В івано-франківському Музеї мистецтв Прикарпаття відкрили унікальну виставку храмової вишивки. На виставці представлено 38 взірців опільських вишивок з Галицького, Рогатинського та Тисменицького районів – рушники, хоругви, фелони.
Найдавніша робота на виставці – хоругва невідомого автора, яка датується 20-роками минулого століття, на одному боці якої вишитий лик Богородиці, на іншому – княгині Ольги, орнаментована різнобарвно, але стримано і довершено. Відчувається, що якась невідома майстриня вишивала її з великою любов’ю та вірою в серці.
Найбільше представлених робіт створено у 60-70-і роки, є також давніші – з 30 та 50-тих 20 сторіччя. Роботи вражають і заворожують різноманіттям технік, кольорів, узорів, способів декорування, за кожною з них з далечі років постає не тільки окрема людська доля, а й історія краю. Бо вони – свідчення самобутності стилю, багатства звичаїв та обрядів, невичерпності фантазїї народних майстринь. Особливе місце в експозиції займає фелон з квітковим декоруванням – взірець гармонійного поєднання автентичної традиції з християнським духом.
Виставка стала можлива завдяки колишньому старшому науковому співробітнику музею, що впродовж багатьох років обіймав посаду завідувача фондів, Ярославу Печарському, який у далекому 2009 році вирішив збирати вишивані сакральні речі, які зносилися і стали непридатними виконувати свою естетично-декоративну функцію у храмі, але не втратили свого значення як твори народного мистецтва, із церков, почавши зі свого рідного села Конюшки Рогатинського району. Ця ідея була підтримана тодішнім керівництвом закладу в особі директора Михайла Дейнеги та знайшла розуміння та підтримку архієпископа і митрополита Івано-Франківської УГКЦ Володимира Війтишина.
Тепер ця зібрана колекція належить до музейного фонду Музею мистецтв Прикарпаття і, за словами завідуючої науково-методичним відділом музею, кураторки даної виставки Наталії Доскалюк, вона, безумовно, заслуговує на увагу, потребує популяризації, збереження та вивчення, і коло досліджень є надзвичайно великим. Бо декоративно-образотворче мистецтво тим і цікаве, що його можна простежувати в глибину віків до самих витоків.
Що надзвичайно тішить – традиція храмової вишивки знаходить своє продовження і в наш час. Пані Наталія згадує, як під час однієї з експедицій, вони побували в церкві, де один з престолів був застелений п’ятьма обрусами. Місцевий священик пояснив, що жінки села вишивають обруси і дарують церкві. Вони, безумовно, приймають дари, бо все красиве на славу Божу, але щоб жоднк з жінок не образити, перестеляють обруси кожні декілька днів…
