У більшості людей словосполучення «підготовка до школи» одразу викликає в уяві картинку, як дитину п’яти-шести років наполегливо вчать читати та писати. Втім, директорка і засновниця «Простору розвитку дітей» в Івано-Франківську, Людмила Белей переконана, що справжня готовність до школи – це значно ширше та комплексніше поняття, яке полягає в готовності нервової системи майбутнього школяра до усіх викликів та нових правил шкільного життя. Саме тому з середини березня в цьому закладі стартує група підготовки до школи, де фахівці використовують програми для розвитку нейромоторної готовності, розроблені в Європі та Америці. Підбір вправ відбувається на основі попередньої діагностики, а невеликі групи, які налічують до п’яти дітей, дозволяють тренеру приділити максимум уваги кожній дитині та її індивідуальним потребам.

Історія «Простору розвитку дітей» розпочалася 10 років тому. Спочатку заклад в спеціалізувався переважно на роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, зокрема з аутизмом та різними мовленнєвими порушеннями. Згодом його фахівці активно зацікавилися питанням нейромоторної готовності до школи, досліджуючи її вплив на успішність навчання та загальний розвиток дитини.

Л. Белей роз’яснює, що нейромоторна готовність – це здатність нервової системи дитини адаптуватися до навантажень та засвоювати нові навички, необхідні для успішного навчання. Вона наголошує на важливості адаптованості нервової системи до нових викликів шкільного життя, і додає, що навіть відвідування підготовчої групи в дитсадку не гарантує її готовності до нового етапу під назвою «школа».

Готуючи дитину до першого класу, не варто зосереджуватися лише на навчанні читанню та письму, адже для цього є школа. На думку моєї співрозмовниці, важливо подбати про нейромоторну готовність дитини, адже саме вона є фундаментом для успішного засвоєння нових навичок, зокрема письма та читання. Дитина з добре розвиненою нейромоторикою легше здобуватиме знання, адаптується до нових соціальних умов і впевненіше почуватиметься у школі.

Не варто забувати й про емоційний аспект. Як стверджує пані Людмила, нейромоторна готовність тісно пов’язана з емоційною стабільністю дитини, адже наявність балансу та здатності вільно балансувати відповідно до вікових норм має велике значення. «Школа – це не тільки про навички, – підкреслює вона. – Це про перші більш самостійні відносини між дітьми, де дитина має ухвалювати власні рішення, мати впевненість в собі, могти за потреби протистояти кривднику чи уникнути цієї ситуації. І це вже йдеться про вищі психічні функції. Вважаю, що нейромоторну готовність необхідно розвивати насамперед, бо вона є базою для формування наступних вмінь».

Л. Белей наголошує, що останніми роками спостерігає велику потребу в розвитку нейромоторної готовності дітлахів до школи. Причина проста – зменшення рухової активності у дітей. За її словами, в Україні загалом та в Івано-Франківську зокрема, якісному моторному розвитку підростаючого покоління приділяють мало уваги. Зменшення кількості занять з фізкультури в дитсадках лише поглиблює цю проблему, адже сучасні дошкільнята дуже мало отримують активного, цілеспрямованого розвитку руху.

«Коли я згадую своє дитинство, то розумію, шо у нас було набагато більше рухової активності, – констатує пані Людмила. – Сьогодні придумали і зручніші візочки для дітей тож ми бачимо картину, коли діти їздять у них до 3-4 років. Можливо, це зручніше батькам, але це точно не корисніше дітям. І це призводить до того, що моторний розвиток у них затримується. Тому найкращий варіант – це, звичайно, забезпечувати його в домашніх умовах. А якщо не виходить, то потрібно відвідувати корекційні групи, роботу в яких буде спрямовано саме на моторику, а не на вивчення англійської чи китайської мов, як сьогодні модно».

Фахівчиня наголошує, що недостатня рухова активність призводить до того, що у дітей не закриваються так звані примітивні рефлекси – такі, як лабіринтний тонічний рефлекс та асиметричний шийний тонічний рефлекс. Їх ще називають навчальними, адже саме вони впливають на здатність дитини концентруватися на фронтально поданій інформації, тобто на тому, що говорить вчитель у класі.

«Коли вчитель говорить на уроці, то він знаходиться не поруч з школярем, а – досить далеко від нього. Натомість коли мама, тато чи хтось інший розмовляє з дитиною один на один, це зовсім інакше сприйняття. У великому класі є дуже багато чинників, які впливають на дитину, тому їй набагато важче зосередитися на тому, що говорить педагог. Щоб нервова система могла виділити ресурс на сприйняття інформації від вчителя, потрібно, щоб ці всі рефлекси були закритими», – пояснює Л. Белей.

За словами моєї співрозмовниці, оптимально починати нейромоторну підготовку до школи з чотирьох років. Втім, про загальний нейромоторний розвиток дитини, на її думку, варто дбати значно раніше – приблизно з 1,5–2 років. «Коли дитина починає самостійно ходити, варто забезпечити їй достатню рухову активність, щоб її нервова система була готова до майбутніх шкільних навантажень», – наголошує фахівчиня.

У «Просторі розвитку дітей» діагностику нейромоторної готовності проводять для діток, починаючи з 4 років. Однак, за словами пані Людмила, найчастіше звертаються батьки старших дошкільнят, віком 5,5–6 років, коли до школи залишається зовсім мало часу.

Втім, експертка підкреслює, що існують прості тести, пов’язані з фізичними можливостями дитини, які батьки можуть легко провести самостійно вдома. «Перший тест – це стояння на одній нозі. В нормі дитина п’ятирічного віку має простояти на одній нозі 12 секунд без таких адаптивних рухів, як піднімання рук для балансу, перехиляння на один бік, корчення гримас, – роз’яснює Л. Белей. – Ще одна дуже проста перевірка – це тест Ромберга. Дитина стоїть спокійно, опустивши руки вздовж тулуба, і дивиться перед собою. Потім – те ж саме, але із закритими очима. У кожному положенні дитина має перебувати 30 секунд без помітних рухів. Якщо дитина не може виконати ці тести, це свідчить про недостатній розвиток балансу та потребу у додаткових заняттях».