Того дня, який нині йменуємо Днем Соборності України, людські потоки стікалися до будинку на самому початку вулиці Т. Шевченка в Івано-Франківську – колишньої резиденції Української Національної Ради. Адже саме тут 3 січня 1919 р. керівний орган Західно-Української Народної Республіки (тоді її столицею був Станиславів – нинішній Івано-Франківськ) ухвалив історичне рішення про Злуку ЗУНР з УНР в єдину самостійну суверенну державу – Українську Народну Республіку. Тепер же на його фасаді з’явилась анотаційна дошка, яка інформує, що 35 років тому, 21 січня 1990-го, саме звідси, від Народного дому, розпочався «Живий ланцюг Злуки», який пролягав через Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир аж до Києва. Він продемонстрував владі СССР та усьому світові прагнення жителів Сходу й Заходу України до відновлення її державності, проголошення її незалежності, територіальної і духовної соборності.
Це була унікальна за своїми масштабами для всієї Європи акція – «Українська хвиля». У ній взяло участь, за офіційними, явно заниженими даними органів міліції, близько 450 тис. осіб, а насправді, за різними неофіційними оцінками, – від одного до п’яти мільйонів. Живий ланцюг єднання простягнувся на 770 км і завершився на Софійській площі у Києві. Власне, на ній 71 рік перед тим, 22 січня 1919-го, у першу річницю незалежності УНР, у святковій атмосфері було проголошено «Універсал Директорії Української Народної Республіки», який символічно називають Актом Злуки УНР і ЗУНР. Ініційована ж Народним рухом України 1990-го акція, до організації якої долучилися й активісти Товариства української мови ім. Т. Шевченка та Гельсінської спілки, була водночас способом і формою об’єднання всіх демократичних сил суспільства для виборювання мирним шляхом української Незалежності, яку й проголосила Верховна Рада через півтора року після проведення «Живого ланцюга Злуки».
Отож його 35-річчя і вшанували в Івано-Франківську урочистим відкриттям пам’ятної таблиці у День Соборності (встановлений 1999 р., але й до відповідного указу Президента України люди відзначали день 22 січня як свято Злуки) й відзначили уже 106-ту річницю Соборності України. Почесне право зняти біле покривало з таблиці було надано голові крайової організації НРУ (то її ініціативу встановити таку анотаційну дошку підтримав міський голова Руслан Марцінків) Ярославові Єфімчуку, одному із співзасновників Івано-Франківського культурно-наукового товариства «Рух», журналісту Романові Гладишу та народній депутатці України від міської територіальної громади Оксані Савчук.
Парламентарка також продемонструвала присутнім синьо-жовтий прапорець, з яким 1990-го дитиною виходила з батьками на акцію «Живий ланцюг Злуки» і який зберегла й досі. У виступі на урочистості біля будинку №1 на вул. Т. Шевченка О. Савчук підкреслила неабияке суспільно-політичне значення цієї акції. Засвідчила вона те, що прагнення до незалежності й соборності України людські покоління не втратили впродовж десятиліть совєтської влади, а воно жило й далі у свідомості і у серцях українців так само, як і в їхніх дідів і прадідів, котрі «у найскладніші часи, коли Україна була поділена між двома імперіями, змогли знайти у собі сили об’єднатися».
Про «Українську хвилю» як вражаючий наочний вияв того, що наші співвітчизники, міцно взявшись за руки, знову підтвердили цим свої розуміння та згоду на створення єдиної Української держави, говорили й інші промовці, яких після освячення пам’ятної таблиці отцем-капеланом УГКЦ, заступником голови міської «Просвіти» Орестом Путьком запрошував до слова ведучий дійства – керівник секретаріату міської ради Станіслав Козлов. Від голови ради старійшин НРУ Володимира Федорняка, члена ради обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Яреми Петріва і вже згаданого Я. Єфімчука присутні почули, як ідея живого ланцюга єднання народилась у середовищі рухівців і знайшла своє практичне втілення в акції 21 січня 1990 р., коли людей згуртовували український національний дух і єдиний патріотичний порив. Поділилися промовці й спогадами про розпочату у вересні 1989 р. підготовку цієї акції у нашій області й загалом в Україні, зокрема про те, як шили синьо-жовті прапори для її учасників, організовували автобуси для підвезення людей за межі населених пунктів, щоб живий ланцюг ніде не переривався…
Відтак на Вічевому майдані відбулося вшанування пам’яті полеглих на московсько-українській війні жителів міської територіальної громади. Посмертну нагороду цим військовослужбовцям – відзнаку міського голови «За честь і звитягу» – О. Савчук і заступник міського голови Віталій Федорів вручили їхнім рідним. Вони також нагадали присутнім, що, як засвідчує День Злуки УНР і ЗУНР, нинішня Українська держава – правонаступниця Української Народної Республіки, й закликали постійно віддавати велику шану всім українським воїнам, які нині на фронті обороняють від московського агресора її незалежність, отже, кожного з нас, наше сьогодення й майбутнє. А тим, хто поклав на вівтар свободи Батьківщини найдорожче – власне життя, належать вічні слава і вдячність…
Духівники, серед яких були керівники християнських конфесій краю, відслужили поминальну панахиду за загиблими українськими захисниками й захисницями, помолилися разом з усіма за Україну та Перемогу.
