Й свою спасать свободу, світе, час
Невже війни вогонь чи це лиш сниться?..
Й німіють ще не мовлені слова.
Та згусток волі нашої – мов криця:
Колони вражих танків розбива.
З молитвою, із вірою Христа
Боронимо світання України.
Ми нелюдів орду здолаєм, так! –
Й міста відродим, що лежать в руїнах.
Та ще запеклі з ворогом бої,
Аж сполохи кривавляться над краєм.
Агресор за поразки мстить свої –
Дітей вкраїнських бомбами вбиває.
О світе прагматичний! Наше небо,
Благаєм, заслони від бомб, ракет.
Ми у тривозі всі також за тебе:
Й сам ризикуєш увійти в піке.
А щоб вогнем не обпалило вас
І не вмивались матері сльозами,
Й свою спасать свободу, світе, час, –
Щитом закрий же небеса над нами!
11.03. 2022 р.
Над Маріуполем – рашистські «круки»…
Марії місто – гордий Маріуполь…
Тепер твоя стікає в море кров.
А я згадав блакитний неба купол,
З дитячим сміхом лагідний Азов.
Там літеплом живлющим пружні хвилі
У морі тіло пестили й моє…
Вервечка згадок тих, що серцю милі,
Заснути вже до ранку не дає.
У захваті був: «Ваше місто – красень!..».
Та інтернет до тями поверта:
Скрізь – глибоченні вирви від фугасів,
Воронки від снарядів тут і там…
Взяв, Маріуполю, тебе в облогу,
Щоб голодом і холодом зморить,
Сам біс. Він кинув виклик світу й Богу –
Вбив тисячі жінок, дітей, старих.
Не чайки білі вже над містом мирним –
Рашистські «круки» в небі голубім.
В сльозі пречистій розпачем безмірний
Відбився, Маріуполю, твій біль.
Чим зміряти жахіть війни хвилини,
Дитини ляк, що в мами на руках,
Трагедію смертей малят невинних,
Яких хоронять просто у дворах?
Чим зміряти страждання, що Вкраїні
Злий каїн заподіяв – сучий «брат»?
Я чую знов квиління те чаїне
Із берега, де хвилі б’ють в набат.
А «русскій мір» – загнилий, пранцюватий –
Свої нові «побєди» прославля:
У випалену землю «закатати»
Всіх нас заміривсь – навіть немовлят.
Цей «русскій мір»… Оскал звірячий в нього,
Та зуби кодло нелюдів злама.
В живих і мертвих, у святого Бога
Прощення вже нема йому. Нема.
13.03.2022 р.
Нам пережить «свою» війну судилось…
В столітті двадцять першому війну
Серед Європи розпалити – дикість.
Та лиш тепер весь світ сповна збагнув
Пуйла брехливість, підлість і дволикість.
Вогнем нещадним косим зайд із раші,
Бо Україна в світі цім – одна.
Життя фатально розділила наше
Межа зловісна – з орками війна.
Неждана? Тут питання, звісно, є:
Не вперш нам допіка мокшанська гнида.
Отримало «войнушку» від сусіда
І товариство, сиве вже, моє.
Чи ж кожному людському поколінню
«Свою» війну судилось пережить?..
Кінець їй буде – прийде неодмінно
Для нас усіх терпка звитяги мить.
Її навіки пам’ять збереже.
В скорботній тиші пом’янем на тризні,
Наллєм чарки і тим, кого уже
Між нас нема, – полеглим за Вітчизну.
14.03.2022 р.
Весна на тлі війни
15 днів весни –
і 20 днів війни,
які на них наклалися фатально.
Важкі бої ідуть –
ми окупанта лють
вгамовуєм вогнем гармат безжальним.
Нам шле весна привіт –
сміливий первоцвіт
вже забілів край шляху пелюстками.
Бійцям він промовля,
що наша це земля
і має в зайд горіти під ногами.
Де балки і ярки,
там жебонять струмки,
їх мова зрозуміла лиш вкраїнцям.
Заброди ж тут – чужі,
й дороги віражі
в кювет скидають БМП ординців.
І в час воєнних гроз
весна нічний мороз
уранці переможе неодмінно.
Так світло темінь зла
відвагою здола,
незламним духом воїв України.
