Вкотре пропонуємо прозові мініатюри поетеси Неоніли СТЕФУРАК з її чергової книжки з робочою назвою «Подорожні», рукопис якої вона готує до друку. Попередні випуски есеїв письменниці – в «Галичині» за 11 квітня, 9 травня, 25 липня, 22 серпня, 12 вересня, 28 листопада 2019 р., 5 березня, 7 травня, 28 травня і 9 липня ц. р.
Закон сполучених посудин
Згідно з відомим нам ще зі школи законом сполучених посудин, рідина або газ, які містяться у з’єднаних між собою посудинах, можуть вільно перетікати з однієї площини в іншу.
Якщо відступити на крок від фізики і почати мислити метафорично, можна назвати два світи (земний і небесний) двома сполученими посудинами, які працюватимуть лише за умови наявності резервуара, піднятого на таку висоту, щоб рівень рідини чи газу був у ньому вище споруд, до яких подається рідина або газ. Саме таким резервуаром для двох світів є Бог, Який енергію любові передає справіку без зміни в кожну точку обох світів, земного і небесного.
Але майстер маніпуляцій – диявол, який усі винаходи Бога спрямовує проти людства, також навчився використовувати закон сполучених посудин, тож зі свого резервуара безперервно передає на Землю ненависть. І чим більше ненависті приймають серця людські, тим гарячіше стає в пеклі. Та й на Землі, до речі, також.
Отож – їду в автобусі. Спека. Кондиціонерів немає. Відчинені вікна і люки зарадити не можуть. Зморені пасажири мовчки витирають піт вологими хустинками, лише зрідка хтось вимовить протяжно: «Ну й при-пек-ло!». Переповнений автобус трясе на вибоїнах, тож поки цей вигук доходить до останніх сидінь, префікс «при» кудись щезає і в ритмі погойдування коліс чується тільки: «Пек-ло! Пек-ло!».
А й справді – пекло! Попри логічні пояснення метеорологів, причина глобального потепління, як на мене, одна: пекло поступово переселяється на землю, тож готує звичне для себе середовище, маніпулюючи законом сполучених посудин. У підсумку від людських необачності та байдужості страждає усе живе на землі. Виграють тільки демони.
Пальцем по землі
В Євангелії від апостола Івана є розповідь про те, як книжники і фарисеї привели на суд до Ісуса жінку, схоплену на перелюбі, щоби, відповідно до закону Мойсеєвого, закидати її камінням. Ісус слухав їхні звинувачення і, «нахилившись додолу, писав пальцем по землі». Потім підвівся і сказав: «Хто з вас без гріха, нехай перший в неї каменем кине!». І знову, нахилившись додолу, писав пальцем по землі…
Каменем у грішницю тоді так ніхто і не кинув: не було жодного без гріха… Хіба що той, хто з нею перелюб чинив... Бо його ані схоплено, ані на суд не приведено – так, наче не існував узагалі… А може, й перелюбу ніякого не було, лише інсценізація фарисеїв, бо апостол Іван зауважує: «Це ж казали вони, його спокушаючи, та щоб мати на нього оскарження»…
Нудно було Ісусові, знав Він усе, от і писав пальцем по землі… І апостол здогадався, бо аж двічі згадав про писання… Але таке враження, що і досі пальцем по землі пишеться більшість законів людських. А впадуть дощі чи сніги, чи вітри перемін повіють – і сліду не лишається від законів отих…
Школа життя
Нумерологія – це наука про числа, згідно з якою кожне число має своє символічне значення. Ґрунтується вона на числовому коді давньогрецького математика Піфагора, але тут я хочу звернути увагу на біблійну нумерологію, яка має дещо інше значення.
Коли помирав хтось з моїх рідних чи близьких, я часто думала, чому ми ховаємо мерця на третій день, а поминання творимо на дев’ятий, відтак – на сороковий, і нарешті – через рік після смерті. І робимо так уже багато століть.
Розуміння і знання приходили з часом. Спочатку я довідалась, що число 3 вважається першим числом завершення. Отже, життя людське завершилось, і ми про це чуємо не раз з вуст священника під час поховання померлого, тож зрозуміло, чому ховаємо його третього дня. Число 9 – це символ завершення і суду. Мабуть, на дев’ятий день після смерті душа постає перед Божим судом на тому світі, а ми за неї на цьому поминання творимо…
Число 40 – це символ абсолютного завершення. У Біблії його згадують не раз. Зокрема 40 років тривав вихід ізраїльського народу з єгипетської неволі, 40 днів постив Ісус у пустелі перед здійсненням Своєї місії і 40 днів перебував Він на землі між Воскресінням і Вознесінням Своїми...
Що ж, можливо, і душа людська, попрощавшись нарешті з «долиною сліз і плачу», на сороковий день возноситься на Небо, якщо заслужила… А якщо не заслужила? Чи стала для когось мертвою ще за життя?..
Як не прикро, але друзі і кохані також нерідко помирають для нас ще за життя, і ховати їх доводиться не на кладовищах, а в душах своїх. І біль цієї втрати ніхто розділити не в змозі. І молитви такої немає: за упокій того, хто зрадив… Але мине дев’ять днів, потім – сорок, потім – рік, і цей біль також поступово мине, лише душа скам’яніє, бо як же їй інакше стати надгробком для того, хто зрікся її?..
«Закам’яніти, щоб вижити – іншої ради нема», – писала я багато років тому, коли пережила одну з найболючіших зрад. Бо ховати в душі живих важче, ніж на кладовищі – померлих. Тоді я ще не знала, що найважче ховати ненароджених. Про це знають тільки жінки, яким не вдалося народити дітей, і митці, які довго виношували в серцях своїх найкращі творчі задуми, але так і не спромоглися їх реалізувати…
Кажуть, що надія помирає останньою. Їхній біль можна порівняти хіба що з втратою останньої надії… Але мине дев’ять днів, потім – сорок, потім – рік, і цей біль також мине, бо все проминає на цьому світі, а людина, навіть втративши останню надію, може спробувати стати такою надією для іншої, ще більше скривдженої і нещасної…
У такому разі вона одержить найвищу за десятибальною шкалою оцінку – 10. У нумерології це число повноти. Десять заповідей виконано. Увесь цикл земного випробування завершено. Повертатися на навчання в жорстоку школу життя немає потреби. Отож від 10 можна відкинути 0 (бо ні в чому земному вже немає потреби!). Залишиться 1 – число, що означає єдність. «Щоб усі були одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі», – просив Ісус за апостолів і «за тих, що ради їхнього слова ввірують в Мене» (Ів. 17, 20-21). А ми і донині просимо за наших рідних і близьких, яким річницю поминання творимо.
Бездихач
Останнім часом літні люди дедалі частіше скаржаться на головний біль, але щоб не лікуватися (бо це дорого), усе списують на магнітні бурі. Коли ж ці кляті бурі починають сягати й моєї голови, я беру порожню пляшку і йду по воду до джерела. Інколи відпочиваю в парку на лавочці. Але сьогодні – зась! На лавочці отаборився бомж, себто безхатько. Хоч я думаю, що це українське слово неточне, бо можна не мати власної хати, і зовсім не бідувати. В цьому разі краще підійшло би слово «бездихач», тобто «без диплому і хати чоловік». Словом, майже мрець – той, кому не лише жити, а й дихати нічим у цьому жорстокому світі. І як тут не згадати Миколу Гоголя з його позачасовими і застережливими «Мертвими душами», яких чомусь дедалі більше стає на світі.
Жива вода
«Прокидається рана моя зі мною і просить мене: не руш!.. Не в ліках шукають води живої для зцілення хворих душ»…
Ці рядки я написала кілька десятиліть тому. На той час уже мала вищу медичну освіту і розуміла, що причиною багатьох захворювань є стан людської душі. Але як лікувати душу?.. Відомо, що слово «душа» має грецьке походження і відповідає поняттю «психіка», а порушення психічної (тобто вищої нервової) діяльності людини лікують у психлікарнях. Але, як на мене, медикаментами вилікувати хвору душу не можна – хіба що усунути наслідки важких нервових захворювань.
Душа належить Богові, а оскільки Бог є любов, то й зцілитися людська душа може тільки любов’ю, яку надсилає Бог. Але у брудну душу Божа любов потрапити не зможе, тому спочатку потрібно очистити і омити душу від назбираного за роки бруду, і для цього існують чотири способи: сповідь, причастя, покута і молитва. Але «живою водою» у цьому очисному комплексі може бути тільки молитва. Мені знадобилося кілька десятиліть, аби зрозуміти це, тож одну з таких молитов я переклала з польської мови і пропоную її тим, хто шукає «живої води» для зцілення власної душі. Ось вона.
«Господи, Ти прийшов, щоб від ран і страждання зціляти серця.
Прошу Тебе: від образ і неспокою серце звільни.
Прошу Тебе, щоб зцілив Ти і тих, що мене привели до гріха.
Прошу Тебе: у життя моє, Христе, ввійди.
Від образ моє серце звільни, що зазнав їх в дитинстві і протягом всього життя. Господи, Ти ж бо знаєш, як важко мені!
З серцем Доброго Пастиря розділю всі свої тягарі.
Тож звертаюсь до рани великої в серці Твоїм, щоб зцілила малі мої рани.
Щоб забув я усе, що мені завдавало неспокою, болю, жалю, і зціливсь від образ – через них я страждав і грішив, але прагну пробачити всім, хто мене ображав, тож поглянь на образи мої і позбутися їх поможи…
Ти прийшов, щоб серця потішати сумні, тож потіш моє серце сумне і зціли у душі моїй рани, адже тіло хворіє моє через них.
Віддаю, Тобі, Господи, серце моє. Ти прийми і очисти його, і наповни чуттями великими серця Свого, поможи мені стати покірним і тихим.
Зціли мене, Господи, – біль цей над сили мої.
Поверни мені спокій і радість у вірі, що Ти – воскресіння й життя.
Я зцілюся і свідчити буду, що воскрес Ти, що смерть подолав Ти і гріх, і що з нами повік Ти зостався. Амінь».
