Заява голови Верховної Ради Дмитра Разумкова про можливий перегляд у парламенті чинного закону про мову неждано-негадано, як сніг на голову, впала на українців. Навіть на тлі коронавірусної паніки ця заява викликала суспільний резонанс.

Нагадаємо, що торік, перед Великоднем, 25 квітня у Чистий Четвер 278 народних обранців проголосували за закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який майже через три місяці, 16 липня, набув чинності.

Цей документ, як зазначив тоді в коментарі для газети «Галичина» його співавтор, тодішній нардеп Олег Медуниця закріпив на законодавчому рівні державний статус української мови.

Закон передбачає створення державних навчальних центрів для дорослого населення з вивчення державної мови. Знання державної мови також не є обов’язковим для приватного спілкування та у сфері релігії. Водночас державна мова є обов’язковою для всіх держслужбовців – від Президента до працівників комунальних установ (учителів, лікарів тощо). За порушення норм закону передбачено адміністративну відповідальність, систему штрафів. Запроваджено і норму світової практики – хочеш отримати паспорт громадянина держави, необхідно скласти іспит на знання державної мови. Кожен громадянин України повинен володіти державною мовою як мовою свого громадянства. Слід також зауважити, що з багатьох положень у законі передбачено і перехідний період, у середньому близько двох років, що також сприятиме процесу впровадження закону в життя.

Та не минуло й року з часу набуття чинності мовного закону, який чимало мовознавців вважають прогресивним і спрямованим на утвердження української мови, як Д. Разумков припускає можливість його перегляду в парламенті. За його словами, є законопроєкти, внесені народними депутатами, а один з них уже відправлено у профільний комітет.

Що означає заява про можливий перегляд у Верховній Раді чинного закону про мову і до чого це може спричинитися, ми поцікавилися у мовознавців та одного зі співавторів цього документа.

– Думаю, що цю заяву, як і дії деяких депутатів, треба розглядати невідривно від ширшого кола подій, у загальному контексті демонтування української незалежності, свідомого нищення усіх тих завоювань, які ціною тисяч життів наших захисників у війні з Росією, в тяжких випробуваннях здобула за останні роки Україна. Я вважаю, що спроби змінити мовний закон в Україні – це один зі складників широко закроєного плану демонтажу України як незалежної держави, перетворення її в нову колонію Росії, в один із її федеральних округів. Щоб цього досягти, Кремлю потрібно: 1) домогтися від України її відмови від вступу до НАТО і вступу до Євросоюзу; 2) перетворити Україну з унітарної держави у федерацію з різними правами суб’єктів федеративного устрою; 3) повернутися до стану, коли можна буде заступати українську мову російською мовою в різних визначальних для суспільного життя сферах, зокрема в освіті, медіапросторі, щоби витіснити й розчинити українську ментальність, перетворити українців уже навіть не в «хахлов», а в безнаціональну масу, у робоче бидло; 4) повернути в Україну російське православ’я як перевірений століттями сильний інструмент впливу на спільноту (разом з російськомовними й виразно промосковськими засобами комунікації). Це стратегічні напрями плану Москви, які давно «розшифровано», зрештою, сьогодні їх уже й не приховують. Зрозумілими є мета авторів плану, як і форми його втілення в життя нашими запопадливими до слави антиукраїнців парламентарями, деякими урядовцями.

Утвердження української мови як державної є одним із хребтів незалежності, самостійності і сили України, збереження на світовій арені свого індивідуального національного обличчя. Якщо обмежити формат української мови як державної, що передбачає її обов’язкове для всіх громадян знання й використання у всіх сферах громадського спілкування на всій території держави, якщо створити передумови для ігнорування, необов’язковості української мови, повернутися до узаконеної нової русифікації в освіті, вихованні, медійному просторі, державному управлінні (у різних сферах офіційно-ділового спілкування), то це означає, що знищення реальної незалежності України буде пришвидшене. Саме до цього готують «більшість» у парламенті, роздають ролі виконавцям відповідно до затвердженого сценарію, готують «маси» (забезпечують мовчання ягнят) черговими заявами очільника Верховної Ради. Зомбування триває! Нинішній парламент здатний скасувати чинний закон про мову і схвалити закон у варіанті Ківалова-Колесніченка; і байдуже, хто буде новим Геростратом, який палитиме незалежність України. Головне, щоб його дії точно відповідали планові Путіна, який атакує незалежність України на різних напрямах неоголошеної багатовекторної війни проти України, проти українського народу, його історичних завоювань, історичного минулого, мови. Українцям щодень підкидають ідеї, аби вони займалися іншими проблемами, і не думали про головне – нашу незалежність!

Процес демонтування України набирає сили! Тому не спімо, думаймо! Зробімо сьогодні важливий крок: об’єднаймося в обороні української мови!..

– Для мене не була несподіваною заява Д. Разумкова, я з острахом давно очікував чогось подібного. Зараз не пригадаю прізвища одного зі «слуг народу», який ще торік десь чи не у вересні заявив, що буде (чи будуть) домагатися перегляду закону про мову. Ми бідкаємося, що цей закон не повною мірою відповідає національним інтересам, надає в окремих випадках пріоритет мовам меншин (читай: російській мові), а тут вони збираються ревізувати і ще більш погіршити його. Але чи можна було чекати чогось кращого від цього складу ВР? По «всіх фронтах», як кажуть, іде ревізія, реванш, Україна під загрозою. Московсько-українську війну «високі радники»-гумористи називають внутрішнім конфліктом, а хлопцям-патріотам, які намагалися пояснити тому радникові Сивосі, що це війна, в якій погинули вже тисячі українських патріотів, а не внутрішній конфлікт, погрожують п’ятилітнім ув’язненням. Раша готує зміни до своєї конституції, в якій хочуть записати, що Україну та Білорусію заселяє носій російської мови, якого Москва готова йти «захищати», а отже, анексувати українські землі. У зв’язку з цим «російськомовним українським патріотам», як багато-хто себе називає, слід добре над цим задуматися і покидати «язик» споконвічного ворога України, переходити на рідну українську мову. Разумков також заявив, що треба переглянути квоти української мови. Чи хтось міг би уявити собі, що у Франції встановлюють якісь обмеження, квоти для французької мови? Чи в Англії, чи в Італії, чи в Німеччині? Це алогічно, це абсурдно – для мови титульної нації встановлювати квоти. Якби таких квот домагалися болгари, гагаузи, греки тощо, які проживають на території України, це виглядало б логічно. Але чому саме українці у своїй Батьківщині мають бути упосліджені, чому їхня мова має бути постійно під загрозою? Коли вже українці опам’ятаються, коли встануть з колін, коли заявлять про себе як про горду націю?! Чи не пора вже переходити від пасивного захисту до активного, я сказав би навіть – агресивного наступу в питаннях української мови та української культури? Колись Кучма хотів зробити російську мову офіційною, щоб не образити, як він казав, російського «брата». А те, що ображають понад 30 мільйонів українців, – це можна?!

Великий Тарас Шевченко у свій час молив, благав братів-українців, щоб не допускали наруги над собою. То скільки ще треба молити і благати їх, щоб стали справжніми патріотами-українцями? Загубимо мову – загубимо Україну! Пам’ятаймо про це!

– Як на мене, це вже стало певною традиційною тактикою сьогоднішньої моновлади – переключати увагу суспільства з економічних та управлінських проблем на інші питання. Так само зараз команда Зеленського намагається відволікти увагу громадян від пандемії, падіння економіки, ситуації на світових біржах цінних паперів, загострення ситуації на Сході України, порушивши «одвічне» мовне питання.

Нас знову хочуть розділити на Захід і Схід. Хочуть переконати нас, що чинне мовне законодавство порушує чиїсь права і свободи. Сам Дмитро Разумков відверто заявив, що поки він не обіймав посаду спікера Верховної Ради, то принципово спілкувався російською мовою, щоб довести, що російську в Україні не утискають. Цього не треба доводити, якщо самому не провокувати таку дискусію. У нас наразі немає проблем з мовним законодавством. У нас немає утисків національних меншин за мовною ознакою. Натомість у нас є купа проблем у державі, які необхідно негайно вирішувати. І я вважаю, що ці проблеми потребують, найперше, економічних управлінських рішень. І перегляд мовного закону аж ніяк не належить до таких першочергових дій з боку держави.

Більше того, я вважаю, що у сьогоднішній непростій політичній та економічній ситуації загравання влади з мовним питанням може не лише розбурхати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, а ще й посилити інформаційні позиції нашого зовнішнього ворога – країни-агресора.

Мовне питання – це маніпулятивне питання. Виносячи питання мови на громадське обговорення в період світових потрясінь – це ховати «голову в пісок», уникати відповідальності за економічні процеси у державі. А найболісніше те, що це – швидкий і перевірений попередніми узурпаторськими режимами спосіб зробити ворогом не владу, а «східняків» і «західняків».