Чи став 75-й ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні успішним для України й наскільки виправдав її очікування, розповіли для газети «Галичина» політичний аналітик, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Петро БУРКОВСЬКИЙ і політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО.

– Попри спроби росії розколоти Альянс через Угорщину і пригальмувати допомогу Україні цього не відбувається. Ми побачили дуже важливе рішення, яке було анонсовано раніше, затверджене на саміті, про те, що на наступний рік буде виділено 40 млрд. євро на підтримку України задля її перемоги, внески розподілять між усіма союзниками. Це дуже важливо. І, розпочинаючи від саміту і до кінця року, йтиме технічна робота щодо того, як ці квоти будуть розподілятися.

Щодо загальної декларації про те, що вступ України є безумовним і невідворотним, то це теж важливо, насамперед з огляду на спроби перетворити питання вступу України в НАТО на предмет торгів з росією в разі початку гіпотетичних мирних переговорів. Тобто мова про те, що на Заході на такий ультиматум росії не погоджуються і що питання торгів щодо вступу чи не вступу України в НАТО після війни не розглядають.

– Цього року в нашій країні не було завищених очікувань щодо можливості офіційного запрошення України до членства в НАТО. Навпаки, і для державного керівництва, і для більшості експертної та політичної спільноти України було зрозумілим, що поки йде нинішня війна, запрошення на членство в НАТО не буде. І в Вашингтоні, і в Києві, і в Брюсселі (в штаб-квартирі Альянсу) напередодні ювілейного саміту акцент зробили на конкретних питаннях фактичної інтеграції України в НАТО і воєнної допомоги нашій країні. З цієї точки зору, саміт НАТО в Вашингтоні став для нас набагато результативним і успішним, ніж минулорічний саміт у Вільнюсі. Ось лише перелік конкретних рішень, ухвалених самітом НАТО щодо України: рішення щодо постачання систем ППО для України; формування фонду воєнної допомоги для України розміром мінімум в 40 млрд євро на наступний рік, але цей фонд буде працювати і надалі; створення спеціальної Програми НАТО з надання допомоги у безпеці та підготовці України для координації надання військового обладнання та навчання Україні союзниками та партнерами, гарантування безпеки України на довгостроковій основі; рішення щодо підвищення оперативної сумісності України з НАТО; створення Спільного центру аналізу, навчання та освіти НАТО-Україна (JATEC); підтвердження рішення Генерального секретаря НАТО щодо призначення Високого представника НАТО в Україні. Масштаби взаємодії НАТО з Україною зараз є набагато ширшими, ніж співпраця з переважною більшістю окремих країн-членів Альянсу.

Парадокс нинішньої ситуації в тому, що де-факто ми майже в НАТО. Але оформлення відносин де-юре стане можливим лише після завершення війни з росією, і, звісно, за згоди всіх країн НАТО. І поки що абсолютного консенсусу серед членів Альянсу щодо нашого членства в НАТО немає.

В підсумковій декларації НАТО щодо перспектив членства України в Альянсі заявлено наступне: «Майбутнє України – у НАТО. … Ми будемо і далі підтримувати її на незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, що включає членство в НАТО». Хтось каже, що це лише слова, які можна змінити на будь-якому наступному саміті. Цілковитих гарантій в політиці справді не буває, і ми це знаємо на власному досвіді. З іншого боку, конкретні визначення в дипломатії мають велику вагу. І на даний момент така оцінка перспектив членства України в НАТО в підсумковому документі саміту НАТО є найбільш сильним формулюванням за весь час євроатлантичної інтеграції України. Я також бачу ще одне значення цього формулювання – це сигнал Путіну про те, що Україна і НАТО не збираються торгуватися з Росією перспективою членства України в Альянсі заради завершення нинішньої війни.

Для подальших взаємин між НАТО і Україною дуже важливим є і те, що лідери України, США, ще 21 держави НАТО, а також ЄС та Японії за підсумками зустрічі у Вашингтоні підписали «Український компакт» (Ukraine Compact) – багатосторонній документ, що містить зобов’язання щодо підтримки України. Це документ, який узагальнює і пов’язує безпекові угоди, які Україна підписала з цілою групою країн НАТО, а також з ЄС і Японією. Метафорично, хоча і дуже умовно, підписання цього документу можна оцінити як символічні заручини України з НАТО. Заручини, звичайно, не гарантують шлюбу, але визначають дуже особливі взаємні зобов’язання. У будь-якому разі перспектива членства України в НАТО визначатимуть умови завершення війни між росією і Україною, післявоєнною міжнародною ситуацією і подальшою долею самого Альянсу.