Після того, що ми побачили в Бучі й інших містах, а також у селах на територіях, звільнених від рашистів, прийшло остаточне розуміння характеру тієї війни, що розпочалась із вторгнення рф в Україну 24 лютого. Проти нас ведуть військову кампанію на цілковите знищення, стирання з лиця землі всього народу, української нації.

Уздріли, врешті, глибинну суть московського імперіалізму і в усьому демократичному світі. І з огляду на те змінились акценти міжнародних військових аналітиків – як вітчизняних, так і закордонних – у поглядах на те, наскільки затягнеться й коли та чим закінчиться так звана путінська спецоперація.

«Битва за Донбас буде вирішальною, – пише, наприклад, директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. А тривалість війни, за його словами, залежить від таких чинників: 1) потуг наших збройних сил, 2) можливостей вітчизняної економіки з підтримки їхньої боєздатності й від того, якою буде надалі військово-технічна допомога Україні з боку Заходу, 3) дієвості санкцій щодо Росії, які мали б наростати, доки не проб’ють «больовий поріг», 4) політичної солідарності та створення антиросійської коаліції, спрямованої на те, щоб забезпечити фактичну ізоляцію путінського режиму на зовнішньополітичній арені.

Звісно, залежатиме й від суто внутрішніх російських чинників. Чимало-хто вважає, що там невдовзі почнеться голод і через те народ, мовляв, почнуться бунти…

Однак «нічого цього не буде, – заперечує експерт. – Більше того, погіршення добробуту росіян, знаючи можливості їхнього зомбоящика, якраз, навпаки, «спишуть» на те, мовляв, що Україна й Захід ополчилися проти рф. У росії немає організовуючого начала. Навіть якщо вийдуть 100, 200 тисяч – їх розженуть їх, посадять в автозаки, оштрафують. Нині там просто драконівські закони. Люди не готові до того, щоб вийти, отримати по нирках, та «заробити» 30 тис. штрафу...

Інше питання, що в адміністративних одиницях національних утворень – таких, як Башкирія, Татарстан, Хабаровський край, територія, де 1993 року проголосили Уральську республіку, – там могли такі організаційні осередки зберегтися. Надія на них, що щось може початися. Причому ще тому, що в умовах фінансових обмежень, яких зазнає рф, її гвардія й поліція перебувають на утриманні регіональних еліт. Тож можна сподіватися, що їхня слабкість сприятиме тому, що в таких адміністративних одиницях можуть проявитися протестні настрої, що зіграє на нашу користь. На це маленька надія є.

Скільки триватиме війна, залежатиме й од того, яких втрат зазнає надалі, на так званому другому етапі нинішньої війни в Україні, й передусім у битві за Донбас росармія. В арміях, якими управляють розсудливі командувачі, вважають, що втрата вже 30 відсотків бойового складу війскових підрозділів і частин, то межа больового порогу. Та лихо в тім, що коли військом керують маньяки, то втрат не рахують. Путін уже заявив, що будь-які втрати серед рядових в командирів не можна порівнювати з тими цілями, які ставлять перед ними.

Якщо замало буде того підкріплення, яке згромадять під час тієї часткової мобілізації, яку проводять тепер в рф, то наберуть ще мільйон гарматного м’яса. Але і в цьому разі немає жодної гарантії, що рф переможе. Саме тому битва за Донбас буде вирішальною. Бо кожна наступна хвиля мобілізації вихлюпуватиме в «действующую» в Україні росармію живу силу чимраз нижчої якості. Є повідомлення, що вже з Ірану Росія тягне техніку. Своєї вже не вистачає. А в умовах, коли немає фінансів, немає поповнення технологічними речами, зокрема мікроелектронною базою, це буде технічний колапс. І за цих умов продовжувати війну просто стане неможливо. Тобто від того, скільки ми, українці, перемелемо живої сили й техніки ворога, і залежатиме результат війни».

А от директор ініціативи з прогнозування, стратегії і ризиків Центру міжнародної безпеки ім. Б. Скоукрофта (США) Метью Берроуз у співавторстві з експертом цієї науково-дослідної установи Робертом Маннінгом вичерпно розписує аж чотири нині однаково ймовірні сценарії того, коли й чим закінчиться війна на наших землях. Подаємо тут ці припущення з незначними скороченнями.

«Війна Путіна в Україні – це заключний акт періоду після закінчення «холодної» війни та початок своєрідної «нової ери». Спектр можливих наслідків її варіюється від нової нестабільної «холодної» чи й «гарячої» війни за участю США, Росії та Китаю, замороженого конфлікту в Україні, до постпутинського врегулювання, в якому Росія стане частиною переглянутої архітектури європейської безпеки. З огляду на те, що Захід у рекордно короткі терміни запровадив безпрецедентні санкції проти Росії і є реальний потенціал скочування до ядерної війни, ми перебуваємо на незвіданій території. Важко зрозуміти, як Путін «виграє». Але він не може прийняти поразку.

Нижче наведено сценарії того, як може закінчитися ця війна, і альтернативні варіанти геополітичного майбутнього, які можуть призвести до зміни міжнародних відносин протягом наступних двох-трьох років. Ми розробляємо сценарії не для того, щоб передбачити майбутнє, а щоб допомогти особам, які приймають рішення, уявити, що може статися далі, і знайти способи запобігання найгіршому сценарію. Єдине, у чому ми можемо бути впевнені в цій війні за Україну, що все, в чому ми були переконані дотепер, зруйнувалося.

Воєнні дії Росії в Україні затягуються більш ніж на рік, кількість жертв серед цивільного населення й далі зростає. У 2023 році світові ціни на нафту залишаються вищими за сто доларів за барель, оскільки Європа щосили намагається відмовитися від російських енергоресурсів. Сувора зима 2022?2023 рр. спонукає країни Євросоюзу розпочати нормування енергопостачання, позбавляючи підприємства промисловості необхідної електрики та змушуючи школи закриватися у найгірші погодні умови через труднощі з опаленням класних кімнат. Європа занурюється у рецесію. Попри те, що США уникли рецесії, високі ціни на бензин і далі дратують американців. Демократична партія втрачає контроль як над сенатом, так і над палатою представників на проміжних виборах у листопаді 2022 року, що різко послаблює здатність президента США Джо Байдена просувати свою політичну програму.

Тим часом Росія перебуває у важкому стані. Інфляція швидко зростає на тлі перебоїв з постачанням основних продуктів харчування та меншого, ніж очікувалося, сприяння Китаю. Російська військова ієрархія розуміє, що війну в Україні неможливо виграти, і ходять чутки про слабку коаліцію розгніваних олігархів, військових і силовиків з розвідки, які планують форсувати відставку Путіна та поставити на його місце колишнього президента Дмитра Медведєва. Та ФСБ запобігає палацовому перевороту, а Путін відправляє десятки генералів до концтаборів.

На початку 2023-го, коли протиборчі сторони зайшли в глухий кут і не видно кінця конфліктові низької інтенсивності, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц прагнуть виступити посередниками у припиненні вогню. Майже десять мільйонів українців емігрували до ЄС, де рецесія, що поглиблюється, розпалює громадський опір прийому більшої кількості біженців. Європейські лідери готові запропонувати Путіну стимули: скасування деяких санкцій після того, як російські війська припинять бойові дії та почнуть скорочувати свою присутність в Україні.

Під тиском усередині країни Путін виводить частину своїх військ з України, але залишає там достатньо сил, щоб контролювати більшу частину берегової лінії України, забезпечуючи сухопутний міст між регіоном Донбасу та Кримом. Лідери Франції й Німеччини розчаровані лише частковим відведенням своїх військ Росією й у відповідь скасовують санкції лише стосовно тих олігархів, котрі, як відомо, були причетні до змови з метою усунення Путіна. ЄС також тимчасово скасовує ембарго, запроваджене ним щодо російських енергоресурсів, але переважно для того, щоб допомогти відновленню європейської економіки. Адміністрація Байдена не скасовує свого енергетичного ембарго. Але, сподіваючись, що ціни на нафту почнуть знижуватися з початком президентських виборів усередині 2023-го, він закриває очі на імпорт російських енергоносіїв іншими країнами, зокрема європейськими союзниками.

Переговори з Путіним, які очолюють лідери Франції, Німеччини, Туреччини та Ізраїлю, затягуються. Москві потрібні гарантії того, що НАТО припинить постачати зброю українському опору та скасує свою обіцянку 2008 року про прийняття України та Грузії до Альянсу. Сполучені Штати не здадуться, хоча Президент Володимир Зеленський уже деякий час визнавав, що мрія України про членство в НАТО більше неможлива. Глава України погодиться на нейтралітет, доки п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН (США, Росія, Китай, Великобританія та Франція), а також Німеччина й Туреччина будуть гарантами безпеки України. Проте Зеленський не бажає визнавати незалежність Донецької та Луганської областей, що відкололися від України.

Оскільки переговори щодо цих пунктів зайшли в глухий кут, Вашингтон захоче подвоїти зусилля стосовно забезпечення військових поставок українським силам, тоді як Франція та Німеччина все ще сподіватимуться досягти розрядки напруженості у відносинах з Москвою і побоюються, що Путін відправить назад уже виведені ним війська. Польща та інші країни Центральної Європи підтримують позицію США, тим паче, що Зеленський не хоче послаблення тиску на Росію. Він наполягає на тому, що якщо українські сили отримають більше військової допомоги, у них є хороші шанси дати відсіч усім російським військам, що залишилися.

У міру того, як президентська кампанія в США розпалюється, те ж саме відбувається і в Україні – бойові дії стають інтенсивнішими, і адміністрація Байдена скликає спеціальний саміт НАТО, щоб обговорити наступні кроки. І Сполучені Штати, та їхні європейські союзники вважають нинішній курс конфлікту нестійким. Громадськість ЄС дедалі більше незадоволена вартістю житла та проблемою підтримки мільйонів українських біженців в умовах рецесії.

У Сполучених Штатах адміністрація побоюється поразки демократів на виборах 2024 року, оскільки ціни на газ та інфляція залишаються високими, а економіка слабшає. На Близькому Сході Єгипет вже два роки стрясають дедалі запекліші голодні заворушення через різке зростання цін на хліб. Європейці побоюються повторення «арабської весни» зі ще більшою нестабільністю, тероризмом і біженцями. Сполученим Штатам та європейським країнам також стає все важче домагатися дотримання іншими країнами санкцій проти Росії. Росія, можливо, не продає в Європу стільки нафти та природного газу, як колись, але надає знижку та знаходить безліч покупців для російських енергоносіїв у інших місцях. Західні лідери стурбовані тим, що початковий шок від санкцій минув, і більшість простих росіян поступово навчилися пристосовуватися до них. Переживши змову еліти, щоб замінити його, Путін відновлює контроль над країною.

На саміті НАТО Байден оголошує, що Захід має два варіанти. Перший – змусити Зеленського та Путіна укласти угоду про припинення вогню й обмежений мир, хоча це загрожує ризиком крихкого миру. Другий – Захід має збільшити свою військову допомогу Україні, сподіваючись, що український військовий прорив змусить Путіна піти на серйозні поступки, хоча це й спричинить ризики ескалації, як-от напад Росії на склади постачання вздовж кордону з Польщею або Румунією. Хоча в той момент Байден навряд чи може як слід розглянути ці перспективи, але перший варіант, найімовірніше, завершиться чимось на кшталт нашого другого сценарію («подвійна холодна війна»), тоді як останній, імовірно, призведе до ситуацій, схожих до нашого третього («ядерний апокаліпсис» або четвертого («чудовий новий світ») сценаріїв.

Мирні переговори між Росією та Україною, що тривали кілька місяців, зайшли в глухий кут, оскільки українці сподівалися, що нові західні військові поставки схилять баланс конфлікту на їхню користь. Але коли кілька українських міст перетворилися на руїни, стало зрозуміло, що ніхто не може по-справжньому виграти війну.

Франція і Німеччина докладають нових зусиль, щоб досягнути згоди обох сторін на мирну угоду, за якою Україна стане нейтральною державою, аналогічно до Австрії, що не приєдналася до НАТО, погодившись виключити мету у вигляді членства в Альянсі зі своєї конституції за умови повного виведення російських військ з країни. Одночасно обговорюються складніші питання, як-от постійний статус анексованого Росією Криму та двох самопроголошених Донецької й Луганської республік. Після кількох безуспішних спроб Зеленський і Путін укладають угоду про припинення вогню під тиском не лише Парижа й Берліна, а й Вашингтона. ЄС пропонує Україні збільшення гуманітарної допомоги та фінансування з метою розвитку, а також деяке зниження санкцій проти Росії, якщо Кремль виведе всі свої війська з України, за винятком тих, що перебувають в оспорюваних районах країни. ЄС також допомагає із розселенням біженців у їхніх будинках в Україні.

У зв’язку з дотриманням режиму припинення вогню та початком виведення Росією своїх військ президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц пропонують провести ширшу мирну конференцію, яка започаткує переговори про контроль над озброєннями між НАТО й Росією. Їхня мета полягає в тому, щоб уникнути нової холодної війни в Європі. Вашингтон, однак, виступає проти ідеї конференції і багато представників американської зовнішньополітичної еліти вважають, що Путін недостатньо заплатив за своє невиправдане вторгнення в Україну. Провідні члени Конгресу від обох партій закликають президента не скасовувати навіть найжорсткіші фінансові санкції щодо Росії – крок, який, на думку Макрона та Шольца, потрібен для зміцнення крихкого миру. Позиція США підкріплюється протидією франко-німецькій ініціативі кількох східноєвропейських членів ЄС.

Хоча адміністрація США відмовляється піддатися тиску конгресу країни з метою відкликати новий договір з Москвою про скорочення ядерних озброєнь, проте в цій обстановці вона не вважає, що може підтримати франко-німецькі зусилля щодо початку переговорів між НАТО та Росією щодо введення обмежень на звичайні озброєння. Прислухаючись до зростання закликів східноєвропейських союзників про посилення підтримки проти Росії, Сполучені Штати та їхні західноєвропейські союзники починають розміщувати нові військові сили вздовж нового вододілу між Сходом і Заходом на кордонах Польщі та країн Балтії. Росія та Білорусь повторюють ці кроки.

Виконавши свої плани щодо зміцнення збройних сил Німеччини, Шольц закликає посилити оборону ЄС. Макрон знову висуває пропозицію розширити ядерну зброю Франції як європейський засіб стримування будь-яких агресорів.

Ціни на нафту знижуються, але залишаються в діапазоні від 75 до 95 доларів за барель. Європа активізує свої зусилля щодо підтримки відновлюваних джерел енергії, зокрема атомної енергії. Економічне зростання ЄС після рецесії 2022?2023 рр. становить менше одного відсотка в річному обчисленні, тоді як у Сполучених Штатах – два відсотки, а в Китаї – до п’яти. Зростає усвідомлення того, що світ може загрузнути в періоді повільного економічного розвитку, що затягнувся. Стрибки цін і заворушення загострюються у тих частинах Африки та Близького Сходу, які залежали від українського експорту пшениці, який істотно скоротився.

Тим часом Росія стає все більш залежною від китайських та інших азійських ринків через мляве економічне відновлення та прискорює експорт своїх енергоресурсів на Схід. Китай розширює свою транскордонну міжбанківську платіжну систему, щоб дати можливість двом сусіднім державам дедалі частіше обходити міжнародну платіжну систему SWIFT, яка базується в Бельгії. Росія та Китай розширюють торгівлю цифровими юанями, зменшуючи потребу у доларах. Китай також відмиває російські золоті резерви, вартість яких оцінюється приблизно в $100 млрд, конвертуючи їх у юані, які Росія може використовувати для купівлі китайських товарів.

З огляду на підтримку Росії Китаєм Вашингтон розширює нову холодну війну, що розгорнулася, не тільки на Москву, але і на Пекін. Сполучені Штати запроваджують санкції щодо деяких китайських банків і закликають своїх союзників внести в чорний список перелік китайських технологічних компаній, що постійно розширюється. Європейські лідери, зі свого боку, не хочуть іти проти Китаю, але не вважають, що мають хороші можливості протистояти вимогам США. Сполучені Штати також припиняють експорт напівпровідникових мікросхем до Китаю, що створює проблеми для його власної промисловості та прискорює зусилля Китаю щодо створення технологічної самостійності. Уряд США також припиняє свою позицію «стратегічної двозначності» щодо Тайваню, заявляючи, що він втрутиться військовим способом у відповідь на будь-яку китайську агресію проти острова, тоді як у Тайвані проголошують незалежність від Китаю. Москва та Пекін натомість поглиблюють політичну співпрацю.

Сі бачить переваги в розширенні холодної війни зі Сполученими Штатами. Він посилює свою націоналістичну риторику, мобілізуючи підтримку боротьби режиму із Заходом і придушуючи зростання занепокоєння щодо свого правління серед тих членів Комуністичної партії, які хочуть провести ринкові реформи, щоб підняти хитку економіку країни та знайти компроміс зі Сполученими Штатами.

У цьому середовищі виникає неформальний блок держав, до якого входять Індія, Саудівська Аравія, ОАЕ, В’єтнам, Туреччина і Бразилія. Більшість із них підтримували добрі відносини з Росією під час війни в Україні, попри тиск Заходу, щоб ізолювати Москву. Економічно залежні від своєї торгівлі з Китаєм, вони також хочуть добрих стосунків із Пекіном.

Міжнародна співпраця з усіх питань, від зміни клімату до спільних економічних проблем, глобальних технологічних стандартів і допомоги з метою розвитку для бідніших країн, стає дедалі важчою. Інтернет продовжує розколюється, оскільки зростання суперництва між США і Китаєм змушує кожну державу залучати якомога більше країн на свій бік у цифрових питаннях. Глобальне економічне зростання у світі й далі уповільнюється, а процес деглобалізації триває. Міжнародні багатосторонні інститути, від Організації Об’єднаних Націй до світових організації торгівлі й охорони здоров’я занепадають.

Попри сміливі спроби українців саботувати вторгнення Росії, багато міст в Україні перетворилися на руїни. За таких умов Президент Володимир Зеленський відмовляється від переговорів із Москвою. На Заході наростає тиск щодо інших форм інтервенції, крім постачання зброї та гуманітарної допомоги. Сполучені Штати й інші члени НАТО збільшують постачання зброї стійким українським повстанцям, надаючи їм таємну підготовку та притулок на польському боці кордону. Війна триває, водночас темпи виїзду українців за кордон прискорюються. Озброєні ополченці й далі ведуть бойові дії навіть в «упокорених» російськими військами частинах України та закликають Захід до активнішої допомоги.

Тим часом у Росії західні санкції тиснуть на простих людей сильніше, ніж під час фінансової кризи в країні 1998 року. Відбувається масштабний відтік представників середнього класу – вчених, інженерів, вчителів, технічних фахівців та інших «білих комірців», багатьом з яких менше сорока років, що ризикує поставити під загрозу майбутнє Росії. Попри зростання інфляції, Кремль санкціонує спеціальний «переможний бонус» для всіх громадян Росії, щоб підвищити свою внутрішню підтримку. Москва забороняє експорт пшениці та заморожує вартість оренди житла і продуктів першої необхідності у великих містах. Російська поліція жорстоко придушує протести проти брутальної тактики російських військових в Україні.

Кремль чимраз більше турбує те, наскільки сильно російські військові намагаються утримати українську територію, борючись з активними повстанцями. Коли російська розвідувальна служба попереджає Путіна про безпечний притулок для українських повстанців у Польщі, російський президент згадує радянський кошмар в Афганістані і сповнюється рішучості припинити спроби надання такої допомоги. У Раді Безпеки ООН постійний представник Росії показує фотографії навчальної бази ЦРУ в Польщі та розміщених там запасів смертоносної зброї…

Відбувається різка ескалація, яка руйнує глобальне табу на застосування ядерної зброї, що існувало з кінця Другої світової: Путін уповноважує свої сили підірвати тактичну ядерну ракету на українському боці кордону з Польщею в малонаселеному районі, не завдаючи прямого удару по укриттю США/НАТО, але надсилаючи цим переконливий сигнал про свою незгоду з його існуванням.

У відповідь Польща посилається на Статтю 5 НАТО, щоб згуртувати інших членів Альянсу на захист. НАТО скликає екстрений саміт. Яструби США закликають до пропорційної ядерної відповіді, але адміністрація Байдена вирішує спочатку поставити Путіну ультиматум, підкріплений реальною загрозою ядерної відплати. Сполучені Штати висувають умови припинення конфлікту між Росією та НАТО, який значно розширився: Росія має негайно вивести війська з усієї України, включно з Кримом і регіоном Донбасу. Не буде жодних обіцянок, що Україна не вступатиме до НАТО. Щоб усі санкції США були зняті, Росія має виплатити репарації за збитки, завдані Україні. Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц, виступають проти вимог беззастережної капітуляції Росії. Але через розпал емоцій на тлі ймовірного безпрецедентного ядерного конфлікту в Європі вони програють.

Путін погоджується на переговори, але відмовляється від умов, висунутих США та їхніми союзниками. НАТО у відповідь запускає кілька звичайних крилатих ракет, щоб знищити російську військову базу в Україні неподалік кордону з Росією. Порівнюючи напад НАТО зі ще одним нацистським вторгненням, Путін завойовує підтримку російської громадськості, попри те, що члени російської еліти безуспішно намагаються повалити його. Росія у відповідь завдає ще двох ударів тактичними ядерними ракетами, цього разу за кордоном з Україною у Польщі.

Відбувається серія обмінів ядерними ударами: США підривають російські військові об’єкти, а Росія завдає ударів по базах НАТО в Німеччині та об’єктах США на Гуамі й Алясці. Попри те, що основна увага приділяється військовим цілям, внаслідок ударів гинуть тисячі мирних мешканців. Зростає стурбованість з приводу нових смертей внаслідок радіаційного отруєння. І Сполучені Штати, і Росія використовують штучний інтелект та наступальні кібератаки, щоб вивести з ладу ядерну інфраструктуру управління та контролю один одного у космосі. На відміну від Другої світової, бойові дії зосереджено суто в Європі, оскільки Китай (який разом із Францією безуспішно намагається виступити посередником між сторонами, що воюють), і країни Близького Сходу, Африки та Латинської Америки дотримуються нейтралітету. Проте Третя світова війна почалася...

Як і у сценарії «ядерного апокаліпсису», Росія запустила тактичну ядерну ракету на території України навпроти укриття США/НАТО у Польщі, які постачають українському опору навчання та військову техніку. Багато хто в США хоче, щоб помститися, обстріляти російське місто крилатими ракетами, жахаючи європейських лідерів, які бачать у такому кроці початок ядерного Армагеддону. Тиск Європи переконує Вашингтон утриматися від воєнних дій, тоді як Китай втручається, щоб змусити Росію вивести свої ядерні сили з режиму підвищеної бойової готовності.

Шок від першого за майже вісім десятиліть застосування ядерної зброї викликає поширені побоювання, що удар Росії може стати ядерною версією вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, який спровокував Першу світову. Генеральний секретар ООН скликає мирну конференцію, де Китай, Ізраїль та ЄС тісно співпрацюють у врегулюванні конфлікту. В Україні запроваджено припинення вогню під контролем Організації з безпеки та співробітництва в Європі та миротворців ООН (деякі з них – із Народновизвольної армії Китаю). Протягом наступних дев’яти місяців протиборчі сторони домовляються про угоду, яка забезпечує виведення російських військ з України та послаблення західних санкцій проти Росії доти, доки Москва дотримуватиметься угоди.

У межах угоди Україна займає нову позицію нейтральної держави, стратегічного буфера між Сходом та Заходом, що визначено у новій федеральній конституції, схваленій на референдумі. Вона підтримує економічні зв’язки з ЄС і, щоб пом’якшити побоювання Росії та полегшити відновлення на сході України, також приєднується до путінського Євразійського економічного союзу. Вона зберігає здатність озброюватися для власної оборони в межах, узгоджених у рамках ширших обмежень звичайних озброєнь між НАТО та Росією і заходів щодо зміцнення довіри. Крим визнано ООН частиною Росії після того, як його мешканці проголосували за приєднання до країни на референдумі під міжнародним контролем. Донецька та Луганська області стали напівавтономними областями відповідно до нової конституції України. У межах нових механізмів європейської безпеки західноєвропейські країни успішно чинять тиск на Сполучені Штати та східноєвропейські члени НАТО, щоб вони відмовилися від обіцянки Альянсу 2008 року про розширення членства на Україну та Грузію. Оновлена ОБСЄ відіграє важливішу роль у забезпеченні безпеки в регіоні. Але статут НАТО не змінився, залишивши теоретично політику відчинених дверей.

Спираючись на глобальну реакцію на перехід Росії через ядерний Рубікон, генеральний секретар ООН очолює зусилля щодо заборони всієї тактичної ядерної зброї та повернення до мети ядерного роззброєння. У Європі також зростає рух за ядерне роззброєння. Сполучені Штати та Росія ведуть переговори, погоджуючись скоротити розгорнуті ядерні боєголовки до однієї тисячі у кожної. Додаткові угоди, що регулюють скорочення звичайних озброєнь, обмежують чисельність збройних сил США і Росії та бойових систем.

Після того, як мирна конференція покладе край війні в Україні, напередодні виборів у Росії 2024 року група олігархів і високопоставлених військових та розвідників висуне Путіну ультиматум: піти у відставку чи постати перед судом за воєнні злочини. Путін вирішує піти на дачу, щоби писати мемуари. Російський народ, який прагне реформ, відновив зв’язки зі США та Заходом, а щоб не потрапити в залежність від Китаю, обирає коаліційний уряд, до якого входять колишній бізнесмен Михайло Ходорковський у вигнанні та колишній ув’язнений дисидент Олексій Навальний. Втім, навіть за нового керівництва Росії потрібні роки, щоб відновити та диверсифікувати свою економіку, а також поступово відновити довіру та змінити відносини із Заходом.

Мирні переговори щодо України допомагають зумовити економічне піднесення у всьому світі. Зусилля Китаю зі врегулювання конфлікту, зокрема тиск на Росію шляхом відмови від фінансової допомоги Москві, призвели до перезавантаження китайсько-американських відносин. Це, натомість, приводить до створення основи для конкурентного співіснування зі стратегічним поділом технологічного та (деякою мірою) фінансового секторів, а також з більш діловими відносинами між двома державами.

Проте багато хто в конгресі наполягає на тому, щоб адміністрація США не послаблювала протидію агресивній поведінці Китаю щодо Тайваню, а також у Південному та Східно-Китайському морях. Зростання «м’якої сили» Китаю через його роль в ініціюванні мирних переговорів непокоїть Вашингтон, оскільки великі держави й далі насторожено придивлятися одна до одної, уникаючи прямого конфлікту. Консенсус між демократіями та урядами-однодумцями щодо торговельних і технологічних правил та стандартів спонукає Китай обмежувати свої амбіції та згортати свою промислову політику, що веде до реформи Світової організації торгівлі. З постпутінською Росією та більш схильним до співпраці Китаєм «Група двадцяти» (G20) здобуває більше авторитету та починає вирішувати інші питання глобального управління, від зміни клімату до етичних стандартів для штучного інтелекту».