Четверо прикарпатських вчителів потрапили до 50-ти півфіналістів національної премії «Global Teacher Prize Ukraine-2024» («GTPU»). Леся Павлюк, Ольга Кецмур, Марія Бабак та Юрій Пахомов – серед півсотні найкращих педагогів України. Саме вони, як на мене, є ідеальними рольовими моделями для сучасної молоді, а також тими, хто щодня у шкільному класі на уроці піднімає престиж педагогічної праці. Чи потраплять прикарпатські педагоги до десятки фіналістів премії стане відомо 1 вересня, а ім’я переможця оголосять 5 жовтня.

Учителька початкових класів Івано-Франківського ліцею №7 Леся Павлюк до когорти 50-ти півфіналістів премії «GTPU» потрапляє не вперше. Якщо бути точною, то уже втретє. Пані Леся наголошує, що бути в 50-ці найкращих вчителів України для неї означає перебувати в середовищі однодумців, розуміти, що рухається в правильному напрямку, а також – це можливість познайомитися, обмінятися ідеями із найпрогресивнішими вчителями України. «Організатори премії різними способами стараються підкреслити важливість кожного вчителя і вчительки, познайомити нас, організувати обмін ідеями чи досвідом, сформувати спільноту вчителів, яка готова діяти саме сьогодні. Для мене важливо бути частиною цієї спільноти», – каже вона.

Про те, що буде вчителькою початкових класів моя співрозмовниця знала ще з дитинства. «Я страшенно любила дітей, а діти любили мене, обожнювала вчитися і допомагати в навчанні іншим. А ще в мене часто виникали якісь чудернацькі ідеї, які я з неабияким завзяттям втілювала в життя. Наприклад, в 12-річному віці організувала свято для усіх дітей вулиці в селі. В мене був чудовий приклад моєї вчительки у початкових класах Ганни Степанівни Онищук», – розповідає вчителька.

Педагогиня наголошує, що за 12 років учителювання не розчарувалася в професії і вкотре впевнилася у правильності свого вибору. У доробку вчительки чимало професійних здобутків. Її перша спроба участі у професійних змаганнях увінчалася успіхом. У міському турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2017» у номінації «початкова освіта» Леся Павлюк посіла третє місце. А вже 2019-го перемогла у міському та обласному турах всеукраїнського конкурсу «Учитель року» як «вчитель інклюзивного класу», а також стала фіналісткою всеукраїнського туру.

– Такі конкурси дозволяють побачити себе з боку, порефлексувати, мотивують до роботи над собою, спрямовують освітню діяльність у правильний бік, сприяють професійному росту педагогів, – коментує педагогиня. – Також привертають увагу суспільства до роботи вчителя, піднімають престиж професії. А нагороди є визнанням величезної праці.

На думку моєї співрозмовниці, найважливішою у роботі вчителя початкових класів є любов до дітей. «Треба вміти відкрити внутрішній світ кожної дитини, допомогти їй повірити в себе, спрямувати до розвитку, заохотити до пізнання світу та формувати свідому особистість у кожній дитині, – наголошує Леся Павлюк. – Вчителі створюють проєкцію майбутнього країни та світу через дітей. А вчителі початкових класів закладають фундамент».

На думку педагогині, немає однієї чарівної методики, яка підходить усім вчителям, дітям і батькам. «Різні діти, різне оточення, різні форми навчання, різні педагоги чи навіть зовсім непередбачувані фактори впливають на освітню діяльність, – пані Леся. – Кожен учитель чи вчителька обирає те, що найкраще працює в їхньому класі».

Також Леся Павлюк навчає не лише дітей, а й учителів. Адже є тренеркою «Нової української школи» і з початку впровадження цієї реформи щиро вірить в її результативність. Педагогиня переконана, що потрібно йти в ногу з життям і використовувати цифрові засоби навчання. Саме те, як це робити, вона описала в навчально-методичних посібниках, які створила на авторських творчих майстернях при Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Важливо наголосити, що ці посібники мають гриф Міністерства освіти і науки України.

Опираючись на свій педагогічний досвід, разом з подругами-вчительками Ольгою Луцик та Іванною Бабалою педагогиня розробила власний курс вивчення літер української абетки «Буквик». Він пройшов апробацію в Центрі освітніх інновацій в Івано-Франківську, а тепер за ним працюють у навчальному центрі для дітей «ЛІО», який колись був освітньою мрією моєї співрозмовниці, що стала реальністю завдяки гранту від ГО «Д.О.М.48.24».

За плечима вчительки української мови і літератури Калуського ліцею №10 Ольги Кецмур 18 років педагогічного стажу, перемога у всеукраїнському турі конкурсу «Учитель року – 2018» та звання заслужений вчитель України. Також у 2023 році вона успішно пройшла пілотний проєкт сертифікації для вчителів української мови і літератури, а наступного року вже була експертом оцінювання професійних компетентностей учасників сертифікації. «Нагород чимало, проте їх не колекціоную», – зауважує моя співрозмовниця.

Педагогиня зізнається, що насамперед бере участь в різноманітних фахових конкурсах для того, аби показати своїм учням приклад учителя, який не лише говорить про успіх, а й сам робить і досягає. «Таким чином своїм прикладом долучаюся до зміни образу вчителя в нашому суспільстві. Також усвідомлюю, що успішному вчителю учні вірять, до його порад дослухаються. Учитель, який перемагає, демонструє своїм учням, що вони можуть усе, що їм під силу змінювати цей світ!», – констатує вона.

«Тимчасова робота, що стала покликанням», – так коротко окреслює свою освітню історію пані Ольга. І додає, що не планувала бути вчителем, проте з переїздом до нового міста все ж відважилася попрацювати тимчасово у школі. «Пригадую, на початку своєї кар’єри я трохи боялася дітей, а вони мене – ні, – розповідає вчителька. – Попрацювавши в школі перші пів року, зрозуміла, що не все так погано у роботі вчителя і насправді вона мені подобається. Відтак подумала, що скористаюся з можливості і стану такою учителькою, про яку з однокласниками колись мріяли. Тому, зачинивши двері кабінету, творила свій вчительський світ, часто розуміючи, що не все роблю за прописаними методиками, навіть порушую директиви. Як виявилося пізніше, так я інстинктивно впроваджувала компетентнісний підхід, окреслений в рамках «Нової української школи» через декілька років».

На думку Ольги Кецмур, найважливіше в роботі вчителя української мови і літератури – продемонструвати, що мова – це не лише складні правила, а потужний універсальний інструмент, який відчиняє перед людиною двері до будь-яких можливостей. «Мова – це наша суперсила. Мова – це клей нації. Мова – це наша зброя. Також дуже важливо допомогти учням й ученицям усвідомити, що якісна комунікація унеможливлює безліч конфліктів і непорозумінь як із сім’єю та друзями, так і з людьми в майбутньому професійному житті», – наголошує вона.

Як прищепити любов до української мови і літератури зі шкільної парти? – запитую свою співрозмовницю. І одразу отримую відповідь: «Секрет простий – любити мову і літературу, читати і насолоджуватися читанням, а також любити дітей». Пані Ольга переконана, що освіта – це історія про світло. А її головна мета – допомогти учням і ученицям знайти їхнє світло – те, що вони люблять.

Професійна мрія Ольги Кецмур проста і важлива: щоб статус учителя був високо оцінений у державі і, щоби вчительство відповідало цій високій оцінці. «Розумію, що високоосвічену націю, яка має міцний стрижень єдності, а він формується під час навчання й виховання, неможливо перемогти. Тож визнання і підтримка вчителів – це також необхідна цеглинка на шляху до нашої перемоги», – переконана вчителька.

Ольга Кецмур вірить, що «сильне і вільне суспільство творять щасливі, реалізовані, здорові громадяни, які не піддаються маніпуляціям». Тож своєю місією вважає їх формування. Саме на реалізацію цієї ідеї планує спрямувати той мільйон гривень, які має шанс отримати як переможниця премії. «Мрію створити ресурс із не лише вивчення і застосування української мови, а також, як додану цінність, інтегрувати в нього історико-культурний та мистецький контекст, підсилити матеріали мотиваційною складовою, рефлексією власної діяльності і найважливіше – змогою фіксувати згенеровані ідеї. Цей проєкт сприятиме стабільному розвитку української мови та культури, зміцнюватиме національну єдність та підвищить рівень освіти в Україні», – наголошує вчителька.

Юрій Пахомов працює вчителем хімії Івано-Франківського ліцею №24 та приватного закладу «Український ліцей Монтессорі». У педагогічній професії – уже 13 років. Пан Юрій зізнається, що йому подобається працювати з дітьми, і, найголовніше, вдається з ними взаємодіяти.

У роду Юрія Пахомова півсотні педагогів, тож він змалечку бачив всі особливості цього фаху, і як це бути вчителями в різні часи, особливо в непрості 90-ті. «Є інформація, що я 50-й учитель в родині, моя дружина «бонусом» прийшла 51-ою. Тобто, у нас це родинне коло, – розповідає вчитель. – Є смішна історія, яку мені мама розказувала. Коли мені було п’ять років, у мене була істерика, я плакав і казав, що «не хочу бути вчителем, але мушу, бо це династія». Роблю ремарку, ніхто мене не примушував іти в педагогіку, це було моє свідоме рішення. А з хімією я поєднався через свою неймовірну бабусю Оксану Михайлівну Гриньовську, яка була вчителькою хімії в Коломийському ліцеї».

За словами Юрія Пахомова, він поставив перед собою ціль – потрапити до п’ятдесятки півфіналістів премії «GTPU», і досягнув її. «Я подав заявку в останній день завдяки своїй донечці Тамілі. Вона ще змалечку мені казала: «Тату, ти все можеш, ти хімік». І тепер вона теж мені сказала: «Ти – хімік, ти все можеш! Сідай і пиши», – коментує педагог.

Стати півфіналістом престижної премії для Юрія Пахомова, насамперед, означає те, що його почують. «Ми з колегами вже багато років займаємося, фактично перші в Україні, тим, що «притягуємо» доповнену реальність в освіту. У нас є громадська організація «ЛІКО». Цього року з колегами написали підручник з хімії для 7-го класу за новою програмою. А потрапляння до 50-ки півфіналістів цієї премії дасть можливість розширити коло людей, які почують нашу історію, наші ідеї, можливо, захочуть впроваджувати наші бачення в освіті».

У 2020 році Юрій Пахомов переміг в обласному турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» у номінації «хімія». Проте через пандемію «ковіду» всеукраїнський тур цих фахових змагань так і не відбувся. У доробку мого співрозмовника чимало премій та нагород. «По-перше, це показник того, що я постійно чогось вчуся, допускаю помилки. І показую дітям, що це нормально. По-друге, намагаюсь підняти престижність вчительського фаху, тому що мені дуже прикро від того, як сьогодні назагал сприймають цю професію. Нам треба піднімати престижність освічених людей», – наголошує вчитель.

Юрій Пахомов розповідає, що коли прийшов викладати в школі, зрозумів, що бути строгим вчителем – це не його ніша. Тому шукав таку методику викладання, щоб бути з учнями на паритетних засадах, і щоб їм не хотілося його підвести. Був одним із перших вчителів в Україні, який почав застосовувати технологію лепбукінгу (створення та використання інтерактивних саморобних книжечок під час навчання. – Авт.) в середній школі, а також – методи фасилітації (організація процесу колективного розв’язання проблем у групі. – Авт.). А для свого професійного кредо, педагог обрав наступні рядки: «Вчитель не має бути попереду, щоб вести за собою. Вчитель не має бути позаду, щоб штовхати дитину вперед. Вчитель повинен бути збоку, щоб підхопити, якщо вона перечепиться».

Якщо Юрій Пахомов стане переможцем премії, то спрямує фінансову винагороду на організацію освітнього ретриту (період особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою. – Авт.) для педагогів. «Я хочу зібрати вмотивованих вчителів природничої галузі на ретриті, де з ними попрацюють психологи, тьютори (з англ. репетитор. – Авт.), фасилітатори. І паралельно, щоб вчителі поділилися своїм досвідом», – роз’яснює півфіналіст.

Завдяки майже 29 рокам педагогічної діяльності, учителька української мови та літератури Івано-Франківського ліцею ім. Миколи Сабата Марія Бабак виховала не одне покоління талановитих учнів. І наголошує, що її професія – це любов на все життя!

Педагогиня зауважує, що не випадково обрала українську мову та літературу, адже вона їй імпонувала через складність та багатовимірність. «Експресивний потенціал української мови, її лексичне багатство та глибока етимологія створюють підґрунтя для безперервного когнітивного розвитку, – каже пані Марія. – Література ж зачарувала своєю здатністю відображати національну ідентичність через принцип націєтворчості, інтегруючи культурну пам’ять та історичну свідомість. Ці дисципліни стали для мене магнітом, притягуючи своєю філологічною глибиною та можливістю аналітичного розуміння світу».

Півфіналістка переконана, що найважливішим в роботі вчителя української мови і літератури є здатність до мовної і літературної інтерпретації, яка забезпечує трансляцію культурного коду нації через призму педагогічного дискурсу. «Це передбачає не лише володіння філологічною експертизою, а й уміння здійснювати когнітивно-емоційний зв’язок з учнями, інтегруючи їх у складну текстуальну реальність літературних наративів, – наголошує педагогиня. – Вчитель виступає як медіатор між учнем і багатовіковою традицією, передаючи їм фундаментальні знання й формуючи критичне мислення. Водночас він повинен культивувати емпатію та здатність до рефлексії, які є ключовими у процесі інтеграції особистісних і колективних цінностей. Через ці аспекти вчитель формує не лише мовну компетенцію, але й сприяє гармонійній соціалізації учнів, створюючи простір для їхньої інтелектуальної та духовної еволюції».

Марія Бабак зауважує, що з початком повномасштабної війни ставлення учнів до української мови та літератури зазнало радикальної трансформації, відбувся своєрідний ренесанс національної самосвідомості. «Українська мова перестала бути просто інструментом комунікації; вона стала символом культурного резистенту, актом мовного та ідентичнісного самоствердження. Література ж набула нової інтерпретаційної глибини, де класичні тексти почали резонувати з сучасними екзистенційними викликами, перетворюючи художнє слово на засіб катарсису та психоемоційної підтримки. Учні почали сприймати українську мову як елемент національної інтеграції, який об’єднує суспільство в часи кризи. Літературні твори, що відображають історичні моменти боротьби, стали своєрідними культурними артефактами, які підсилюють патріотичний дискурс і сприяють формуванню колективної пам'яті. Водночас мова стала засобом вираження протесту проти агресора, а література — інтелектуальним щитом, що захищає від дезінформації та культурної агресії», – коментує вона.

Якщо Марія Бабак здобуде перемогу у фіналі премії, то спрямує 1 млн гривень на реалізацію амбітного освітнього проєкту, що інтегрує інноваційні технології та культурний контент задля формування національної свідомості та критичного мислення в молодого покоління. «Створення інтерактивної освітньої платформи, яка поєднуватиме лінгвістичну та літературну спадщину України з найсучаснішими методиками дистанційного навчання, – розповідає вчителька. – Ця платформа стане віртуальним простором для герменевтичного аналізу літературних текстів, де учні зможуть зануритися у глибинні смисли української літератури через мультимедійний контент, симуляції та ігрові методики навчання. Такий проєкт забезпечить доступ до якісної освіти для учнів з різних куточків України, незалежно від їхнього географічного положення чи соціального статусу».