Нині росіяни вбивають українців на неоголошеній війні московії проти нашої держави як «нацистів»? бо так нас назвав їхній фюрер. Але теза, що українці буцімто причетні до злочинів проти людства й людяності, бере свій початок не з уст путіна. Політично-пропагандистський міф про те, що українські націоналісти розстрілювали євреїв у Бабиному Яру в Києві у вересні 1941 року, створили ще радянські ідеологи як жупел у боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом».
А вдихнув у цей давній міф нове життя телеведучий Савік Шустер на Першому національному каналі ще 30 вересня 2011 року. Тоді він в етері свого «Шустер-live» запитав: «Чи мають українці вибачитися перед євреями за участь в Голокості?» і цим мовби звинуватив українців у нацизмі.
Присутній тоді у студії політик і магнат Петро Порошенко у своєму емоційному виступі продемонстрував, що він теж вважає українців злочинцями, винними перед євреями. А вже пізніше, виступаючи 2015-го в кнесеті (парламенті Ізраїлю. – Ред.) як президент України, він актуалізував цю тему: висловився про потребу для українців просити в євреїв прощення.
До поширення міфу про українців-«нацистів» доклались і директор Українського єврейського комітету Едуард Долінський, і Нобелівська лавреатка – білоруська письменниця Світлана Алєксієвич (родом з Івано-Франківська, до речі. – Ред.), і, звісно, «рускамірская» пропаганда.
У тому, що повстанці УПА вбили сотні тисяч євреїв у Західній Україні, сьогодні переконані не лише істеблішмент росії й Ізраїлю, а й, на жаль, і керівництво сучасної України, яке відсторонило з посади посла України в Німеччині Андрія Мельника після того, як він посмів заявити, що немає жодних історичних документів, які підтверджували б такий злочин «упівців». І це все всупереч тому, що у вироку Нюрнберзького суду 1946-го року жодного українця не названо воєнним злочинцем нацистського режиму. І без огляду на те, що в численних документальних дослідженнях, виданих на Заході, в тому числі і в «Енциклопедії Голокосту» (2001), немає і згадки про участь українців у розстрілах 29–30 вересня 1941 р. у Києві. Навіть єврей за походженням історик Віталій Нахманович ще 2007-го спростував цю брехню і показав, звідки ростуть у неї ноги.
Постає запитання: де наші доморощені професори історії ? Кульчицькі–Шаповали–Яковенки? Адже саме вони на міжнародних наукових форумах мали б робити те, що їм належить, у відстоюванні історичної правди і розвінчуванні антиукраїнських міфів? Адже це їхній громадянський обов’язок у гібридній російсько-українській війні, це мало б бути їхнім внеском у відсіч московитській агресії, що нависла над українською нацією як дамоклів меч, загрожуючи їй цього разу вже тотальним геноцидом.
Від редакції. На цей допис нашої авторки, який вона опублікувала на своїй сторінці у фейсбуці під заголовком «Коріння українського «нацизму» відізвався зокрема Микола Бойко з Києва текстом, який слугує своєрідним доповненням до порушеної пані Іриною проблематики: «З 27 лютого по 2 березня 2008 р. в Ізраїлі перебувала робоча група українських істориків та співробітників СБУ, які мали мету ознайомитися з документами про участь командира УПА Романа Шухевича у каральних акціях проти жидів улітку 1941 р. А про існування таких документів заявляв напередодні директор Меморіального комплексу жертв Голокосту Йосиф Лапід в ефірі радіостанції «Німецька хвиля». Факт надання звання Героя України Романові Шухевичу викликав незадоволення ізраїльської сторони, котра наполягала на тому, що й сам Шухевич, і його батальйон «Нахтігаль» брали участь у вбивстві мирного населення у Львові на початку Другої світової.
За словами голови делегації історика Володимира В’ятровича, українські фахівці двічі зверталися до архівного центру «Яд Вашем» з проханням надати їм копії тих документів. Хоча під час візиту до Ізраїлю президента Віктора Ющенка йому пообіцяли, що Тель-Авів готовий пред’явити такі документальні свідчення, керівництво названого меморіалу не відповідало на листи істориків протягом двох місяців. Тому й подалися до Ізраїлю фахівці, які досліджували цю справу. І під час їхньої зустрічі з керівництвом «Яд Вашем» спочатку йшлося, що ізраїльська сторона не готова передати документи, оскільки вони, мовляв, не зібрані в окреме досьє. А відтак її представники зізналися, що таких матеріалів узагалі не існує.
Ізраїльтяни спромоглися представити на розгляд гостей з Києва лише дві папки з чиїмись свідченнями на допитах у КГБ. Правда, деякі з документів були вже відомі українським історикам, і вони викликали сумніви в їх правдивості. Власне, дані КГБ як надміру упереджені піддавало критиці чимало істориків. Інших документів, про які заявляв Й. Лапід, так і не знайшли. Голова «Яд Вашем» Хаїм Гертнер також зауважив, що добродій Йосиф є політиком, а не фахівцем у цій сфері, тож, мовляв, його твердження про існування досьє на Шухевича не відповідає дійсності».
