Романа Соколика, який обіймає посаду вже чотири роки, Хриплин зумів зберегти свої неповторне обличчя, самобутність, світопогляд і сьогодні є «безпечним і комфортним колом для життєдіяльності людей».

На відміну від інших навколишніх сіл, у Хриплині майже немає багатоквартирного житлового будівництва, а перевагу віддають індивідуальному… Чотири роки тому Роман Соколик серед першочергових своїх завдань як сільського голови означив три – будівництво дошкільного навчального закладу, школи і доріг. Отож День села – добрий час не лише для гулянь і розваг, а й для аналізу зробленого і невідкладного.

Роман СОКОЛИК, голова Хриплинської сільської ради:

– Не можна всі проблеми вирішити відразу чи давати громаді необґрунтовані обіцянки. Бо головне – не втратити довіру людей. Як відомо, осердям нашого села є «хриплинський промисловий вузол», недарма ж на гербі Хриплина зображено і потяг, і млин, і дубовий гай. А з часом станція Хриплин може стати і візиткою громади обласного центру. Місто ж розростається. Від Львівської залізниці, яка займає майже десяту частину сільської землі – 92 га, у бюджет Хриплина надходять кошти від сплати податку за землю і за нерухоме майно. 2016 року ми створили в селі добровільну пожежну дружину і забезпечили її необхідним обладнанням, тому що давньою проблемою для громади є загорання сухотрав’я й інші аналогічні ризики. Коли мене обрали на посаду сільського голови, то переді мною було три головні завдання – завершити будівництво дошкільного навчального закладу, першої черги школи і впорядкувати дороги. Розумієте, дорога в селі має двох балансоутримувачів – міську раду Івано-Франківська й облдержадміністрацію. Скажімо, за відтинок від села Чернієва до залізничного переїзду відповідає ОДА, а звідти й до села Микитинців – міськрада. Звичайно, ми також відповідаємо за стан доріг і відчуваємо невдоволення не лише хриплинців, а й чинних чи потенційних інвесторів.

– Як на мене, то Ви за чотири роки зробили чимало – виконали два найбільші завдання – завершили будівництво дитсадка і школи…

– А третє завдання – будівництво дороги – реалізували наразі на 50 відсотків. Бо збудували каналізаційну мережу уздовж усієї центральної дороги. Надіюся, що і з проблемою будівництва дороги ми впораємося. Я дуже вдячний міському голові Івано-Франківська Русланові Марцінківу за розуміння проблем Хриплина. Тож дорога буде капітально відремонтована. Вже провели тендер – підрядником стала відома фірма «ПБС». Ми готові навіть співфінансувати виготовлення проекту і для будівництва іншої частини дороги, підпорядкованої облдержадміністрації. Я переконаний, що через кілька років центральну вулицю Хриплина не можна буде впізнати. Бо ж торік ми разом з міськрадою ще й збудували водогін до центральної частини села. Чи не вчасно? Бо сьогодні і дитсадок, і школа мають централізоване водозабезпечення. Будемо каналізувати і маленькі сільські вулички.

– Романе Петровичу, стрижнем свята села у Хриплині стало відкриття нової школи, яка, кажуть, Ваша ровесниця?

– Так, відкриття першої черги новозбудованої школи у селі і справді стало найяскравішою подією до 583-річчя відзначення першої письмової згадки про Хриплин. На будівництві цієї школи вже виросли покоління хриплинців. Вона справді моя ровесниця. 32 роки тому будівельники викопали котлован і залишили. Чотири роки там діти грали у футбол, а взимку – у хокей. Згодом завезли і встановили блоки фундаменту, а через якийсь час – панельні плити перекриття. Тож знову діти мали де бавитися. Так тривало до 2004 чи 2005 року, коли знову почали будувати, а 2008-го звели стіни і перекрили дах.

Далі все зупинилося. 2016-го ми завершили встановлення металопластикових вікон, а вже з 2018-го на об’єкті розпочалися активні будівельні роботи. За два роки будівельники зробили те, що сьогодні побачила громада – модерну школу. Та одна справа – збудувати, а інша – належно обладнати всі приміщення школи за сучасними вимогами. Загалом школа розрахована на 350 учнів, тож тепер у ній може навчатися близько 250 дітей. А після завершення другої черги навчальний заклад розділимо на початкову школу й ЗШ. Додадуться 10 і 11 класи. Для громади дуже важливо, щоб добудували спортивну і актову зали. В одному із найдавніших приміщень школи – колишній хаті-читальні, де були два класи, майстерня для трудового навчання, зберігався спортивний інвентар тощо, плануємо заснувати музей села і школи. Почнемо з давніх світлин зі шкільного життя різних років, фотографій випускників і вчителів, шкільного начиння, краєзнавчих матеріалів і т. ін. Відвідини музею школярами слугуватиме патріотичному вихованню молоді, яке спонукатиме до прослави свого села, школи, відомих людей громади. Ми провели експертизу цієї будівлі. Маємо висновки, що можна робити реконструкцію.

– Будь ласка, означте внесок тих, хто будував школу у селі.

– Упродовж усього періоду її спорудження основним замовником будівництва навчального закладу у Хриплині виступала Івано-Франківська міська рада. Останніми ж роками – управління капітального будівництва міськвиконкому. А замовником дошкільного навчального закладу була Хриплинська сільська рада. Проте ми вирішили, що немає потреби змінювати замовника будівництва школи. Адже основний податок з доходів фізичних осіб, який надходить до бюджету Івано-Франківської міськради, також надходить і з нашої території – від підприємств, зареєстрованих у Хриплині.

Тож наша позиція така: нехай замовником буде міська рада, а ми візьмемо участь у співфінансуванні. Адже це наш великий соціальний об’єкт, який однозначно дуже потрібний селу. Тож упродовж трьох років – 2017, 2018 і 2019 – ми виділили із сільського бюджету відповідно 1,5 млн грн, 1,7 млн і 2 млн. А всього на будівництво школи витратили 11–12 млн. Ми дуже вдячні керівництву міської ради за вирішення нашої наболілої багаторічної проблеми.

Ми ж розуміємо, що у місті є багато шкіл і відповідно освітніх питань, які треба вирішувати. До цього багато жителів Хриплина возили дітей у міські школи, бо у сільській не було належних умов. А тепер картина зміниться – є і дошкільний навчальний заклад, і нова сучасна школа. А надалі школу добудуємо. Бо я вважаю, що освічені люди можуть розвивати село і сильна громада формується саме з освічених людей. Це важливий наголос, чому потрібно вкладати кошти в освіту.

– Чи не бракує в селі учнів?

– Торік у перший клас пішли 25 дітей із 34, решта вирішила навчатися у місті. Була ще гірша картина, коли із 30 дітей у хриплинську школу йшли 12, а 18 – у місто. Через якийсь час картина, сподіваюся, зміниться. Бо до будівництва дитсадка у селі хриплинці возили своїх дітей у місто, тож і у міські школи відтак записували дітей.

А ще обов’язково потрібна спортивна зала. Це дуже важливо для села. Бо тренажери на стадіоні чи біля адмінбудинку сільради проблеми не вирішать. Особливо взимку. Звісно, намагаємося хоч якось компенсувати необхідність спортзали. Тож в одному з приміщень сільради – після того, як виграли конкурс проектів та програм місцевого самоврядування міської ради, – ми облаштували спеціальну залу – встановили дзеркала, розфарбували стіни, замінили підлогу, створили всі умови, щоб діти мали можливість займатися танцями чи відвідувати спортивні секції. Так, молодь звертається і пропонує створити тренажерну залу, проте в селі немає жодного приміщення для цього. Тож є над чим працювати, і то дуже багато працювати.

– То що для Вас важить День села?

– Напевно, це любов до тих традицій, самобутності і неповторності, які є у нашому селі, до тих людей, які навколо мене у свята і будні. Попри різні світогляди і переконання. День села для мене – це і та річка, і ліс, які оточували з дитинства, і земля, на якій зростав, і батьківська хата… Мені дуже хочеться, щоб наше село ніколи не пасло задніх. Такі дати, на мій погляд, об’єднують громаду. Мрію, щоб сільські люди жили в комфортних умовах. Ми повинні відзначати День села. Це як день народження для кожної людини, як День Незалежності для України. А нова школа – найкращий подарунок для Хриплина.

…Хриплинська нова школа – як сонце, а кольори її стін додають навчальному закладові тепла й затишку. Двоповерхова будівля органічно постала в сільській інфраструктурі, тому що її зведено на просторій шкільній території й архітектурно мудро поєднано з корпусами старої школи. Зовні ніхто й не відрізнить, де нові приміщення, а де давні. Навчальні класи світлі, просторі, обладнані за всіма вимогами освітньої реформи.

Нова школа, яку очолює Роман Качмар, не постала на голому місці, адже освітянські традиції у селі давні й багаті. Громада добре пам’ятає колишніх директорів школи – Микиту Коцупера, Олександра Феданка, Петра Штундера, Івана Яціва, Надію Дерев’янко, Володимира Соколика, Івана Кокорудза, Галину Куницьку… А також учителів, які віддали дітям не один десяток років життя: Марію Луців, Євгенію Ісак, Стефанію Хомицьку, Надію Блаватну, Ольгу Гладку, Марію Вітовську, Тетяну Людкевич, Оксану Головату, Марію Гавриш, Надію Маланюк, Любов Колцун та ін.

Не одне покоління педагогів закладало ті освітянські підвалини, на яких зростає сучасна нова школа у Хриплині. Бо школа – то не лише комфортні і сучасні приміщення, а головно – вчителі і діти, які там живуть, навчають і навчаються.