Земна цивілізація вічна, та людське життя, на жаль, порівняно вельми коротке. Ось чому кожному хочеться у цей відведений йому надзвичайно стислий відтинок часу зробити якомога більше і залишити після себе щось вагоме й корисне. І слава Богу, багатьом це вдається. Саме до такої категорії людей можна віднести і Петра Михайловича Слободяна – досвідченого і авторитетного діяча туристично-екскурсійної галузі, якому 29 грудня сповнилося 80. За його широкою спиною складний і напружений шлях, наповнений визначними подіями, незабутніми зустрічами зі знаменитими особистостями, які зробили і роблять гідний внесок у розвиток рідної держави, у зростання добробуту суспільства.
Народився П. Слободян у простій родині в чудовому покутському селі Бортниках на Тлумаччині Івано-Франківського району. Так склалося, що найдорожчим вихователем і наставником була мила його серцю мама Катерина Петрівна, яку він просто обожнював. Вона вчила свого єдиного й улюбленого сина, названого Петром на честь її батька, всією душею прийняти християнську віру, безмежно любити рідну землю, співучу солов’їну українську мову, щиро поважати старших людей і глибоко цінувати хліб, який вона майстерно випікала і з любов’ю цілувала перед тим, як покласти на обідній стіл.
Звісно, мати залучила його насамперед до праці, яка, на її думку, є найбільш надійним джерелом справжнього людського щастя. Правда, у важкі перші післявоєнні роки сім’ї довелося бідувати і мати змушена була від ранку до пізнього вечора трудитися на колгоспному полі і в домашньому господарстві, щоб хоч якось звести кінці з кінцями. І ця скромна й мудра жінка-трудівниця разом із сільськими вчителями привчила сина до постійного читання і послідовного оволодівання чимраз новими й новими знаннями, що відкрило йому світлу дорогу у велике і багатогранне життя.
Напевне, так і сформувався правильний світогляд П. Слободяна. Бо, як писав знаменитий італійський політичний діяч і мислитель Середньовіччя Нікколо Макіавеллі, долю людини наполовину визначає Бог, а наполовину – вона
сама. Отже, безперервне навчання і щоденна праця стали для нього тоді невідкладною і захопливою справою, якій він залишився відданим на все життя. Закінчивши середню школу, навчався в Коломийському педагогічному училищі, потім в Івано-Франківському педінституті (нині – Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника), Київському інституті політології. Успішно викладав у сільській школі. А після здобуття солідної педагогічної практики захистив дисертацію на ступінь кандидата історичних наук.
На наступній, уже виборній роботі з молоддю П. Слободяну доручили здійснювати кураторство над молодіжними бригадами на ударних республіканських будовах – Калуському хіміко-металургійному комбінаті «Хлорвініл», який тепер називається «Оріана», і Бурштинській тепловій електростанції. І ці потужні стратегічні індустріальні об’єкти вже десятки років працюють на вітчизняну економіку. Саме за це його нагородили орденом «Знак Пошани». Займався Петро й десятками і сотнями інших виробничих справ, які збагатили потенціал регіону, а також спортивним і культурним дозвіллям, туристично-екскурсійним відпочинком юнаків і дівчат, мав серед них заслужений авторитет і повагу.
До речі, саме туризм і став тією справою, якій він присвятив своє життя. З його ініціативи в Івано-Франківську відкрили обласне бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке увійшло до системи БММТ «Супутник». Юна команда бюро гостинно і доброзичливо показувала відпочивальникам рекреаційні багатства краю, пам’ятні місця різних епох на його теренах, атмосферу казкових локацій Карпатських гір, їхню незрівнянну фауну і флору, гуцульські легенди, традиції і побут, героїчні місця, пов’язані з боротьбою Олекси Довбуша і опришків, партизанів Сидора Ковпака і повстанців УПА за правду і справедливість, незалежність рідної Батьківщини.
1972 року П. Слободяна призначили директором Кримського міжнародного центру «Супутник», яке діяло на базі всесоюзного піонерського табору «Артек». З усіх кутків країни сюди приїжджали молоді передовики виробництва, гості з інших держав. За короткий період колектив центру зарекомендував себе одним із найкращих за рівнем обслуговування клієнтів. Про директора центру як умілого організатора і талановитого керівника писали у «Комсомольській правді», повідомляли в інших ЗМІ, більше того – йому запропонували високу відповідальну роботу в Москві. Та він категорично відмовився – близькі його серцю друзі, неповторна краса рідної місцевості з чудовими ріками, лісами і горами стримали його від того кроку.
Потім пан Петро два роки очолював Київське міське БММТ «Супутник». Звісно, у столиці України характер і масштаби його діяльності різко зросли, спільно зі своїми колегами Валерієм Квартальним, Геннадієм Науменком, Володимиром Федорченком і Степаном Романюком йому довелося працювати з майже 500 іноземними молодіжними організаціями. Для розширення можливостей прийому гостей під його опікою споруджували новий корпус туристичного готелю «Мир» на Голосіївській площі у Києві, організовували молодіжні фестивалі і «поїзди дружби» у межах нашої країни й за кордон та інші заходи.
Тієї доби структури молодіжного туризму разом із Головним управлінням з іноземного туризму при Раді Міністрів і Українською республіканською радою з туризму та екскурсій (УРРТЕ) і профспілок входили до трійки монополістів, які найбільш дієво організовували відпочинок у нашій країні і за кордоном. Кожна поїздка була для людей приємним сюрпризом, сприяла новим знайомствам, відкривала широкі можливості і перспективи. До того ж і туристичні путівки за своєю вартістю були цілком доступні й мали попит.
Від 1980-го понад 30 років П. Слободян і працює в УРРТЕ, яка за розмахом діяльності, обсягом наданих послуг, кількістю і географією туристичних маршрутів посідала головне місце у рекреаційній сфері країни. Тоді у профспілковому туризмі налічувалося 120 туристичних баз, готелів, пансіонатів і кемпінгів, 150 регіональних бюро подорожей та екскурсій, 25 автогосподарств, інших виробничих підрозділів, які щороку обслуговували п’ять мільйонів туристів і майже 50 мільйонів екскурсантів.
На першій своїй посаді як заступник голови правління УРРТЕ Петро Михайлович буквально фонтанував конструктивними концептуальними ідеями та оригінальними раціональними пропозиціями. Тим більше, що йому доручили одну з найскладніших і найвідповідальніших справ – кадрову і організаційну роботу, яка забезпечувала високий рівень прийому та відряджень відпочивальників, якість туристичних послуг і безумовну реалізацію планових завдань і взятих зобов’язань. Загалом в УРРТЕ працювало майже 50 тисяч осіб, а в період напруженого літнього та зимового сезонів до справи залучали ще удвоє більше. Це були фахівці майже сотні спеціальностей: керівники туристичних підприємств, оператори й агенти, груповоди й екскурсоводи, гіди-перекладачі, готельні адміністратори і покоївки, метрдотелі й офіціанти, кухарі, медики, бухгалтери й економісти, водії автобусів... Звісно, q потрібно було займатися підвищенням їхньої кваліфікації та готувати нові кадри.
З ініціативи П. Слободяна створили Міжвідомчу комісію з питань туризму і екскурсій Української профспілкової ради, куди ввійшли представники зацікавлених міністерств і відомств, що значно активізувало розвиток галузі, розширило кількість і географію її маршрутів, створювало привабливий імідж України на міжнародній арені. Під егідою комісії реалізовували комплексний план з удосконалення функціонування галузі відповідно до вимог часу, проводили регламентацію і стандартизацію послуг, атестацію фахівців, їх стажування, у тому числі й за кордоном, готували резерв на керівні посади. І цей досвід поширювали серед туристичних організацій та установ інших республік колишнього Союзу.
За пропозицією Петра Михайловича у 1985 році на базі республіканських курсів підготовки і перепідготовки туристичного активу заснували Інститут туризму профспілок України і йому як компетентному професіоналові доручили його очолити. Інститут вирішував конкретні і невідкладні справи щодо інтелектуальної підготовки і виховання нової генерації високоосвічених кадрів туризму. А при інституті створили ліцей із підготовки старшокласників як майбутніх студентів і зразкове навчальне туристичне бюро, що розвивало внутрішній і міжнародний туризм.
З відновленням незалежності України П. Слободян взяв безпосередню участь у реформуванні, модернізації і структуризації профспілкового туризму, в реорганізації його в акціонерно-комерційне товариство «Український профспілковий туризм» («Укрпрофтур») і переходу діяльності на ринкові відносини. У 1995 році він став головою його правління, продовживши справу своїх попередників – Івана Тристана і Віктора Западні. Під його 16-річним керівництвом у складних соціально-економічних умовах перехідного періоду організація піднялася на новий рівень, зробила вагомий внесок у відпочинок і оздоровлення людей. Особливо позитивні результати були досягнуті в соціальному обслуговуванні потерпілих від страшної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, інвалідів-«афганців», ветеранів війни і праці, пенсіонерів, малозабезпечених і багатодітних сімей, дітей-сиріт… Цей досвід отримував належну підтримку як вищих профспілкових органів, так і вдячних відпочивальників.
Виняткова працьовитість, невтомне прагнення до знань, цілеспрямованість, скромність і доступність, кипуча енергія й активність в усьому – це далеко не повний перелік тих чудових рис, які характеризують Петра Михайловича як впевненого у своїх силах мудрого і досвідченого керівника, справжню харизматичну людину нашого часу. Рівень його стратегічного мислення відповідав динаміці розвитку суспільства і галузі. Правильно оцінюючи кадри, з якими працював, він знаходив вихід із будь-яких несподіваних ситуацій, беріг кожну робочу хвилину, жив красиво і змістовно, а своєю вірністю і відданістю улюбленій справі служить прикладом для нас.
Зрозуміло, про звитяжне життя і діяльність патріарха туризму Петра Слободяна можна було б написати книгу, його трудовий стаж сягає за 60 років. І мені приємно відзначити, що майже два десятиліття я працював разом з ним як член колегії – завідувач відділу кадрів і організаційної роботи УРРТЕ, відповідальний секретар Міжвідомчої комісії ФПУ з туризму та екскурсій, проректор інституту туризму, редактор журналу «Туризм і відпочинок». Отже, нам є що згадати, адже багато чого зроблено, хоча й чимало ще би треба здійснити.
За досягнуті успіхи і багатолітню сумлінну працю П. М. Слободяна нагороджено високими державними і профспілковими відзнаками. Зокрема він і заслужений працівник культури, і почесний працівник туризму України. А ще його не раз обирали депутатом місцевих органів влади, делегатом профспілкових з’їздів і конференцій, він був помічником-консультантом народного депутата України кількох скликань, одним із авторів проєкту першого в історії України Закону «Про туризм», активним учасником парламентських слухань з проблем рекреаційного обслуговування населення, засновником ветеранської організації працівників туризму. І цю громадську діяльність він провадить і далі попри свій вік та здоров’я.
З висоти свого багатого життєвого досвіду Петро Михайлович по-філософськи розмірковує про наш складний і неповторний час, про прожиті ним разом зі своєю країною роки, з гордістю згадує все те добре і незабутнє, що у нас було, водночас його серйозно тривожить складна політична і соціально-економічна криза в нашій країні. Він, як і всі ми – самовідданні патріоти і надіємось на оптимістичне майбутнє нашого волелюбного народу, на збереження суверенітету й територіальної цілісності рідної держави.
Цими днями П. Слободян з особливо глибоким хвилюванням згадує своїх наставників і соратників, які допомогли йому в житті і праці: колишнього віцепрем’єра Миколу Білоблоцького, дипломатів Валерія Цибуха і Зіновія Куравського, відомих політиків Марію Мельник і Ярослава Федорчука, профспілкових діячів Олександра Стояна, Григорія Осового і Людмилу Перелигіну, своїх друзів і земляків Михайла Семивоника, Михайла Березовського, Василя Головенця, Івана Парипу та багатьох інших. Свого часу ці поважні і впливові люди багато зробили для його професійного зростання і нині активно підтримують з ним дружні контакти.
