Про те, що в Україні мають намір прийняти новий закон, який регулюватиме діяльність різних медіа, в тому числі і нових, котрі раніше навіть не були передбачені у чинному законодавстві, ми уже писали. Однак після першої презентації двох законопроєктів влада отримала серйозний шквал критики щодо окремих положень, запропонованих у цих документах. Після цього їх переглянули депутати від монобільшості й чиновники Міністерства культури та інформаційної політики. І ось на початку липня ми отримали нову редакцію документа.

Представництво ЄС в Україні та Офіс Ради Європи:

Представництво Європейського Союзу в Україні у повідомленні на офіційній фейсбук-сторінці закликало Верховну Раду ухвалити в першому читанні закон про медіа. «Законопроєкт «Про медіа» є важливим кроком для узгодження українського медійного законодавства з правилами ЄС. Ми приєднуємось до закликів інших дипломатичних представництв щодо прийняття цього законопроєкту в першому читанні протягом поточної парламентської сесії. Це дасть змогу продовжити його обговорення та доопрацювання із залученням усіх зацікавлених сторін». Дещо раніше Офіс Ради Європи в Україні закликав Верховну Раду під час поточної сесії в першому читанні розглянути законопроєкт №2693-д «Про медіа». Експерти Ради Європи надали авторам законопроєкту свої рекомендації, частину з яких врахували при роботі над документом. 

Його автори запевняють, що всі попередні претензії уважно розглянуто та враховано в тексті. Однак, як не важко було передбачити, законопроєкт про медіа викликав знову неоднозначну реакцію як серед фахівців цієї сфери, так і серед експертів та політиків. Додамо, що перед публікацією документ отримав схвалення профільного парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики з рекомендацією прийняти його за основу.

Зауважимо для особливих гурманів української законотворчості, що законопроєкт має понад 180 сторінок тексту. Тому сумніваємося, що багато журналістів чи редакторів захочуть, зможуть чи просто вважатимуть за потрібне бодай прочитати його.

Зрештою, для тих, хто хоче нагадати собі детальніше положення нового законопроєкту, нагадаємо, що «Галичина» писала про нього в січні цього року в матеріалі «Свобода слова по-українськи: журналістів хочуть «порахувати» і залякують штрафами і відсидками». Ми ж наразі пропонуємо реакцію на нову редакцію законопроєкту від нардепів, журналістів та інших зацікавлених сторін.

Найперше зазначимо, що з критикою ініціативи монобільшості виступив голова Національної спілки журналістів Сергій ТОМІЛЕНКО:

«Це закон про мегарегулятор в Україні, яким стає Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Нацрада істотно розширює свій арсенал контролю в контексті санкцій (накладення приписів, штрафів, звільнення від досудового збору і судовий розгляд позовів до ЗМІ за прискореною процедурою), а також збирається регулювати ще й друковані ЗМІ, онлайн-медіа. При цьому Нацрада політично залежна за правом призначення/звільнення/заміни її членів. Наша позиція — приймати тільки зміни, що стосуються зобов’язань перед ЄС і РЄ з аудіовізуальних послуг (це більше про авторські права і про ТБ, радіо), не чіпати друковані ЗМІ (вони регулюються вже законом) і не регулювати онлайн Нацрадою (для онлайну варто дискутувати про модель нового політично незалежного медіарегулятора)», — цитують українські видання слова керівника спілки.

«Чим нас не влаштовувало чинне законодавство про медіа? Відповідь проста: воно застаріле. Бо створювалося ще тоді, коли не було такого засилля онлайн-видань і соцмереж, а значну частину ЗМІ контролювали держава чи місцева влада.

Через це на нинішньому медіаринку панує несправедливість: друковані ЗМІ та телеканали мають дотримуватись чітких норм закону, а інтернет-медіа перебувають поза контролем. Це особливо небезпечно в умовах російської агресії проти України, зокрема інформаційної. Тому правила мають бути однаковими для всіх, і новий закон це виправить…

Не підміняймо поняття. Регулювання сфери медіа – це регулювання сфери медіа, а не обмеження свободи слова. Закон не вказує журналістам, що писати, говорити чи транслювати в ефірі. І не накладає ніяких нових контентних обмежень на ЗМІ.

Список заборон аналогічний чинному законодавству: не закликати до повалення конституційного ладу, не виправдовувати російську агресію проти України, не пропагувати тоталітарні ідеології, торгівлю людьми, насильство чи дискримінацію. Все це заборонено вже багато років, тож звідки стільки галасу про цензуру?

Почесне місце в топі міфів про законопроєкт посідає теза про те, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення тепер зможе блокувати в інтернеті будь-кого – не важливо, медіа це чи ні. Буде скасовувати реєстрацію на підставі розмито сформульованих причин. І таким чином перетвориться з регулятора на інструмент блокування критики влади і свободи слова.

Тепер про те, як буде насправді. Нацрада не зможе самостійно позбавляти когось ліцензії або реєстрації. Тим паче, заблокувати або відімкнути від етеру без рішення суду. Позбавити ліцензії або заблокувати медіа зможе лише суд, в якому державний орган має чітко довести систематичне порушення законів з їхнього боку.

Водночас законопроєкт підвищує гарантії незалежності Нацради в частині призначення та звільнення її членів. І гарантує, що регулятор не підіграватиме чиїмось політичним інтересам. Фракції ВР позбавляються права висувати кандидатів до Нацради, що зменшує політичний вплив. А члени Нацради від президента проходитимуть конкурсний відбір.

Заплющувати очі на онлайн-медіа і на їхню популярність, що стрімко зростає, означає наражати країну на небезпеку. Адже зростає і вплив таких ЗМІ на аудиторію, зокрема через ворожі антиукраїнські меседжі. До речі, більшість країн Європейського Союзу також регулюють онлайн-медіа.

У разі порушень Нацрада (за рішенням суду) зможе вимагати від інтернет-провайдерів припинити надання доступу українських користувачів до ресурсів-порушників. Але тут йдеться не про закриття «неугодних», а про боротьбу із відвертою дезінформацією та фейками.

…Росія здійснює проти України не лише збройну, а й інформаційну агресію та експансію. Тому в законі ми плануємо передбачити розділ «Обмеження, пов'язані зі збройною агресією». Він встановить додаткові вимоги щодо реєстрації медіа, які за мирних умов могли би реєструватися добровільно, обмеження щодо змісту інформації у медіаматеріалах, щодо структури власності та фінансування медіа, щодо реєстрації іноземних лінійних медіа...»

«Проєкт закону передбачає можливість добровільної реєстрації медіа, які працюють онлайн. Працівники таких зареєстрованих онлайн-медіа отримають статус журналістів, а також гарантії відповідно до законодавства, як нині це є для телевізійної, радійної і друкованої журналістики.

При цьому документ не регулює діяльність журналістів. Ми даємо їм статус та права, проте не втручаємося в їхню діяльність і не вказуємо їм що робити.

Крім того, зареєстровані медіа матимуть змогу отримувати державну підтримку й укладати договори про висвітлення діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Якщо чинне законодавство передбачає укладення договорів лише з друкованими медіа, то за новим законопроєктом це зможуть робити всі медіа, зокрема й ті, що працюють онлайн. Передбачені положення зменшують можливості зловживань місцевої влади і використання медіа у власних інтересах.

…Повсюдне проникнення інтернету та його значний вплив на аудиторію не дозволяють урядам багатьох країн залишити цей віртуальний світ без нагляду. 11 країн Європейського Союзу регулюють онлайн-медіа, адже тут постає не лише питання захищеності прав як працівників, так і споживачів контенту, а й добросовісної конкуренції на ринку. Тому законопроєктом і вводиться регулювання онлайн-медіа, ОТТ-платформ, іноземних платформ, таких як ютуб і фейсбук. Очевидно, що ці великі гравці є поза юрисдикцією України, вони не мають національних офісів, а будують свою структуру за тематичним принципом – модерування в одній країні, реклама в іншій. Визначеним способом взаємодії з ними мають стати співпраця і діалог. Законопроєкт передбачає, що коли суб’єкт не підпадає під юрисдикцію України, але його діяльність зачіпає права та інтереси українських громадян, Національна рада зобов’язана зробити все можливе, щоб встановити механізм співрегулювання з таким суб’єктом через укладення відповідного меморандуму або угоди. Саме у такий спосіб держава намагатиметься відстоювати як власні інтереси, так і інтереси своїх громадян, взаємодіючи з платформами щодо цілої низки питань: боротьба з тролями, протидія мові ворожнечі, захист дітей тощо.

Національна рада не контролюватиме інтернет, а лише поширення через його мережу контенту, який порушує встановлені обмеження. Регулятор не має повноважень блокувати інтернет-ресурси. Рішення про обмеження поширення медіа ухвалює суд. І законопроєкт чітко визначає, за яких умов це може відбутися. Однією із таких підстав є системність порушень.

Тому добросовісним медіа нема про що хвилюватися. А ті, що дозволяють собі поширювати мову ворожнечі, дискримінаційний контент, мали би вже зараз серйозно задуматися над власною редакційною політикою».

За матеріалами інтернет-видань.