Хазяїн кремля у своєму скандальному інтерв’ю американському журналістові Такеру Карлсону, яке вийшло в ефір у ніч на 9 лютого, навів чимало «історичних аргументів» на користь завоювання України. Поки наші профільні науковці пережовують розлогі цитати з тої бесіди, висловлювання диктатора, що стосуються минувшини євразійського континенту, проаналізував відомий американський історик Тімоті СНАЙДЕР. Він спростував хибні наративи путіна, які вже встигли прочитати, за різними джерелами, більш як мільярд землян, і показав усю його неповносправність як історика. Вашій увазі – головні фрагменти того виступу.

Називаючи різні давні царства «росією», путін претендує на те, що їхні території належать рф. За його логікою, лідери будь-яких держав можуть висувати нескінченні претензії на ті чи інші землі, ґрунтуючись на різних інтерпретаціях минулого. Це підважує міжнародний порядок, заснований на законних кордонах між суверенними державами.

Зокрема він зосередився на IX – XI століттях. Але московії тоді ще не існувало. Тож навіть якби ми здійснили бажану путінові подорож у часі й повернулися назад у 988 рік, це не привело б нас до країни зі столицею в москві. Більша частина нинішньої території росії розташована в Сибіру. Тоді європейці не контролювали ці азійські землі. Вони пізніше дісталися рф, і вона добуває там природний газ і нафту. Але, за логікою путіна, нині й інші країни також можуть мати претензії на ці території, зокрема й національні меншини московії.

У різних виступах під час війни путін також спирається на хибне розділення націй на так звані природні й штучні. За його словами, природні мають право на існування, штучні – ні. Але природних націй не існує. Всі нації створено. Росію завтрашнього дня творять дії росіян нині. Якщо ж ті ведуть війну на знищення України, то це робить їх інакшим народом, ніж вони могли б бути. Коли націю називають «штучною», то цим лише виправдовують геноцид щодо неї…

Якщо є люди, які кажуть, що Україна існує, їх треба знищити. Такою була логіка російських масових убивств від самого початку. Путін очікував, що Україна впаде за кілька днів, бо вважав, що йому потрібно усунути лише кількох українців з еліти цієї «штучної» нації. Та що більше українців там виявлялося, то більше людей доводилося вбивати. Те саме стосується й української культури. Росія зруйнувала тисячі українських шкіл. Скрізь, куди доходять російські війська, вони спалюють українські книжки.

Українці, як каже Путін, – «нацисти». Це позиція жертви: якщо українці – «нацисти», то росіяни – навіть попри те, що вони розпочали війну, вбили десятки тисяч людей, викрали десятки тисяч дітей і щодня здійснюють воєнні злочини – мають бути праведними страждальцями. Ось чому міф має значення. Росіяни можуть поводитися як нацисти, називаючи інших «нацистами», і все буде в порядку. Бо росіяни, мовляв, – це народ з особливим призначенням, який начебто протистоїть різним «світовим змовам».

Більшість із того, що путін каже про минуле, сміховинне, але навіть якби він сказав щось правдиве, це не виправдовувало б руйнування міжнародного порядку, вторгнення в сусідні країни та скоєння геноциду. Мало того, що те, що путін каже про українське минуле, небезпечне й помилкове, воно ще й нудне. Він замовчує важливі речі з історії земель, які нині є Україною. За тисячі років до того, як путін почав верзти різні нісенітниці, на землях, які нині є українськими, проявилися всесвітньо-історичні тенденції.

Наприклад, у глибокій минувшині, за бронзової доби, близько шести тисяч років тому, на території нинішньої України існували великі поселення. Близько п’яти тисяч років тому людей, які їх зводили, витіснили прибульці-скотарі, котрі одомашнили коня. Ці люди принесли зі степу зачатки мов, якими тепер розмовляє близько половини населення світу. А 2,5 тисячі років тому скіфи з нинішнього півдня України зустрілися з греками й подарували їм деякі з найкращих своїх легенд, які стали основою античної міфології. Скіфія годувала Афіни в часи їхнього найбільшого розквіту, і греки жили в містах на північному узбережжі Понта Евксинського (Чорного моря).

Звідти можна перейти до сарматів, готів і хозарів. Землі нинішньої України, можливо, були першими європейськими територіями, заселеними людьми, причому часто надзвичайно впливовими народами, протягом орієнтовно 37 тисяч років. Якби нині справді можна було претендувати на ці землі на підставі того, хто заселив їх першим, то російські претензії були б украй слабкими.

Усі висловлювання путіна про період, який він вважає цікавим, – з IX ст., помилкові. Він почав з історії про те, як люди в Новгороді «запросили» «варязького князя» правити ними. Але справдешня історія значно брутальніша. Тими часами вікінги, а точніше, кажучи по-сучасному, їхня рабовласницька компанія, відома як «Русь», поступово спускалися вниз по Дніпру, щоб обміняти своїх рабів-слов’ян на срібло. Зрештою, ці прибульці зробили з Києва, тодішньої хозарської фортеці, свій головний торговий пост і порт, а згодом і свою столицю.

Путін пропонує повірити, що то відразу була «централізована держава» з «однією й тією самою мовою». Але це просто невігластво. То було середньовічне королівство, а не держава в нашому розумінні. Тоді і в тому місці існувала слов’янська мова, якою розмовляла більша частина населення, а згодом і правителі, але це не була російська – сучасна чи будь-яка інша. У давньому Києві проживали євреї, які знали іврит і слов’янську. Жило в місті також багато носіїв інших мов, що походили з кількох різних мовних сімей.

Отже, якби путін серйозно вважав, що минуле визначає сьогодення, він мав би сказати, що території середньовічної держави вікінгів, Київської Русі – більша частина України, вся Білорусь, частина північно-східної росії в сучасних кордонах – мають належати Швеції, Данії або Норвегії, чи, можливо, Фінляндії. Тобто створення Київської Русі було лише одним із кількох разючих прикладів державного будівництва вікінгів близько 1000 року. Ця розлога історія стосується й Сицилії, Нормандії, опосередковано й Англії, а також, ясна річ, і скандинавських королівств.

1240-го до Києва прийшли монголи. Це незручний момент для путіна, оскільки він суперечить його міркуванням, порушує їх позірну логіку. Якщо монголи захопили Київську Русь, то чому Монголія не претендує на Київ, а то й на всю росію? За логікою путіна, мала би претендувати… Але він поспішно перескакує через цю незручність до твердження, що «північні міста зберегли частину свого суверенітету». Він має на увазі, що москва зберегла суверенітет Київської Русі під монгольським пануванням. Але москви не існувало. На момент вторгнення монголів на цьому місці було поселення, яке нападники спалили. А коли його відбудували, воно стала місцем збору данини для монгольських володарів. Це й є момент заснування держави з центром у москві. Чому ж тоді нинішня московія не належить Монголії?

Путін постійно вживає термін «російський», принаймні щодо більшості століть, про які каже. Київська Русь жодним чином не була «росією». Її так назвали на честь вікінгів, які стали тут правителями. І ця назва почала асоціюватися з землею та її народом, а також з християнством. Але «росія», як використовує це найменування путін, коли йдеться про щось конкретне, це імперія, по суті, заснована навіть не в москві, а у Санкт-Петербурзі (місті, якого не існувало за часів Київської Русі) у 1721 році. Її назвали «російською» саме як претензію на землі та історію. Але те, що Петро І ухвалив таке піар-рішення через пів тисячоліття після того, як монголи взяли Київ, не означає, що на момент монгольського нашестя росія вже існувала.

Імперія, яка виникла з москви, була важливою державою. Але навіть вона не була росією в тому розумінні, в якому її хоче бачити путін. Більша частина її території була в Азії. І серед її народів протягом довшого відтинку її існування не панувала російська національна свідомість. Більшість населення навіть не розмовляла російською. Її панівний клас складався переважно з німців, поляків і шведів. Катерина II, імператриця, яку шанує путін, була німецькою принцесою, що прийшла до влади після вбивства свого чоловіка – німецького принца. (Чимало такого можна сказати, до речі, і про радянську еліту. Лише на прикладі Єльцина й путіна маємо однозначних росіян як правителів країни з назвою «росія»).

Путін знову припускається величезної помилки, коли згадує Велике князівство Литовське (ВКЛ) і Річ Посполиту, щоб лише сказати, ніби там пригнічували «росіян». ВКЛ і Річ Посполита були найбільшими країнами Європи. Саме Литва успадкувала більшість земель Давньої Русі приблизно тоді, коли її правителі стали королями Польщі. До складу Литви-Польщі Київ входив понад триста років – довше, ніж був частиною Київської Русі, довше, ніж коли-небудь входив до складу російської імперії. Значна частина високорозвинутої політичної культури Києва перейшла до Вільнюса. Знову ж таки, за логікою путіна, на землі, які є Україною, мали би претендувати сьогоднішні Литва або Польща.

За ці 300 років відбулося багато подій: ренесанс, реформація, контрреформація. Це все позначилось і на Україні (як її вже тоді називали) й зробило її відмінною від московської держави, якої ці тенденції майже не торкнулися. Українські козаки повставали проти польського панування через порушення правового обов’язку правителів перед підданими, яке існувало в Польсько-Литовській державі, а не в московії. І повстанців очолила людина, вихована єзуїтами, яка знала українську, польську та латинську мови, але не знала російської, й спілкувалася з московитами через перекладачів. Козаки співпрацювали з москвою, бо втратили своїх кримськотатарських союзників, і це призвело до війн, які зруйнували Польсько-Литовську державу, що дало можливість московії розширитися на захід.

Але путін помиляється, вважаючи, що угода, підписана між козаками й московією 1654 року, була чимось на кшталт вічного зв’язку українців з росіянами. Як і багато інших речей, про які він думає, – таке лише популяризувала радянська пропаганда з конкретною метою. Хрущовський режим висунув це твердження, щоб пояснити, чому українці, яких усі визнавали нацією, були нібито назавжди пов’язані з росією у межах СРСР. Воно ґрунтувалося на політичній необхідності, а не на історичному факті. Є щось жалюгідне в тому, що така досвідчена у фальші людина, як путін, справді вірить у брехню, яку йому говорили, коли він був молодим.

Путін знову й знову припускається помилки щодо української мови, що типово для імперського менталітету. Але правда, що українці можуть розмовляти російською (хоча багато хто зі зрозумілих причин відмовляється це робити) так само добре, як і українською. Донедавна, стикаючись із росіянами, українці переходили на російську. Така ввічливість створювала у росіян враження, що українська мова є лише діалектом російської або що її не існує.

Правда ж у тому, що українці знають російську мову, тому що вони її вивчили. Росіяни не знають української, бо не вивчали її. Російські солдати й на другому році війни все ще називають українську мову, яка звучить у радіоперехоплених ними повідомленнях, «польською», бо не годні втямити, що то українська, якої вони не розуміють. А твердження путіна, що української мови не існує, як і його ідея, що немає ні України, ні українського народу, є геноцидними, тільки масові вбивства можуть зробити їх правдою. І з інтерв’ю зрозуміло: путін вважає, що знищити скільки-небудь людей ліпше, ніж визнати свою помилку.

Путін, мабуть, найближче підходить до усвідомлення власної проблеми, коли говорить про XX століття і створення Радянського Союзу (та його Української Республіки). Путін упевнений, що в історії не було України, тож мусить виставити Леніна й Сталіна дурнями, бо, мовляв, вони діяли так, ніби Україна існувала. Так, Ленін і Сталін були різними, але не дурнями. Путін каже, що вони діяли з «незрозумілих» причин, створюючи Українську Республіку й проводячи політику, яка відповідала існуванню українських мови й культури. Ленін і Сталін робили це тому, що з власного досвіду знали про існування в російській імперії українського національного руху. Як і те, що українці намагалися заснувати свою державу після більшовицького перевороту в росії, що ці спроби вдалося побороти лише в результаті багаторічного надзвичайного насильства і що в перспективі потрібно буде робити щось інше.

Путін називає Радянський Союз «росією», каже, що СРСР – це просто інша назва московії. Тут він знову помиляється. Росія була частиною Союзу, майже половина населення якого не були росіянами. Україна й інші республіки були об’єктом політики русифікації, але жоден радянський лідер не стверджував, як це робить путін, що вони є частиною росії. Поступово Радянський Союз набув своєї форми як номінальна федерація національних республік, бо Ленін, Сталін та інші більшовики знали понад сто років тому, що їм доведеться зважати на Україну, йти на певний компроміс із такою політичною реальністю.

Коли радянська репресивна машина повернулася проти українців на початку 30-х років ХХ ст., це сталося тому, що Сталін боявся втратити Україну внаслідок власної згубної політики, а не тому, ніби вважав, що її не існує. Він слушно гадав, що українські селяни чинитимуть опір захопленню їхньої землі, і багато з них так і діяли, доки могли. Він та інші члени Політбюро сконструювали голод в Україні, керуючись логікою, що саме українці мають бути покарані за провали політики самого Сталіна. Путін ігнорує ті події, але для людей, уцілілих після тої каральної акції, пережиті страхіття закарбувались у свідомості як живі й незабутні реалії. І тепер пам’ять поколінь про Голодомор є однією з відмінностей між сучасними українцями й росіянами.

Путін говорить про Другу світову війну так, ніби це була суто російська етнічна боротьба, але то була якраз радянська боротьба. Й тими радянськими народами, які потерпіли найбільше, після євреїв, були білоруси та українці. Під час німецької окупації було вбито більше цивільних українців, ніж цивільних росіян. Українські солдати масово служили в Червоній армії, яка перемогла німців на східному фронті. Це одні з важливих фактів сучасної історії, які путін просто обходить. Або ж вигадує, як, наприклад, сказав про те, що він читав лекцію Президентові Володимиру Зеленському про його батька, котрий служив у Червоній армії. Насправді ж то був дідусь Зеленського, а його прадід і троє двоюрідних дідів загинули у Голокост…

Що путін мав сказати про Другу світову? Хіба те, що Гітлер правильно зробив, напавши на СРСР. Уже десять років поспіль путін виправдовує пакт Молотова-Ріббентропа, союз між Сталіним і Гітлером 1939 року, з якого почалася війна. А тепер зробив ще один крок, заявивши, що Польща співпрацювала з Німеччиною занадто багато й тим самим накликала війну на себе. Так, Варшава відмовилася воювати на боці Берліна в 1939 році, а Москва погодилася. Путін звинувачує Польщу, тому що його підхід до кордонів та історії у 2024 році схожий на підхід Гітлера 1939-го. «Історичний» аргумент путіна щодо України відповідає нацистській пропаганді щодо Польщі, аж до міркувань про «штучні» держави й нації та народи, які не мають історичного права на існування.

Твердження путіна про те, що українці є справжніми нацистами, само по собі фашистське: воно ґрунтується на внутрішній політиці «ми і вони», де росіянам кажуть, що вони завжди невинні. Україна має набагато менше проблем з ультраправими, ніж росія, або, якщо вже на те пішло, ніж США, або майже будь-яка інша європейська країна. Українці обрали на посаду свого президента етнічного єврея більш ніж 70 відсотками голосів, і його єврейство не було для них великою проблемою, як могло би статися в іншій країні. Міністр оборони України – кримський татарин (і мусульманин), нинішній головнокомандувач ЗСУ народився в радянській росії, у родині росіян. Тобто Україні вдається зберігати певне розмаїття в керівному складі держави, навіть у воєнний час, що відображає її захопливу історію, велике минуле, яке, звісно, неможливо описати в цьому тексті, що має вузьку мету – показати, як, де й чому в історичному контексті путін дає маху…