«Зоря Шевченка над Карпатами» об’єднала поетів із різних регіонів України

Поетичний збірник «Зоря Шевченка над Карпатами» вийшов в ужгородському видавництві «TIMPANI» в рік 30-річчя незалежності України і 75-ліття Закарпатської обласної організації НСПУ. А недавно його презентували в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка. Річ у тім, що в одному з його розділів – «Відлуння Франківського краю» – подано вірші прикарпатських авторів, присвячені Тарасові Шевченку. Вони становлять потужний поетичний пласт на тлі творів українських поетів Карпатського регіону попередніх поколінь й авторів нині сущих із нашої, Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей України та прикордонних регіонів Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії.

Книжку видано з ініціативи учасників п’яти міжнародних літературних фестивалів «Карпатська ватра», що відбулися впродовж 2008–2018 років на Закарпатті з участю й літераторів із Прикарпаття. Про кожен із цих літфестів згадує у передмові до неї «Ми виросли з Шевченкового слова» письменник Василь Густі. Він та Олександра Ігнатович є упорядниками цього видання, значення якого, на наш погляд, годі переоцінити – не лише як факту сучасного українського літпроцесу, а й як данини нашого пошанівку Кобзареві, особливо ж напередодні близької вже 208-ї річниці від дня його народження.

Відкривається «Відлуння…» добіркою поезій незабутнього Степана Пушика. Зокрема у вірші про «таємничу Сокільську скелю і Шевченка над Черемошем» поет привертає увагу читачів до того, що саме гуцули спорудили чи не перший в Україні пам'ятник Кобзареві:

І верхи, і гуцульські оселі,

І неначе якась сторожа,

Непокірна висока скеля

Перед дзеркалом Черемоша.

І Пушиків земляк із Викторова поблизу Галича Ярослав Ткачівський, заступник голови НСПУ, починає вірш у своїй добірці зі згадки про один із найдавніших на Прикарпатті пам’ятників Кобзареві у селі Івано-Франківської ТГ: «У приміськім селі – у Вовчинці, Стоїть сто літ вже пам’ятник Пророку…».

Життєствердний символ України вплітає в канву свого вірша і відомий поет Василь Ря6ий з Коломиї. Твір написано ще до московської агресії супроти незалежної України, але він уже вселяє якусь тривогу в мирний триб її життя:

Сяє калиною ненька

в сонці омріяних днів.

А в Тараса Шевченка

очі дуже сумні.

Світ не збагне усенький

цю таїну в таїні.

А в Тараса Шевченка

очі дуже сумні.

Знаний на Прикарпатті поет Іван Війтенко із с. Коршева Коломийського району в програмовому вірші добірки своїх творів, присвячених Тарасові Шевченку, пише:

Іду я не до бронзи, не до каменя –

Іду я до Тараса на поклін.

І моє серце, наче в нього зранене,

Дзвенить на сполох, як мосяжний дзвін.

А вже вісім років більш ніж достатньо приводів для тривоги за долю України в українців і разом з ними – у їхнього, нині застиглого в бронзі, Батька Тараса. Тінь московської агресії увесь цей час грізно нависає над нашою Вітчизною – випаленими на її правічних східних теренах полями, зруйнованими внаслідок ворожих артобстрілів людськими оселями, смертями героїчних оборонців української землі, численними жертвами серед цивільного населення. Тим-то поет і журналіст Іван Гаврилович у своєму вірші проводить історичну паралель щодо справедливості боротьби учасників народного повстання гайдамаків у XVIII ст. і вже в ближчі до нас часи – оборонців Холодноярської Республіки (1919–1922), створеної на тій же залісненій території нині Черкаської області, з подіями московсько-української війни, що триває на сході України. І як епіграф до своєї поезії наводить відомі рядки із вірша Т. Шевченка «Холодний Яр»: «Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане… На переконання поета, даремно

Готує Кремль сорочку гамівну

Тим, хто лиш волі від ярма вдихнув,

Пророслої з Тарасового болю.

………………………………..

Ми – на своїй землі, а випадкові

На ній лише загарбник і манкурт.

Наш дух – вогонь Тарасового слова,

Снаги до боротьби джерельний нурт!

Також у названому розділі презентованої книжки представлено добірку поезій Антоніни Листопад, переселенки з Луганщини. На початку вірша «Таємний суд» вона наводить як епіграф Шевченкові рядки: «Тойді повісили Христа. Й тепер не втік би син Марії». Поетеса екстраполює глибинний філософський підтекст цієї біблійної події на життя сучасного українського суспільства:

О, що тойді?!

Тепер усе – інакше.

Нести не треба на Голготу хрест.

Голгота – скрізь…

Вона, як лютий пес,

Що замість тіні поруч дише – завше.

Тойді знайшовся лиш один Іуда.

Тепер іудам – несть уже числа.

Філософського осмислення творчості і постаті Тараса Шевченка сповнені вірші і Лесі Шмигельської. Як-от це поетичне звернення до нашого національного Пророка:

Ти не чекав од світу похвали,

Плекав слова добірні, наче жито.

Ти сам цей ґрунт засіяв, щоб зродити

Себе нового з-під снігів і мли.

А завершує цю свого роду поетичну перекличку авторів із Прикарпаття молода поетеса Ірина Фотуйма, до речі, працівниця бібліотеки, де презентували книжку «Зоря Шевченка над Карпатами»:

Стоять твої слова, Тарасе,

Немов у Бога за плечима.

Так боїмося тої правди,

Що радше будемо незрячі.

Та подолаєм дивне коло –

Воно ж помчить собі рікою.

«Ну що б, здавалось…», оте слово?

А креше і граніт собою.

І. Фотуйма, Я. Ткачівський та І. Гаврилович прочитали свої вірші присутнім у бібліотечній залі, а серед них були і запрошені керівництвом ОУНБ ім. І. Франка на цей літературно-патріотичний захід солдати строкової служби підшефної військової частини 1241 Національної гвардії України зі взводу офіцера Андрія Відоняка. Голова Закарпатської ОО НСПУ Василь Кузан, який разом із головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євгеном Бараном модерував презентацію «Зорі Шевченка над Карпатами», подарував військовослужбовцям примірники нової книжки. Письменник і краєзнавець Василь Бабій, директорка головної книгозбірні області Людмила Бабій та інші відзначали те, що видано цей тематичний збірник поезії за сприяння управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської ОДА у рамках програми підтримки видань творів закарпатських авторів, а цього разу, як бачимо, за гроші закарпатського обласного бюджету профінансували друк поетичних розділів і авторів з Івано-Франківщини та інших регіонів. Виходили при цьому передовсім зі шляхетної мети презентованої антології – об’єднати авторів із різних територій Карпатського регіону під мужнім Шевченковим словом, яке пройшло важкі тернисті дороги, щоби врешті прорости в душах людей вірою, надією, любов’ю до України.