Хто з українців відповідного віку ще пам’ятає радянське минуле, той, либонь, не забув і про те, скільки разів на догоду політичній доцільності компартійні бонзи називали братніми різні народи світу – в Африці, Азії чи Латинській Америці. Та в повсякденному житті ми називаємо братами людей, які належать до однієї родини. А родичі – це, інакше кажучи, особи однієї крові.

Тобто впродовж тисячоліть люди ставили на перше місце у міжлюдських стосунках належність до однієї крові. На цій основі існувала й династична передача влади у монархічних державах, і успадкування майна у родинах пересічних громадян. Власне, через те питання крові – головне в історії людства. Нагромаджуючи протягом життя матеріальні блага, кожна людина завжди намагається передати їх у спадщину своїм родичам, тобто найближчим по крові людям: приміром, батько і матір – синові або дочці, братові чи сестрі тощо.

Люди часто готові віддати життя за своїх кревних, за свій народ. Упродовж тисячоліть тривали династичні війни. Певною мірою, навіть найкривавіша війна всіх часів і народів – Друга світова – також мала чітко окреслену расову складову. Міфи про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперської ідеології, що маємо на прикладі Російської імперії і міфу про триєдність російського народу, до якого нібито належать, окрім так званих великоросів, ще малороси, себто українці та білоруси.

Отже, формула крові народу, тобто набір її частот, найбільш характерних для його представників як носіїв різних груп крові, може слугувати маркером для дослідження спорідненості однієї спільноти з іншими. Звісно, це не єдине, що роз’єднує або об’єднує людей. Можна говорити про популярні нині гаплогрупи, про генотип загалом. Геном людини вже розшифровано і цілком можна порівнювати набір генів конкретних людей, щоби встановити більшу чи меншу їхню спорідненість. Але порівнювати народи за їхніми формулами крові – це наразі найпростіше дослідження. Далі можна безмежно поглиблювати рівень вивчення того, наскільки ті чи інші народи є «близькими» одні до одних, та це в жодному разі не заперечить висновків порівняння за формулою крові.

Як відомо, існує чотири групи крові. Знаємо також, що інформація про те, яка в людини група крові – скажімо, перша чи третя, – життєво важлива при її переливанні. Згодом сюди додали ще резус-фактор, який може бути «плюс» чи «мінус» і комбінується з усіма групами крові. Отже, завдяки цьому антигенові маємо, по суті, вже вісім таких груп.

Для кожного народу характерна своя, властива лише йому комбінація груп крові. Це як відбитки пальців рук окремих людей. Якщо ж цей «восьмивимірний простір» (за кількістю груп крові з їхніми резус-факторами) накласти на так звану Декартову систему координат разом із даними про склад населення різних країн, то кожній країні тут відповідатиме своя точка. А відстань між цими точками (як корінь квадратний із суми квадратів різниць відповідних координат) і визначатиме, наскільки різні народи близькі між собою за групами крові.

Отримані «відстані» між країнами за групами крові ми розбили на чотири інтервали: близькі родичі, не дуже далекі, далекі родичі і дуже далекі, а фактично вже й не родичі. Втім, до дуже далеких родичів можна зачислити і все живе на Землі, оскільки навіть у кактуса половина генома збігається з геномом людини…

Так-от, за результатами такого дослідження добре видно, що для України «кровна спорідненість» із багатьма іншими європейськими державами майже завжди в рази вища, ніж для Московії. Скажімо, ми вчетверо кровно ближчі до Сербії, ніж Росія. Серби для нас дуже близькі родичі, а для московитів, як не парадоксально з огляду на нинішнє ситуативно-політичне братання офіційного Белграда і Кремля, – дуже далекі, точніше, взагалі не родичі.

Щодо Сербії, то все зрозуміло, оскільки згідно з найпопулярнішою гіпотезою серби переселились на Балканський півострів саме з центральної України. Так само для українців близькими родичами по крові є поляки, угорці, румуни і греки. Для московитів же родичами зі щойно перелічених народів, і то далекими, є лише поляки. Мабуть, через те, що частину поляків зачисляють до східно-балтійської раси, так само як і частину московитів.

Цікаво, що й угорці є нашими близькими родичами за групами крові, хоча й аж ніяк не є «свояками» за мовою. Тобто, захопивши свого часу землі нинішньої Угорщини, плем’я угрів змогло накинути свою мову тодішньому населенню тієї території. Та водночас воно генетично розчинилося серед захопленого народу, кровно спорідненого з пращурами теперішніх українців.

Не дуже далекими родичами для України є і Австрія та Німеччина, тоді як для московитів їхні народи взагалі не є родичами. Певний феномен маємо в тому зв’язку щодо Франції. Населення і України, й Московії є дуже далеким за групами крові від загалу нинішніх французів. Можливо, цілком слушно один із відомих європейських політиків назвав теперішню Францію з огляду на склад її населення, звісно, першою африканською країною в Європі.

Родичами українців, хоч і далекими, є і жителі Ірану, що цілком логічно, оскільки українці є нащадками кімерійців, скіфів, сарматів і роксолан – народів «іранського походження». До речі, у середні віки саме роксолани й було однією з назв українців.

Лише до двох народів московити за групами крові ближчі, ніж українці, – до японців і корейців. Отже, ми не спостерігаємо близької спорідненості московитів з жодним європейським народом, зате бачимо їхню «кровну» наближеність до народів жовтої раси.

Втім, якщо умовно вилучити з населення Росії українців, які там живуть, і, за офіційними даними, становлять 15 відсотків її жителів, а із загалу громадян України забрати етнічних росіян, яких серед нас аж 19 відсотків, то українці стануть ще ближчими родичами до більшості європейських народів, а їхня «відстань» до згаданих азійських народів істотно збільшиться. Тоді як для московитів ці показники зміняться з точністю до навпаки.

До речі, якби з України вилучити московитів, то її населення стало би фактично моноетнічним. І тоді нашу державу можна б уже назвати цілковито українською. У цьому разі до розряду наших близьких родичів потрапила б і Швеція. Не дуже далеким родичем стала б і нинішня Німеччина. Й очевидно, що без багатомільйонної армії турків і арабів, які заполонили цю країну останніми десятиліттями, ми були б ще значно ближчими до німців.

Дивно, що й Фінляндія більше споріднена з українцями, ніж із московитами. Адже за чинною історичною парадигмою саме московити є нащадками угро-фінських племен… Можливо, сучасні фіни – це вже не фіни раннього середньовіччя, а такі, що мають доволі великий домішок шведської крові, яка споріднена з українською? А може, й московити не є цілковито нащадками угро-фінських племен, а мають і великий домішок суто азійської крові?

Не дуже далекими родичами для українців є болгари. Проте там проживає доволі значна турецька меншина, що безумовно маскує справжню близькість груп крові болгарів і українців. Навіть народ США також є нашим родичем, хоч і далеким. Але американці й близько не є родичами московитів.

Які ще висновки можна зробити з того дослідження? Не існує зв’язку між спорідненістю народів за групами крові і за мовою спілкування. Як уже згадував, близькі родичі – угорці й українці розмовляють цілковито різними мовами. Взагалі неродичі болгари і московити розмовляють фактично однією мовою, оскільки мова останніх штучна, створена на основі македонського діалекту староболгарської мови.

За групами крові українці є типовим європейським народом, і всі європейські народи, крім французів, є їхніми близькими родичами або не дуже далекими.

Московити ж не є європейським народом. Етнічні корені цього народу, найімовірніше, слід шукати в глибинах Азії. Українці і московити й близько не є одним народом, скільки б не волав про один народ президент сусідньої держави.

У Другій світовій українці воювали переважно проти своїх найближчих родичів по крові: австрійців, угорців, німців, словаків, болгарів на боці московитів, які взагалі не є нашими родичами. На 14 мільйонів зменшилось населення України за результатами цієї бійні. Чи це була наша війна? У чому полягав її сенс для нас? Чи варта вона була таких втрат?

А тепер кілька слів про таке. Сотні років між українськими націоналістами і московитськими шовіністами триває суперечка про те, чи є українці та московити одним народом. Точка зору останніх, що збігається з офіційною позицією їхньої держави, така: українці й московити – один народ, до того ж слов’янський. Українські ж націоналісти переконані, що слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити – народ угро-фіно-тюркського походження, який нині розмовляє мовою, штучно створеною на основі церковнослов’янської.

Отже, ще раз підсумуємо, чи можна вважати українців і московитів братніми народами за формулою крові? Формально вони далекі родичі, якщо вести мову про населення. Але ступінь спорідненості швидко зменшується, якщо з України, як ми вже писали, виокремити 19 відсотків етнічних московитів. Ще дужче вона зменшується, якщо у РФ вилучити 15 відсотків українців. У такому разі Україна й Московія перестають бути навіть далекими родичами. І це попри чотириста років існування українців і московитів у межах однієї держави!

Але дивує, що під час цієї затяжної дискусії в українських націоналістів ніколи не виникало запитання, що, можливо, то українці й поляки – один народ? Не виникало з тієї простої причини, що століттями представників української інтелігенції виховували в антипольському дусі. А тим часом поляки як найбільший після українців слов’янський народ – серед наших найближчих родичів. Підстав вважати одним народом українців і поляків значно більше, ніж, скажімо, північних і південних корейців, розділених ще в середині XX ст. Доволі схожий і список близьких та не дуже далеких родичів поляків і українців.

Звісно, із безпрецедентно високої кревної спорідненості польського і українського народів ще не випливає необхідність творення ними спільної держави. В нинішніх умовах це не вигідно насамперед полякам. Бо Польща економічно розвивається найвищими темпами в ЄС, і її населення зростає, тоді як решта європейських країн вимирає. На мою думку, це відбувається тому, що Польща – єдина країна Європи, яку очолюють реальні націоналісти, а не витворені спецслужбами.

Україна ж чи не в усьому є протилежністю Польщі. Її економіка ледве животіє, її населення вимирає, її здебільшого очолюють люди, яким до української національної ідеї – як до неба. Так, ми з поляками, образно кажучи, однояйцеві близнюки, але про спільну державу – скажімо, Новітню Річ Посполиту або Балто-Чорноморський союз мова йтиме, очевидно, лише в тому разі, коли для більшості українців націоналістичне гасло «Армія. Мова. Віра» стане святим.