Закохані у генетичний код нації

Під звуки старовинного українського романсу «Не питай, не скажу, не питай…» представники творчої інтелігенції обласного центру Прикарпаття вшанували пам’ять двох непересічних українок, лікарів за фахом та мисткинь за покликом серця – Ірину СВЙОНТЕК і Тетяну ФІГОЛЬ. Ці жінки залишили нашим сучасникам і прийдешнім поколінням українців мистецькі скарби, які збирали протягом усього свого життя.

Сталося так, що напередодні заходу, організованого Навчально-методичним центром культури і туризму Прикарпаття (директор Світлана Панько) та міською «Просвітою» (голова Марія Гуцол), діяльними членкинями якої були І. Свйонтек і Т. Фіголь, авторові цих рядків зателефонував і запросив на вечір пам’яті його рухівський побратим Марко Путько, батьки котрого – Антін і Ярослава, активні учасники національно-демократичного відродження наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття на Прикарпатті, за життя приятелювали з Іриною й Тетяною.

Саме від пана Марка я довідався, що вони походили з інтелігентних українських галицьких родин. Скажімо, Владислава Свйонтека, батька Ірини, поляка за національністю, знали як талановитого архітектора й художника. А її мама Софія, котра народилась у станиславівському передмісті Княгинині й походила з родини Винничуків і Когутяків, була, як тоді велося в інтелігентних родинах, доброю господинею, всю себе віддавала своїм дітям. Вона прищепила дочці любов до всього українського – вишиванки, пісні та історії.

Після закінчення тодішнього Станіславського медичного інституту І. Свйонтек працювала декілька років лікарем у Бурштині, а потім повернулася до рідного міста й викладала в медичному училищі хірургію. А на початку 70-х років, як пригадували на вечорі ті, хто добре знав Ірину, вона раптом захопилася вишиванням та етнографічним вивченням і дослідженням цього мистецького феномену нашого народу, в якому теж проявився його духовний генетичний код. За майже пів століття жінка власноруч відтворила близько тисячі візерунків усіх етнографічних районів нашого краю і зафіксувала їх для прийдешніх поколінь у семи альбомах зразків вишивок, які видала за життя.

У цій царині мистецтва, за твердженнями фахівців, узагалі не проводили таких досліджень у вітчизняних науково-дослідних інститутах етнографії. Як слушно зауважив на вечорі добрий приятель Ірини – голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василь Корпанюк, «пані Ірина з фотоапаратом у руках не оминала жодного храмового свята на Гуцульщині, Опіллі, Покутті та Бойківщині – фіксувала для майбутнього наші унікальні вишивки, а тому її загальноукраїнський простір у мистецтві вишивання посідає особливе місце». Власне, учасники дійства мали й нагоду ознайомитися з результатом подвижницької і безкорисливої праці закоханої в мистецтво вишивання жінки – чудово оформленими альбомами «Гуцульські вишивки Карпат» і «Покутські вишивки Прикарпаття».

Присутні згадували добрим словом і Тетяну Фіголь, лікаря-педіатра й колекціонерку українських галицьких старожитностей. Вона разом з І. Свйонтек повертала нам ці безцінні скарби українства, що теж сприяло пробудженню національної свідомості серед жителів нашого краю.

Т. Фіголь залишила пам’ять про себе не лише як медик, а й як мудра і освічена громадська діячка, котра довгі роки входила до складу правління Івано-Франківської міської «Просвіти». Вона була лауреатом обласної премії ім. Марійки Підгірянки, нагороджена медаллю ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка «Будівничий України».

Пані Тетяна протягом життя колекціонувала, зокрема, і старовинні вишивки, проводила просвітницькі заходи й популяризувала культурні надбання рідного краю. Бойкиня, дочка вчителя із с. Підбережжя неподалік Болехова, вона з юних літ полюбила вишивання й писанкарство. Кожному своєму внукові подарувала власноруч вишиті рушник та сорочку. А ще ця закохана в Україну й українство жінка була вірною подругою і помічницею свого чоловіка Михайла Фіголя, відомого в нашому краї й далеко за його межами художника та науковця, уродженця Крилоса, на території якого розташовувався княжий Галич.

Варто наголосити, що зусиллями як цих двох талановитих жінок, так і багатьох їхніх попередниць і попередників – вихідців із галицької української інтелігенції, і сформувалася з бездержавних та упосліджених галицьких русинів нація, оперта на невмирущі традиції княжої доби, спроможна творити власну історію й державність.

Журналіст.