Польща – погрози забрати у Володимира Зеленського найвищу державну нагороду через присвоєння підрозділу ССО ЗСУ імені Героїв УПА. Угорщина – черговий шантаж темою угорської меншини та блокуванням євроінтеграції України. Ізраїль — засудження перепоховання одного з лідерів ОУН Андрія Мельника через його суперечливу, на їхню думку, історичну роль у роки Другої світової. Німеччина – регулярні «миротворчі» заяви старої політичної школи, яка роками будувала дружбу з Кремлем та «Північні потоки».

І що об’єднує ці історії? Одна проста абревіатура – СРСР. Саме Радянський Союз руками КГБ десятиліттями будував у Європі агентурні мережі, вирощував «корисних ідіотів», фінансував ліві та крайні рухи, вербував журналістів, професорів, чиновників, політиків, «борців за мир» і навіть церковні структури. Після розпаду Союзу КГБ нікуди не зник – він просто змінив вивіску на своєму офісі. І сьогодні ми бачимо наслідки цієї багаторічної роботи.

Коли Україна воює за своє існування, раптом активізуються люди, які закликають «почути Росію»; вимагають від України постійних вибачень;

просувають історичні конфлікти саме в момент найбільшої небезпеки для українців; розхитують єдність Європи; повторюють тези російської пропаганди про «нацистів», «неправильну історичну пам’ять», «утиски меншин» тощо.

І це не випадковість. Кремль завжди працював через історичні травми, старі образи та внутрішні конфлікти. Його стратегія проста: розділяй союзників і послаблюй Україну руками інших.

Так, у поляків є свої болючі сторінки історії. Так, єврейський народ має право на власну пам’ять про трагедії ХХ століття. Так, національні меншини мають права. Але виникає питання: чому ці теми починають максимально розкручувати саме тоді, коли Україна стримує російську навалу й фактично захищає від неї всю Європу? Бо Москва чудово знає: військовим шляхом нас перемогти важко. Та значно легше – посварити із союзниками.

Московська «консерва» (так скорочено йменують у народі законспірованих, себто «законсервованих» ворожих агентів, – ред.) – це не обов’язково агент із посвідченням ФСБ.

Іноді це політик, котрий роками жив у радянських переконаннях. Нерідко – журналіст, який свідомо або й несвідомо транслює вигідні Кремлю послання.

Часто – «корисний пацифіст», який пропонує Україні капітуляцію під виглядом миру. А інколи – й ціле покоління людей, вихованих в атмосфері страху перед «великою Росією».

Україна сьогодні – це лакмусовий папірець. Хто справді за свободу – той підтримує українців.

Хто починає витягувати старі кремлівські методички саме під час війни – той або свідомо грає на руку Москві, або давно став її інформаційною «консервою».

І головне. Нам не потрібно сваритися з народами Польщі, Угорщини чи Німеччини. У цих країнах багато друзів України. Але ми маємо навчитися чітко бачити: де чесна дискусія, а де – технологія Кремля зі старим радянським запахом.

Бо імперія може розвалитися. Та її «консерви» залишаться.