Про сьогодення одного з провідних відділень Івано-Франківської ЦМКЛ – хірургічного – ми розповідали в інтерв’ю з його завідувачем Анатолієм Богушем «Справжній хірург має оперувати щодня…». У тому ж номері «Галичини» за 21 серпня 2018 р. була й інформація, що лікарня виграла черговий грант на суму понад 400 тис. євро – цього разу в рамках спільної операційної програми транскордонної співпраці «Румунія – Україна 2014–2020» за проектом «Переоснащення стаціонарів лікувальних установ».

Про участь у міжнародних програмах, інтеграцію у європейський медичний простір, впровадження новітніх методик і розширення спектру лікування різних захворювань, про нинішні проблеми закладу розмовляємо з головним лікарем ЦМКЛ Тарасом МАСЛЯКОМ.

Тарасе Романовичу, знаю, що Ви поставили перед собою як керівником, перед великим колективом працівників лікарні вельми амбітне завдання – вийти на європейські стандарти медицини. Завдяки чому плануєте досягти їх, адже нині в державі бюджетне фінансування охорони здоров’я урізано?

Головна мета діяльності медичних закладів – оберігати здоров’я людей, – глибоко переконаний, має стати для української влади стратегічним питанням безпеки і розвитку держави. Лише активне освоєння в лікувальному процесі нових технологій і методик дасть змогу українським лікарям іти в ногу зі світовою медициною, яка розвивається стрімкими темпами. Ті методики мають наукове забезпечення, на якому, власне, і базується їхня ефективність. Наша лікарня міська, не вирізняється своїми масштабами, але річ не у величині закладу. Мені доводилося бачити, скажімо, у Відні невелику клініку, де роблять складні нейрохірургічні операції.

В Україні кожен заклад охорони здоров’я належить до котрогось із трьох рівнів медицини. Наша лікарня має базу і спеціалістів для того, щоб ми із другого рівня заходили на вищий, третій. Рівень – це насамперед кваліфікація спеціалістів. Ми підтягуємо, звичайно, і технічне оснащення закладу, але особливого значення надаємо добору кадрів – запрошуємо їх до себе і самі готуємо потрібних фахівців. У нас є вже чимало висококваліфікованих та вузьких спеціалістів. Півтора року тому створили відділення кардіохірургії, і за цей час тут виконано близько 150 операцій із заміни клапанів серця та на його судинах. Спеціалісти проводять операції як на серці, яке працює, так і на відключеному, коли кровообіг пацієнта переведено на апарат «штучного серця».

А чи не бере в цьому разі ЦМКЛ на себе функцію розташованого поруч обласного кардіоцентру?

Там лікують пацієнтів терапевтичними, тобто медикаментозними, засобами. Наша ж лікарня останні кілька років є однією з передових в Україні клінік щодо надання медичної допомоги хворим з порушеннями в роботі «мотора» людини шляхом оперативного втручання. Скажімо, якщо в пацієнта діагностують звуження якоїсь судини серця, то ми відкриваємо ту забиту тромбами судину, вставляємо в неї стент (циліндрична конструкція, яку під час оперативного втручання розміщують у просвіті порожнистих органів людського тіла задля розширення ділянки, звуженої внаслідок патологічного процесу – Ред.), і тоді «мотор» починає знову нормально працювати.

Ми вже років шість працюємо за цією методикою. Крім нашого закладу, більше ніде в краї її не застосовують. Ми були на Прикарпатті піонерами у впровадженні цієї новації, а в усьому західноукраїнському регіоні до нас освоїли її лиш у Львові й Ужгороді.

З міста Лева ми запросили лікаря Лілію Сорохтей, котра на закупленому нашою лікарнею обладнанні навчила того шістьох молодих фахівців. Вони вже працюють самостійно. Якби ми вчили їх за кордоном, то потрібно було б витратити 150 тисяч американських доларів на підготовку лише одного такого спеціаліста. Доти ж, поки ми не взялися практикувати цю методу, в області від інфаркту міокарда помирало за рік 500 – 600 осіб. А нині цей показник летальності зменшився до 80 – 100. Звісно, й ці цифри істотні, бо за ними – втрачені людські життя.

Які ще серцеві захворювання лікують у ЦМКЛ?

У відділенні малоінвазивної хірургії проводять ще одну новацію з маніпуляцій на серці – в нього входять через вену спеціальним зондом (зрештою, таке можна вважати й операцією). Маючи ж і терапевтичне відділення, невелику реабілітацію для кардіологічних хворих, ми визначили для себе цей напрям як один з основних у діяльності ЦМКЛ і хочемо сформувати цілий комплекс для лікування пацієнтів із серцевими захворюваннями. Для цього плануємо невдовзі відкрити й відділення електрокардіофізіології.

Хворі з якими недугами там лікуватимуться?

Ті, у кого порушений ритм серця через проблеми іннервації його судин. Є методика припікання цих судин, після чого відновлюється сердечний ритм. Освоєно цю методику у двох кардіоцентрах України – в Одесі й Києві. Спеціалісти із тих закладів деякий час навчатимуть в Івано-Франківську наших лікарів.

Мабуть, серед лікарів вашого закладу найбільший відсоток становлять хірурги різних спеціалізацій?

Це справді так, а найбільше їх у хірургічному відділенні. Тут опанували фактично всі методики операцій. Оперують уже й на підшлунковій залозі, проводячи це хірургічне втручання з допомогою лапароскопа. Втім, фахівці відділення малоінвазивної хірургії роблять ще складніші операції – скажімо, жінкам з гінекологічними патологіями і деякими пухлинами. З допомогою ангіографа здійснюють так зване пломбування пухлини – ставлять на неї кліпсу, і надалі вона не розвивається. Виконано ще лише кілька десятків таких операцій, але вони були дуже успішними.

А чи можуть розраховувати на кваліфіковану медичну допомогу у вашому закладі хворі з інсультами? Адже це теж один із найбільш затребуваних нині напрямів лікувальної діяльності.

Так, інсульти тепер значно помолодшали і після них дуже багато людей стають інвалідами. У відділенні судинної неврології ЦМКЛ лікуються фактично всі такі хворі з міста і частина з області. Підвищити ефективність лікування зможемо завдяки тому, що недавно ми посилали наших лікарів для освоєння нових медичних технологій у клініки Києва та Литви. І тепер вони почали застосовувати малоінвазивну методику при геморагічних інсультах, коли в церебральній судині є тромб, – його забирають і ставлять туди стент для відновлення нормального кровотоку, щоб людина не була інвалідом. Уже кільком пацієнтам успішно проведено такі операції.

Проблема ж тут у тому, що наразі у відповідну державну програму не закладено вартість стентів, які потрібно ставити в церебральні судини хворим, а ціна одного з них сягає 80-120 тис. грн. Ми змогли купити лише три стенти за кошти створеного на базі нашої лікарні благодійного фонду і провели таку маніпуляцію пацієнтам, котрі самі купити їх не в змозі.

Неврологічним хворим у відділенні надають невідкладну висококваліфіковану медичну допомогу. Поміщаємо сюди і пацієнтів з інфарктами. Їх виводять із важких станів в облаштованому тут блоці інтенсивної терапії.

«Вузьким місцем» прикарпатської і загалом української медицини поки що залишається реабілітація хворих і травмованих пацієнтів після лікування. Як вирішують цю проблему в ЦМКЛ?

Пацієнти проходять реабілітацію у фізіотерапевтичному відділенні лікарні. Торік ми відремонтували його приміщення, оновили обладнання, впровадили тут сучасні методики лікування. У нас є троє молодих реабілітологів. Вони недавно буквально поставили на ноги хворого після важкого інсульту. Нині висококваліфіковану реабілітацію пацієнтів, які перенесли важкі серцево-судинні недуги, слід розглядати як невід’ємну, завершальну, стадію ургентного і планового лікування та забезпечити її в кожній українській лікарні, як це бачимо за кордоном. І я зі своєю командою однодумців працюю над тим, щоби здійснювати реабілітацію пролікованих пацієнтів у кількох напрямах – відповідно до їх захворювань.

Ми тепер чи не в кожному відділенні лікарні облаштовуємо реабілітаційну палату. Така вже діє у відділенні судинної неврології – із хворими займаються реабілітолог, масажист, фізіотерапевт. Я тримаю це під контролем, і, скажу вам, маємо вже позитивні результати. Тішуся, як мала дитина, з того, що і в нашій міській лікарні запрацювала реабілітація.

Отже, впроваджуєте новації як у відносно недавно створених відділеннях ЦМКЛ, так і в тих, що вже давно функціонують?

Мене цікавлять нові методики в усіх галузях медицини. Тому паралельно з тією ж хірургією стараємося розвивати терапевтичний напрям діяльності лікарні, неврологію, ревматологію, адже нині багато людей хворіє на пневмонію, ревматоїдні недуги. Для підвищення кваліфікації працівників відповідних структурних підрозділів ЦМКЛ направляємо їх на навчання в закордонні та найкращі українські клініки. Плануємо ще нинішнього року оновити обладнання у відділенні офтальмології. Це відділення, де, до речі, роблять операції з видалення катаракти, мені бачиться у близькій перспективі як постійно ургентне.

Адже в майбутньому ми маємо стати лікарнею екстреної медичної допомоги – надаватимемо її пацієнтам при невідкладних станах, зокрема і при травмах очей. Наше відділення ЛОР, до речі, давно вже цілодобово ургентне. Хочемо також оновити лабораторне обладнання, бо світова медицина тепер використовує значно ширший, ніж раніше, спектр різноманітних методик досліджень – результати новітніх аналізів допомагають краще діагностувати хворобу людини.

У ЗМІ була інформація, що на технічне переоснащення тієї ж лабораторії, реанімаційного та офтальмологічного відділень підуть кошти гранту, який ви недавно виграли. А на що витратили гроші, які лікарня отримала від ЄС раніше завдяки перемозі проектів, поданих на міжнародні конкурси для отримання грантів?

ЦМКЛ нині бере участь у кільканадцяти міжнародних програмах. За кошти вже отриманих грантів придбали наркозно-дихальну апаратуру, комп’ютерне обладнання, з допомогою якого обстежуємо і спостерігаємо за станом хворих. Також використали грант у сумі 152 тис. грн. на реалізацію в нашій лікарні проекту «Покращення пересування інвалідів у медичному закладі», здійснюваного за програмою ПРООН і НАТО (цей військовий альянс має і деякі програми з медицини).

Хто ж пише ті проекти для участі ЦМКЛ в міжнародних програмах?

Цим, як і налагодженням партнерських відносин із закордонними клініками, у лікарні займається спеціально створений відділ інтеграції і міжнародних відносин. Посилаємо у ті клініки на навчання не тільки лікарів. І наші медсестри й санітарки знайомилися в Румунії з тим, як там надають хворим екстрену медичну допомогу. Тепер ми відправили для обміну фаховим досвідом, окрім лікарів, також 12 медсестер (старших, операційних, постових) до Туреччини, в університетську клініку Стамбула. З нею підписали договір про співпрацю, коли до нас приїздив проректор цього медичного вишу. П’ятеро лікарів уже мають виклик до США для стажування в державній медичній клініці Чикаго з трансплантології і хірургії.

У цьому місті живе родина Кузичів, котра подарувала нашій лікарні 80 відсотків того обладнання, яке використовуємо нині для проведення операцій на відкритому серці. Нагадаю, що Юрій Кузич, який має українське походження, був провідним кардіохірургом Сполучених Штатів, очолював Спілку українських лікарів у цій країні, нині він уже на пенсії. Два роки тому Кузичі зібрали серед американців кошти, купили і прислали нашій лікарні обладнання (апарат «штучного серця», дихальну апаратуру) та інструментарій майже на мільйон доларів. Вони приїхали до нас і вчили хірургів працювати на цьому обладнанні для кардіохірургії, а потім залишили його лікарні. Я з паном Юрієм познайомився, коли був у США, його син та інші члени родини й далі допомагають Івано-Франківській ЦМКЛ.

Тепер ми знову прийматимемо організовану Кузичами велику групу американських лікарів-волонтерів – 19 осіб. Вони візьмуть участь у міжнародній науково-практичній конференції «Лікарі без кордонів», яка відбудеться в ЦМКЛ, а після того консультуватимуть, допомагатимуть не тільки нашим хірургам, а й лікарям інших спеціальностей освоювати новітні методики лікування різних захворювань. Буде в складі цієї групи і мій знайомий колега з Пакистану, котрий нині живе у Сполучених Штатах і хоче допомагати розвитку української медицини як меценат. Приїдуть до нас на конференцію та для обміну досвідом і кілька його колег-пакистанців, які роблять хірургічні операції в центральній клініці тієї азіатської країни. Звичайно, я завжди наголошую працівникам нашої лікарні, що для спілкування з іноземними спеціалістами потрібно добре знати англійську мову.

Чув, що дехто з лікарів вашого закладу проводить у його стінах і наукові дослідження…

Нинішнього року ми отримали із МОЗ дозвіл на створення відділу дослідів та експериментів – такі працюють переважно при медуніверситетах. Перед тим лікарню відвідали експерти з ЄС і підтвердили, що ми можемо займатися цією справою. Інакше кажучи, ми дістали визнання того, що маємо добру матеріально-технічну базу і спеціалістів для діяльності такого відділу. Я в ньому теж займаюся науковими дослідженнями, зокрема щодо надання медичної допомоги пацієнтам із цукровим діабетом та насичення організму мікроелементами з екологічно чистих продуктів. Очолює відділ лікар-отоларинголог Роман Фіщук. Він налагодив зв’язки з колегами із закордонних клінік і на високому рівні разом з іншими лікарями проводить корисні для розвитку медицини досліди, які замовляють нам і оплачують фармацевтичні компанії і науково-дослідні інститути України і світу. Зароблені відділом кошти йдуть на потреби розвитку ЦМКЛ – оновлення обладнання, ремонти приміщень.

А ми працюємо з думкою про лікарню майбутнього, тож уже виготовили проектно-кошторисну документацію на будівництво кардіореанімаційного корпусу. Плануємо на території лікарні спорудити двоярусну автостоянку з вертолітним майданчиком. Розраховуємо на фінансове сприяння ЄС, його фахівці готові виконати для лікарні проект цієї споруди за тим зразком, який ми бачили біля клініки під час одного із закордонних відряджень.

Не раз доводилося чути, як головні лікарі міських і районних лікарень області нарікали на зношеність медичного обладнання у їхніх закладах. Чи є з цим проблеми в Івано-Франківській ЦМКЛ?

Відчуваємо гостру потребу в новому комп’ютерному ангіографі. Бо наявний, з допомогою якого хірург ставить стент у судину головного мозку і тим самим рятує людині життя, за стандартами ЄС ми давно мали б списати: при експлуатаційному терміні три роки він пропрацював уже вдвоє довше. Апарат часто виходить з ладу, все більше коштів ми змушені вкладати в його ремонт. На це в департаменті охорони здоров’я ОДА можуть сказати: не лише ви маєте проблему з ангіографом, декілька їх за останній час придбано й передано лікарням області.

Але ж, зауважу я, зробили це не по-господарськи, бо в тих закладах немає ні інфраструктури (себто підготовленої для встановлення ангіографа бази), ні персоналу, який умів би обслуговувати такий апарат. Адже серцевих і судинних хірургів потрібно готувати роки, а випадки захворювання на інфаркт міокарда серед прикарпатців трапляються щодня. Проте встановлений більше року тому в Коломийській ЦРЛ ангіограф донині не працює, а наш за цей час тричі ламався. Ми тоді своїх хворих возили на ангіограф в ОКЛ, де теж не мають спеціалістів для роботи на ньому.

Мене болить серце через такі кричущі речі, коли, з одного боку, не цінують людські життя, а з другого – не йдуть назустріч спеціалістам, підготовленим чималими коштами й зусиллями. Безперечно, треба оновлювати матеріально-технічну базу всіх медзакладів. Але чому в цьому разі так нерозумно підійшли до розподілу серед них нового дороговартісного обладнання? Чи керувалися якимись політичними мотивами, чи індивідуально-приватним баченням вирішення питання, чи вийшло все так через бажання нардепів від певних виборчих округів області підвищити свій електоральний рейтинг вибиванням із Держбюджету коштів на фактично приречені простоювати мертвим капіталом апарати для тамтешніх лікарень?

Сьогодні ситуація така, що в Івано-Франківській ЦМКЛ понад 40 відсотків стаціонарних хворих – це люди з інших міст і районів області, а пацієнтів з інфарктом - взагалі 60 відсотків. Бо в нашій лікарні, по-перше, є спеціалісти високого класу, по-друге, тут облаштовано всю систему лікування таких хворих: біля ангіографа, з допомогою якого стентуємо коронарні судини, маємо операційну. Якби при стентуванні виникла необхідність терміново проперувати пацієнта, то його б узяли з-під апарата, привезли в операційну, відкрили серце і прооперували. А там, де для цього немає умов, урятувати людину вже не вдалося б.

Яка, на Вашу думку, нині найгостріша проблема для вітчизняної медицини загалом?

Це дуже низький рівень оплати праці українських лікарів. Уряд чомусь не врегульовує ситуації з несправедливими співвідношеннями між розміром зарплати працівників різних професій і в різних галузях. Її розмір має залежати від кваліфікації працівника. А що ми бачимо? Зарплата у лікаря менша, ніж у будівельника чи навіть касира супермаркету. Отож чимало лікарів і медсестер уже виїхали до Польщі, Словаччини, Румунії, де з'явилися вакансії в результаті того, що їхні спеціалісти медицини, своєю чергою, знайшли для себе ще більш оплачувані місця праці у Великобританії, Франції. Спеціаліст високої кваліфікації хоче мати і відповідний соціальний статус у суспільстві. Це дуже болюче питання. І з нашої лікарні кілька лікарів уже знайшли роботу за кордоном, ще більше медсестер. Якщо цієї проблеми не вирішимо на державному рівні, то втратимо великий відсоток кваліфікованих працівників.

Утім, є сподівання, що вирішити її значною мірою допоможе розпочата в державі реформа охорона здоров’я. Адже керівники медзакладів тепер матимуть право давати лікарям премії і надбавки до зарплати за великий обсяг роботи, сумлінне виконання своїх обов’язків. З другого боку, керівник тоді думатиме, чи йому потрібен такий великий штат, а чи лише два-три спеціалісти, працю яких високо оплачуватимуть і завдяки яким у цей заклад ітимуть пацієнти. Фінансування лікарні й рівень оплати праці лікарів, медсестер, санітарок залежатимуть від кількості хворих, які сюди звертатимуться за медичною допомогою. Багато важитимуть для пацієнта кваліфікація і ставлення медпрацівників до нього, як і те, чи має заклад комп’ютери, апарат УЗД, нормальну лабораторію, чи його матеріальна база забезпечує комфортність перебування тут хворого. У ЦМКЛ, до речі, впродовж останніх 6-7 років капітально відремонтовано більшість приміщень, ще в кількох відділеннях ремонти завершуємо. Чималі їх обсяги нам вдалося здійснили завдяки розумінню міською владою на чолі з Русланом Марцінківим потреб лікарні й виділенню на це відповідних коштів.

Що ж до здійснюваної медичної реформи, то бачу позитивний момент у тому, що вона стимулює керівника думати про свій заклад, правильно оцінювати ситуацію з наявним ліжковим фондом (доцільно чи ні утримувати таку кількість ліжок у палатах), з організацією процесу лікування. Керівникові треба буде добре рахувати, в що закладу обходиться в середньому утримання одного ліжка і одного хворого, рахувати буквально кожну копійку. І запроваджувати нові технології для прискорення лікування пацієнта: швидше він одужає – зменшаться витрати коштів закладу. Їх можна буде використати на придбання більшої кількості медикаментів, поліпшення харчування хворих. А чим кращу репутацію матиме медичний заклад серед населення, тим більше пацієнтів виявлятимуть бажання лікуватися саме тут і тим більшим буде його бюджет.

Який медичний фах маєте Ви, пане Тарасе?

Сам я хірург-комбустіолог, який має справу з термічними травмами. 17 років очолював відділення опіків обласної клінічної лікарні і зробив багато операцій. Для мене медицина – це хобі в тому сенсі, що вона стала моїм фахом. Ще після першого семестру першого курсу почав я працювати в цьому приміщенні, де тоді містилась обласна лікарня, очолювана Георгієм Карасем. Мені, студентові, не вистачало грошей, і я вибрав як місце роботи саме відділення опікової травми. Був я три роки санітаром, потім чотири - медбратом, доводилося працювати і в операційній, і в маніпуляційній, і навіть підлогу мити.

Знаю, що Ви й учасник АТО. Розкажіть про цю сторінку Вашої біографії.

Я добровільно пішов у військкомат і мене взяли в Національну гвардію. Спочатку певний час був лікарем медпункту військового полігону. Потім мене направили в Попаснянський район Луганської області – служив там лікарем батальйону «Галка», був у мене водій-санітар. Не люблю розповідати про війну, бо це для мене асоціюється з прикрими спогадами, пов’язаними із загибеллю моїх бойових побратимів, але, з другого боку, на війні я пройшов велику школу. Мусив оновити в мозку те, що призабув, засвоїти те, чого як лікар не знав. Я ж був ним не тільки для військових, а й для місцевого населення – в ролі і сімейного лікаря, і педіатра, і навіть довелося консультувати з гінекології.

Я обслуговував не тільки наш івано-франківський, а й харківський та вінницький батальйони, що стояли по периметру в другій лінії. В АТО пробув рік і два місяці, там познайомився з чудовими людьми, котрі для мене стали як родина, з якими й досі підтримую зв’язки.

Розмовляв Іван ГАВРИЛОВИЧ.