Дуже символічно збіглися в часі 35-та річниця незалежності України, рубіж чотирьох з половиною років повномасштабної війни з Росією і початок дискусії про суспільно-політичні пріоритети під час війни.

Поштовхом для цієї дискусії став заклик екс-міністра оброни України Михайла Федорова почати розмову про доцільність проведення в Україні виборів під час війни і визначення прийнятних методів проведення таких виборів. Він обумовив це наявністю системних проблем в нинішній українській владі (корупція, управлінська криза), які не можна подолати без оновлення влади. На думку Федорова Україні потрібен новий суспільний договір і відновлення довіри до держави, що також неможливо без проведення виборів. Україна, за Федоровим, повинна одночасно воювати й залишатися демократією, оскільки демократія є частиною того, за що Україна веде цю війну.

Однак пропозиції Федорова одразу зустріли критичні зауваження, зокрема і з боку його прихильників. Ідея провести вибори під час війни отримала жорстке несприйняття. В умовах нинішньої ескалації війни, зокрема і системних повітряних атак з боку Росії ця ідея сприймалась як несвоєчасна, недоречна і навіть небезпечна. Крім безпекових аргументів йшлося також і про ризики політичного розколу під час війни, що могло б критично послабити нас під російськими атаками.

До цієї дискусії долучився і Президент Зеленський. В спілкуванні з журналістами він заявив: «… У час такої війни вибори в цілому – це великі ризики. Вибори просто зараз – це цунамі для держави, яке розколе Україну. Тому моя стратегія – довести країну до закінчення війни, і зберегти незалежну і суверенну державу».

Це цілком очікувана позиція, яка є і відповіддю Федорову, і підлаштуванням під домінуючу в суспільстві позицію. При цьому Володимир Зеленський не згадує, що всього два з половиною місяці тому він сам розглядав можливість проведення виборів під час війни. Тобто ставлення до цієї ідеї залежить від обставин і ситуативних політичних інтересів.

Але в ставленні Президента Зеленського до виборів під час війни пролунав ще один цікавий нюанс: «… Якщо партнери запропонують нам конкретні умови, за яких можна безпечно, легітимно і демократично провести вибори в Україні – за участі військових, на прифронтових територіях, за кордоном, куди виїхали мільйони наших громадян, рятуючись від війни, безпечно – тобто без ударів та обстрілів, то давайте це обговорювати». Таким чином він не відкидає цю ідею повністю, але ставить її в залежність від позиції наших партнерів, і умов, які вони можуть запропонувати для проведення таких виборів.

23 серпня в контекст цієї дискусії вписалася (хай і непрямо) стаття посла України у Великій Британії, ексголовкома ЗСУ Валерія Залужного, присвячена 35-тій річниці незалежності України, на nv.ua. Як посол України Залужний не може брати участь у внутрішньополітичних дебатах і тому реагує, як правило, на безпекову проблематику у звичному для себе форматі політико-філософських статей.

Але його алюзії є доволі прозорими. Ось один з головних висновків цієї статті: «Замість розбудови Держави Україна, за яку боролися і вмирали тисячі українців, ми отримали кланово-олігархічну республіку, яка, відстоюючи інтереси одних, системно знищувала віру і суспільну єдність суспільства». Показовий і головний посил цієї статі: «Тридцять п’ять років Незалежності України – це не тільки час осмислити вже пройдений етап, а й найголовніше – визначити орієнтири для руху далі».

Головна суть його статті в тому, що базовим пріоритетом держави і зараз і в перспективі має бути безпека. Нехтування безпекою держави і до 2014 року і до повномасштабного російського вторгнення суттєво послабило нас і значною мірою обумовило напад Росії на Україну. Ми не можемо повторювати цієї помилки. Ще один важливий висновок полягає в тому, що піклування про безпеку - це не лише яскраві заяви. Нам потрібна системна безпекова стратегія. Ось ще один прозорий натяк: «… Жоден маркетинг, який би він «красівий» не був, не заміняє справжньої стратегії, побудованої на науці та досвіді».

Повертаючись до теми виборів під час війни нам дійсно треба мислити стратегічно і з врахуванням безпекових пріоритетів держави.

Зараз, і як мінімум найближчі півроку, в умовах ескалації війни проведення виборів в Україні є неможливим, враховуючи всі основні чинники – безпекові, політичні, законодавчі, організаційні, тощо. Але це не означає, що цю ідею взагалі не треба розглядати. Якщо нинішня війна затягнеться ще не на один рік, або виникнуть форс-мажорні політичні обставини, за певних умов може дійсно виникнути нагальна потреба в проведенні виборів і під час війни.

Тому, на мій погляд, робоча група, яка вже вісім місяців працює у Верховній Раді над підготовкою законодавчих змін щодо повоєнних виборів, має опрацювати і законодавчі норми на випадок надзвичайної необхідності проведення виборів під час війни, включно з визначенням оптимальних процедур голосування.

Але умовою проведення таких виборів мають бути не лише певні форс-мажорні обставини, а й суспільно-політичний консенсус. Це мають бути вибори не заради інтересів Зеленського, Федорова, або когось ще, а для реалізації нагальної суспільно-політичної потреби в оновленні конкретного державного інституту під час війни. Для проведення таких виборів потрібна суспільна підтримка, згода провідних політичних сил на вибори під час війни, що має бути зафіксовано відповідним парламентським рішенням, а також домовленості учасників виборів про правила конкуренції і взаємної неконфліктної поведінки під час таких виборів, щоб вони не перетворилися у внутрішнє політичне протистояння під час війни з ворогом. Передвиборна кампанія для таких виборів має бути максимально короткою – не більше місяця. Але, все це – процедурні і організаційні деталі, які також мають стати предметом політичного узгодження і законодавчого затвердження.

Вибори не є самоціллю, тим більше в умовах війни. Головне знайти оптимальний баланс між демократичними потребами і процедурами, з одного боку, і безпековими пріоритетами, з іншого боку, зокрема і необхідністю збереження суспільно-політичної стабільності в Україні під час війни з ворогом, який хоче знищити нашу країну.