Торік у серпні ми попрощалися з відомим українським письменником, Шевченківським лауреатом Степаном Пушиком. 26 січня йому мало сповнитися 75. Тож цього дня літератори й журналісти, дружина Степана Григоровича пані Анна і син Тарас прийшли у Навчально-методичний центр культури і туризму Прикарпаття та вшанували його світлу пам’ять Пушиківськими читаннями. Провели їх Івано-Франківська ОО НСПУ разом із Громадським інститутом аналітики.
Здається, навіть повітря у просторій залі центру було просякнуте благотворним озоном думок, образів, асоціацій цільної у своїй художній самобутності й довершеності поезії С. Пушика. Вірші широкого тематичного діапазону – од відомого твору про страту опришківського ватажка, Довбушевого соратника Василя Баюрака на площі перед ратушею в тодішньому Станиславові до щемливих, що беруть за душу, рядків про кохання – читали, а також ділилися спогадами про Степана Пушика голова обласної письменницької організації Євген Баран, його колеги по літературному цеху Василь Бабій, Михайло Батіг, Василь Мойсишин, Богдан Томенчук, Іван Гаврилович, журналістка Наталія Боднарчук, директор обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка Людмила Бабій, голова Громадського інституту аналітики Віталій Перевізник...
Вони говорили, зокрема, про те, що в річищі Пушикової поезії епічні мотиви зливаються воєдино з потужним ліричним струменем. Понад 150 творам поета композитори дали крила мелодій, писав він також вірші для дітей. Тарас Пушик мовив про довічну синівську вдячність батькові за науку добра, патріотизму, любові до рідної землі та людей, він і сам поклав на музику деякі з татових віршів.
Було підтримано пропозицію, щоби пушиківські читання стали в майбутньому доброю традицією. Степан Григорович заслужив на такий пошанівок його пам'яті своєю творчістю і своїм життям.
