30 вересня фасад Бурштинського ліцею №3 поповнився ще двома анотаційними дошками, що увічнюють пам'ять захисників Андрія Білоуса та Віталія Воронки, які віддали своє життя за незалежність України.

Андрій Білоус, який був випускником цього ліцею, зростав у його стінах, де колись мріяв про майбутнє. Звістка про початок повномасштабної війни застала його в Іспанії. І не роздумуючи, повернувся в Україну, щоб захистити свою сім’ю та родину. Отримавши повістку, 21 березня 2022 році – пішов на війну.

Служив головним сержантом – командиром зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного артилерійського дивізіону. Під час служби отримав звання старшого сержанта та був нагороджений хрестом 54 ОМБР. Виконуючи військовий обов’язок , в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 1 березня 2024 року в у Донецькій області.

Віталій Воронка родом із села Сівка-Войнилівська. Навчався там і зростав. Він теж залишив свій слід у цьому ліцеї, адже тут навчаються його діти. Рідні і знайомі знають Віталія як вихованого, доброго і спокійного, веселого і життєрадісного. Він був турботливим сином, поважав і любив батьків, надзвичайно любив сина Артура та донечку Ангелінку.

Віталій в армії не служив, але коли розпочалася повномасштабна війна він не міг стояти осторонь. Він хотів захищати Батьківщину, але більше 10 разів його відправляли додому після медкомісії. 13 лютого 2023 року його все-таки мобілізували. У лавах ЗСУ боєць служив стрільцем 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. На службі він проявив добрі військові навички, знання і вміння. Після проходження військової підготовки Віталія відправили для подальшого проходження військової служби до м. Бахмут, де точилися запеклі бої, там він рятував поранених побратимів з поля бою. 4 травня 2023 року в ході бойових дій поблизу Бахмута Донецької області на 41 році життя Віталій загинув. Він отримав поранення несумісні з життям. Його побратими розповіли, що це поранення він отримав у спину, коли евакуйовував пораненого з поля бою. Свій обов’язок парамедика він виконав до кінця.

«Ці меморіальні дошки – не лише знак пам'яті, але й символ незламності духу, жертовності та нашого обов'язку перед тими, хто віддав найцінніше – своє життя за Україну. Герої не вмирають, їхні імена житимуть вічно в наших серцях і на стінах навчальних закладів, які вони захищали», - повідомили в Бурштинській міській раді.

Приєднуйтесь до нашого каналу в Телеграмі та сторінки у Фейсбуці, щоб дізнаватись про найважливіші новини.