На віршах, п’єсах, казках, повістях, оповіданнях цієї відомої прикарпатської письменниці виросло не одне покоління в різних куточках України та далеко за її межами. У творчому доробку авторки 43 книжки, які роблять дитинство маленьких «чомучок» яскравішим і цікавішим, а найголовніше – прищеплюють їм високі моральні та християнські цінності.
Віра БАГІРОВА народилася у Більшівцях Галицького району 15 липня 1948 року. Перший вірш написала у восьмому класі для шкільної стінгазети, згодом ці ж римовані рядки з’явилися у районній газеті «Прапор Перемоги». Далі перелік періодики, де були опубліковані її твори, розширився. Так почався творчий шлях авторки. А писати для наймолодшої і найвибагливішої аудиторії її надихнули власні діти – син Віталій та донька Ельміра.
Писала попри те, що працювала хіміком-технологом, згодом – журналісткою. Перша книжка Віри Багірової вийшла друком російською мовою у 1970 р. в Азербайджані, куди її скерували на роботу після закінчення Калуського хіміко-технологічного технікуму.
«На той час мої твори уже були в різних збірниках разом з творами Степана Пушика, Галини Турелик та іншими, – розповідає письменниця. – Я вже не могла не писати, потребувала цього, як повітря і води… В Азербайджані уклала невелику збірку віршів для дітей, яка вийшла друком у місцевому видавництві. У книжці не було жодної ілюстрації, і це мені страшенно не сподобалося. Наступну вирішила видавати уже в іншому видавництві. Тож через рік, у 1971-му, в Баку «народилася» прозова збірка «Казки бабусі Месме».
Уже після повернення письменниці до України у видавництві «Веселка» великими тиражами, по 125-150 тисяч примірників, вийшли її книжки «Їхав автобус», «Водограй», «В'язанчик», «Бубликовий кущ», «В'язанчикова сопілка». У доробку авторки - твори різноманітних жанрів для дітей і дорослих: вірші, п’єси, казки, оповідання, повісті, сценарії свят…
Віра Багірова зауважує, що бути дитячою письменницею для неї означає давати дітям те, чого вони не мають. «Пригадую, як одного разу, це було ще за часів Радянського Союзу, одна дівчинка в магазині попросила мене написати віршик про Україну. На той час я мала три надруковані у столичних видавництвах книжки, проте жодної поезії такої тематики не було. Мені стало незручно перед тією дитиною, і я виконала її прохання. Дуже люблю, коли діти співають пісні на мої слова. За майже 40 років відвідала фактично кожен дитячий садок Івано-Франківська, також побувала в окремих дошкільних закладах Калуша, Надвірної, Рогатина... Коли чую свою поезію в дитячому виконанні, почуваюсь окрилено та натхненно. В ту мить розумію, як це прекрасно – робити для когось свято».
Нині її творчість знають не лише в Україні, а й далеко за її межами, зокрема окремі твори письменниці перекладено на польську, чеську, німецьку, російську, азербайджанську мови. Тож на її віршиках та казках зростають дітлахи в різних куточках світу.
У липні письменниці сповнилося 72 роки. Вона не перестає писати, вигадує нові сюжети та теми для своїх наступних книжок. Наразі активно працює над новим виданням «Ми – у світлі Святих Євангелій». Книжка об’єднає авторські тлумачення та роз’яснення Святого Письма, вірші й оповідання для дітей на релігійну тематику. Пані Віра зауважує, що це видання буде незамінним на уроках християнської етики.
Загалом авторка не перший рік співпрацює з педагогами міста, адже її твори вже давно стали невід’ємною частиною виховного процесу у дитсадках та в початковій школі. «Схиляю голову перед педагогами за їхню працю, за те багатство, яке вони дають дітям, виховують їх у любові та закладають в душу маленької людини добро», – наголосила пані Віра.
У 2020-му сповнилося 50 років творчої діяльності Віри Багірової. Попри те, що авторка уже багато років не святкує свої дні народження чи інші пам’ятні дати, ця дата є гарним приводом для публікації найновіших творів письменниці, котрі ще не були надруковані. Тож пропонуємо вашій увазі прозу залюбленої в дитинство та дітей Віри Багірової.
* * *
Христос ся раждає!
Андрійко вже великий хлопчик. Він вчиться у першому класі і мріє стати військовим. Його батько служить за контрактом далеко на сході України. Так далеко, що Андрійко не може до нього додзвонитися. Та й татко телефонує вряди-годи.
Надходили свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Тож Андрійко на святвечір задумав попросити Господа, щоб Той полагодив лінію зв’язку з татком. Хлопчик хотів привітати татуся – почути його веселий бадьорий голос.
Зранку вони з дідусем наряджали ялинку. Все вийшло добре і гарно, жаль тільки, що гірлянди не хотіли світитись.
Андрійко засумував, але дідусь покликав його готувати кутю і закручувати голубці. Мама Андрійка вчора наліпила різних вареників – з капустою, з картоплею, а сьогодні вона мусить бути на роботі. Ввечері прийде.
Вечір настав дуже швидко. І мамуся не забарилася – з роботи жінок відпустили додому. Тож Андрійко радісно підстрибував від такої оказії. Сам покупався і пригладив чубчик на голові мамусиним кремом.
Як тільки побачив на небі зірку, весело заспівав:
– Христос ся раждає! Христос ся раждає!
Мама запросила своїх хлопців у велику кімнату до столу. Сама погасила світло під стелею, запалила товстеньку свічку. І тільки всілися, як задзвенів домофон.
– Ой! А колядникам заскоро, – стрепенулися мама й дідусь і підвелися з крісел.
Дзвонити перестали. Знову всі вмостилися за стіл, і тут задзвонили в їхню квартиру. Мама пішла відчиняти, і її хлопці почули нове «ой!» Тільки таке радісне й дзвінке, що в обох очі мало не вилізли на лоба. Коли вибігли в коридор, побачили високого міцного військового з рюкзаком за плечима і мамусю, що повисла у нього на шиї.
– Тато? – з підозрою подивився на дідуся Андрійко.
– Тато! – сказав голосно гість і засміявся.
Правою рукою підняв хлопчинку і притис до грудей.
І тут раптом у великій кімнаті щось зашкварчало, тріснуло і кімнату залило сяйво з ялинки.
Андрійко запручався, виборсався з татусевих обіймів і побіг у залу. Ялинка усміхалася до нього всіма барвами гірлянд.
– Христос ся раждає! – вигукнув Андрійко. – Христос народився!
– Славімо Христа! – сказав тато, сказав дідусь.
А мама зашморгала носом і через хвилину, крізь сльози радості, підтвердила:
– Справді, славімо Христа…
Смачний дім
Побудуєм у Попідгайцях
Із капусти дім для зайця.
– Зайцю милий, вушка клином,
Дім хороший? Похвали нам.
– Так, хороший і ясний,
І зелений, і смачний!
Годинник
Наш годинник на стіні
Час підказує мені.
Знає він усе на світі:
Час, коли йдуть спати діти;
Звідки тато і куди
Водить бистрі поїзди.
Як крутне він чорним вусом,
Йдем гуляти – я й бабуся.
А як другим він крутне,
Треба годувать мене!
Санки-грійки
Холод, холод, не студи,
Білим вітром не гуди!
Не ховайся в дім, Андрійку,
А тягни санчата-грійки!
Санки з гірки понеслися,
Наш Андрійко звеселився.
Розрум’янився Андрійко:
– Ну і санки, ну і грійки!..
Ялинка
Росте собі ялинка
В карпатських небесах,
Смарагду зеленинка,
Земель моїх краса.
Здоров’ям і духмяном
Обняла рідний край.
Пишайся, зоре рання,
Вкраїну величай!
Я вам не клянуся…
Сварився я з татом. Не слухався мами.
Так прикро мені і гидко в душі!..
У мозку моєму пройшовся цунамі:
Та що це я роблю? Війна на межі…
Простіть мене, мамо. І вибачте, татку.
Ми з вами сім’я, а не вороги.
Не буду курити в підвалі вприсядку,
Щоб з’їли мене цигаркові борги.
Я вам не клянуся. Лише обіцяю.
І слово моє, наче камінь, тверде.
Хай Господь із неба, з прекрасного раю,
У серце моє навіки прийде!
Наш татусь
Помічник він перший в мами.
Любить нас, дітей, без меж.
Пахне щозими снігами,
І бензином пахне теж.
А я тата обіймаю,
До плеча його тулюсь.
Бо я дуже добре знаю,
Що найкращий – мій татусь!
Гроші в дім приносить тато.
Заробляє важко їх.
Вчить в кімнатах прибирати,
Відмітати з двору сніг.
З татом ходимо в спортзали
І тренуєм кулаки.
Тато хоче, щоб ми стали
Справжні люди, козаки.
Йде новий ранок
Йде новий ранок. Дивна мить!..
Птахи співають гарно.
Ген равличок кудись спішить.
Мабуть, що у кав’ярню.
Собаки гонять по траві
Останню темінь ночі.
І сонця промені ясні
Дарують день охоче.
Не жити нам без фарб оцих,
Без всіх чудес природи –
Великих проявів, малих
Любові, праці, згоди.
Машина вдяглася у листя
Машина вдяглася у листя,
Що дощ вночі їй скинув з лип.
Незадоволена намистом –
До носа їй той лист прилип.
Коби вже сонце й шофер рідний!..
Помчать вони у даль доріг.
Хоча в цій осені погідній
І застудитися не гріх.
Промінчик від Ісуса
Я зранку тихо помолюся.
Промінчик попрошу в Ісуса.
Промінчик не віддам нікому
Ані у школі, ані вдома.
Я з ним гуляю. З ним учуся.
Він – захист і любов Ісуса.
Молитва матері за сина
Я перед небом до Ісуса
За сина рідного молюся:
Благослови, прошу я Бога,
На щастя і на перемогу!
Всім голосом, проханням, хистом
Я до розмови зву Пречисту:
Синочка мого Ти як Мати
Облий дощами благодаті!
Я затрясу дерева й скелі,
Я попрошу святих ангелів:
Тримайте оберіг руками
Над сином… Над всіма синами!
Я дзвоном громовито, сильно
Дзвоню до кожної людини:
Любіть синів не тільки словом,
За нас вони на все готові.
В нас Україна дуже рідна (Сонет)
В нас Україна дуже рідна.
Її земля – моя земля.
Її історія – наслідна.
І ця історія – моя.
Її – ліси і гори, й ріки.
Мої – дерева й бриндуші.
Вона у мені є навіки –
Я українець у душі.
Горджусь Вкраїною моєю,
І хочу стать її зорею.
Вона нас всіх любити здібна.
Її я буду захищати,
Вкраїну рідну, наче матір,
На Богородицю подібну.
За Ісусом
Як щось мені не клеїться
і не виходить щось,
Я згадую Ісусика,
молюся, щоб збулось.
Якщо я сумніваюся,
чи те, чи те робить?
В Ісуса я питаюся -
і Він почує вмить.
Він сумніви й турботи
поставить на місця.
Люби, як Він.
Прощай, як Він.
І вся порада. Вся!
