Єдине, чого не бракує нинішньому складові владного Олімпу в Україні, – це скандали. Перефразовуючи відому народну приказку «лихо йде й інше за собою веде», те саме можна сказати і про такі трагікомічні трапунки, конвеєр яких свідчить, що «у верхах» і далі править, як ми вже якось зауважували на сторінках «Галичини», щось на кшталт знаменитого «Бу-Ба-Бу» (бурлеск – балаган – буфонада).

Приміром, не так давно широкий загал українців ледве перетравив «щиросердне зізнання» Президента Володимира Зеленського, зроблене ним, очевидно, з нагоди незабарної річниці так званого «Вагнергейту», про те, що він сам особисто «злив» торік тодішньому ще чинному керманичеві Білорусі Олександрові Лукашенку інформацію про підготовку операції із затримання великої групи бойовиків, котрі у 2014–2015 рр. воювали на сході нашої держави проти українських військовиків.

До речі, така заява нашого гаранта, по суті, поставила крапку на тривалій дискусії навколо того, чи й насправді спецслужби кількох країн, у тому числі й України та США, готували таке «затримання віку», чи всі повідомлення про це – лише фейки. І тепер ті, хто ревно захищав реноме глави держави та його Офісу, доводячи, що ніхто нікого не збирався «брати в кайдани», похнюплено й засоромлено ховаються «по норах», аби, бува, ще й їх не визнали в тому зв’язку зрадниками держави…

Однак, схоже, приголомшеній тими одкровеннями українській спільноті не до них. Бо майже відразу зір та слух нашого народу «полонив» новий конфуз нинішнього політичного режиму в Українській державі. Як засвідчили відеоматеріали, опубліковані в соцмережах, дівчат із «жіночої» колони грандіозного військового параду, який збираються провести в Києві 24 серпня до 30-річчя Незалежності України, змушували виробляти струнку і злагоджену маршову ходу в мештах на високих підборах, тобто у взутті, вкрай незручному для таких виправ.

Громадські пристрасті з того приводу й досі остаточно не вляглись. А в суспільстві вже назріває чергове обурення, викликане зумисним чи й мимовільним ляпсусом глави держави. Пов’язана ця оказія із президентським законопроєктом про так званий Великий Державний Герб (ВДГ) України, подання якого анонсував напередодні наш гарант і який врешті й представив на розгляд ВР. Річ у тім, що зображення запропонованого на затвердження найвищим законодавчим органом держави ВДГ, оприлюднене на парламентському сайті, інше, ніж те, яке визнано переможцем відповідного конкурсу, проведеного торік. До речі, на ілюстрації до цього матеріалу ті варіанти розташовано так: ліворуч – подане до ВР і праворуч – переможець. Тож, шановні читачі, маєте змогу оцінити їх і порівняти.

Та найгірше в цій історії те, що, як доводять тверезомислячі політологи й геральдисти, нині немає жодної потреби в ухваленні закону «Про Великий Державний Герб України». Ба більше, поява такого нормативного документа, остаточно проголосувати за який «слуги…» збираються саме на урочистому засіданні ВР 24 серпня, навіть може зашкодити українській справі…

Власне, появу й «великого герба» поряд із Тризубом як «малим гербом», передбачено в Конституції України, ухваленій 1996 року (ст. 20). І в пояснювальній записці до президентського законопроєкту так і мовиться, що необхідність ухвалення цього акта продиктовано-обґрунтовано саме потребою виконати названу статтю Основного Закону. Але ж нині мало хто не знає, що це конституційне положення, за спогадами очевидців, з’явилося тільки як компроміс, аби ще впливові тоді комуністи погодилися на утвердження Тризуба як Державного Герба, хай наразі й «малого», у сподіванні колись, може, додати до нього у «великому гербі» й бажані для них символи…

Справді, спершу в проєкті Конституції України не було жодних «малих» і «великих» гербів. Але під час його розгляду у ВР комуністи, які тоді мали найбільшу депутатську фракцію в парламенті й без голосів яких ухвалити Основний Закон було неможливо, навідріз відмовилися голосувати за, мовляв, «буржуазно-націоналістичний» Тризуб. Натомість вони пропонували зробити державним гербом якщо не зображення з рідними для них серпами, молотами, колосками, то принаймні козака з мушкетом – символ Війська Запорозького…

Розуміючи націєтворчу й об’єднавчу силу державних символів, фракція комуністів прагнула всіляко знівелювати відповідні норми Конституції. Тож отримати необхідні 300 голосів за Тризуб вдалося лише ціною серйозних поступок промосковським силам: його визнавали лише «малим гербом», а про «Великий Державний Герб України» прописали, що він «встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради».

Державницькі сили в Україні завжди розуміли, що Тризуб є де-факто не просто «малим», а повноцінним гербом держави, і саме в такому розумінні його використовували. Для годиться вряди-годи оголошували конкурси та вносили проєкти великого герба, але серйозно міняти Тризуб на щось інше ніхто не збирався. Тим більше, що всі конкурси засвідчили марноту потреби «удосконалювати» цей символ будь-якими домальовками.

Хоча в Конституції справді передбачено ухвалення спеціального закону про великий герб, питання про те, чи він потрібен Україні, м’яко кажучи, залишається відкритим. Нині немає сумнівів, що норма Конституції про «великий герб» – це підривна ідея комуністів. Недаремно ж за 25 років, що минули від її появи, закон про великий герб так і не проголосували.

Так би тривало й далі. Якби Зеленський не реанімував цю стару комуністичну, а точніше – російську ідею. Виникає абсурдна ситуація: комуністів давно немає в нашому парламенті, Тризуб давно використовуємо як герб і він нікому, крім ворогів України, ні в чому не перешкоджає, аж раптом ні сіло ні впало глава держави пропонує невідкладно ухвалити закон про «великий герб». Причому напередодні 30-річчя Незалежності, коли замість того, щоби вшановувати наш Тризуб, маємо боронити його від власного гаранта. З комуністами все зрозуміло – вони навмисне пропхали в Основний Закон норму про «великий герб», щоб нівелювати, принизити справжній герб України. А для чого цю комуністичну ідею підхопив і просуває Зеленський?

Тим паче, що в Україні ніколи не існувало традиції мати поряд із просто гербом, чи малим гербом, ще й великий або й середній, як практикували в інших європейських державах. І нині низка фахівців, серед них сам автор проєкту-переможця конкурсу 2020 року Олексій Кохан, відверто заявляють, що жоден великий герб Україні не потрібен, і правильним кроком стало б не виконання ст. 20 Конституції, а навпаки, прибирання з неї і згадки про нього. Інші критики цих намірів Зеленського заявляють, що такими ініціативами, як ця, він створює видимість активної діяльності, щоб відвернути увагу від погіршення соціально-економічної ситуації в Україні, з яким влада Зеленського неспроможна впоратися.

Втім, хоч як, а достатньо просто уважного погляду на цю проблему, щоб зрозуміти – президентська ініціатива щодо «великого герба» не лише непотрібна, а й, повторимо, шкідлива. І є принаймні кілька вагомих аргументів, які це підтверджують. Приміром, Тризуб Святого Володимира, який формально є «малим гербом», але який в Україні та світі сприймають як повноцінний Державний Герб України, є довершеним, – стверджує, скажімо, Тарас Шамайда на texty.org.ua – Попри своє стародавнє походження Тризуб бездоганно вписується в мінімалістичну естетику XXI століття, є простим у відтворенні й надзвичайно впізнаваним. Будь-яка держава могла б лише мріяти про такий сучасний, виразний і бездоганний герб. В Європі, крім України, лише Швейцарія може похвалитися такою досконалою лаконічністю графіки державного герба. Та й загалом у світі компанію Україні та Швейцарії в цьому питанні може скласти хіба що Японія. Спроби «вдосконалити» Тризуб, домалювавши навколо лубочні калини-корони-левів-козаків є кричущим несмаком і абсурдом.

Великі герби – пережиток феодальної доби. Вони були органічними для імперій, які відображали на них включені до їхнього складу території. Бувають великі герби у федеративних держав. Україна ж не є ні імперією, ні федерацією, і тому ліпити на її герб символи окремих (при цьому далеко не всіх) територій і різний «гербарій» заради створення штучного «великого герба» – неприпустимо. Унітарній республіці, якою є Україна, жоден ВДГ не потрібен.

До того ж проєкт «великого герба» не відповідає законам геральдики. Фахівці, котрі добре знаються на них, у розпачі від того, якими недоладними з позиції цієї науки про герби є ті чи інші зображення так званого ВДГ. Починаючи з того, що вони не відповідають поняттю «великого герба», і закінчуючи недоречністю їхніх окремих складових.

Наприклад, навіщо герб увінчує корона? Справді, на гербах окремих республік бувають корони, але це стосується переважно випадків успадкування таких гербів державами, які не так давно були монархіями. Є багато питань і до фігур лева та козака – чому саме вони й навіщо на гербі калина з колосками?

Замінивши Тризуб цим еклектичним зображенням (поданим на розгляд ВР. – Ред.), яке в мережі вже охрестили «пивною етикеткою», Україна одразу з елітної вищої ліги держав з найдосконалішими гербами впаде на найнижчий рівень, опинившись в одному ряду з африканськими диктатурами, керівники яких запроваджують такі самі недолугі герби. Неймовірно, але саме це намагаються зробити Президент і народні депутати…

«Над щитом – зображення великокняжого вінця (корони) Ярослава Мудрого», – читаємо також у законопроєкті Зеленського. Та лихо в тому, що жоден історик не знає, який вигляд мав той «вінець», і малоймовірно, що він виглядав саме так. Тобто мало того, що сама по собі «коронація» герба республіки є смішною, та ще й сама корона – відверто фейкова. Це пряма дискредитація державного символу.

Агітуючи за проєкт Зеленського, «слуги народу» дружно розповідають, що, мовляв, «великий герб» використовуватимуть зрідка, а загалом, як і досі, використовуватимемо суто «малий», тобто Тризуб. Але досить переглянути текст президентського законопроєкту, щоб пересвідчитися: це неправда. Закон вимагає, щоб саме «великий герб» було відтворено на офіційних символах Президента, печатках, будівлях ВР, уряду, Верховного й Конституційного судів, резиденціях глави держави, в залі засідань парламенту тощо і саме його друкувати на банкнотах і монетах національної валюти замість присутнього там Тризуба.

Крім того, «великий герб» дозволено використовувати як державний символ фактично повсюди, тож можна не сумніватися, що його всюди і пхатимуть – від шкіл до сільрад, витрачаючи на заміну гербів і так куці бюджети органів місцевого самоврядування.

Уже й не кажемо про те, що незалежні від держави ресурси – від вікіпедії до гуглу – саме цю «пивну етикетку», а не Тризуб, видаватимуть при пошуку герба України. По суті, підтримавши проєкт Зеленського, депутати знівелюють Тризуб, як цього й прагнула російська п’ята колона, закладаючи норму про «великий герб» у Конституцію.

Тим часом сам Тризуб не лише ідеально виконує функцію представлення України у світі, а й об’єднує наш народ у часі та просторі. Як княжий знак Київської Русі, герб Української Народної Республіки, символ боротьби українців за свободу і герб держави, що відновила незалежність 1991 року, Тризуб об’єднує різні покоління українців і є символом тяглості нашої державницької традиції.

І це не штучно придуманий, а справжній національний герб, подарований нам історією. Для українців не лише в їхній державі, а й у всьому світі Тризуб є так само близьким і рідним, як синьо-жовтий прапор чи національний гимн. Зображення Тризуба на формі наших воїнів і спортсменів, на документах і будівлях викликає почуття гордості, солідарності, національної єдності.

Чи здатен «великий герб» так само вдало об’єднувати Україну? Безумовно, ні. Його штучність, складність і контроверсійність неминуче викличуть суперечки й несприйняття. Хтось схвалюватиме нововведення, хтось обурюватиметься, хтось сміятиметься (в інтернеті вже повно фотожаб на мотиви великого герба). Замість того, щоб гуртувати, «великий герб», навпаки, роз’єднуватиме українців і принаймні ніколи не стане для них таким близьким, як магічний і досконалий Тризуб. Інакше кажучи, Україна й надалі може чудово жити-поживати і без «великого герба», як прожила й досі. Принаймні стільки часу, скільки буде потрібно, доки цю міну уповільненої дії справді не вилучать із нашого Основного Закону».